Читати книгу - "Ляльковий дім"

Гіна. Ти вже повернулась?

Гедвіг. Так, мені не хотілося більше гуляти. І зате я зустріла когось біля воріт.

Яльмар. Певно, фру Сьорбю?

Гедвіг. Так.

Яльмар (ходячи по кімнаті туди і сюди). Сподіваюсь, зустрілися з нею востаннє.

Мовчанка.

Гедвіг (розгублено переводить очі з батька на матір і на Грегерса, силкуючись зрозуміти загальний настрій, потім підходить до Яльмара; пестячись). Тату!

Яльмар. Ну, чого тобі, Гедвіг?

Гедвіг. Фру Сьорбю щось мені принесла.

Яльмар (спиняється). Тобі?

Гедвіг. Подарунок на завтра.

Гіна. Берта завжди що-небудь дарує тобі на народження.

Яльмар. Який же це подарунок?

Гедвіг. Ні, сьогодні це секрет. А завтра вранці мама має покласти мені його на ліжко.

Яльмар. Ах, знову ці секрети поза моєю спиною!

Гедвіг (поквапно). Та ні, поглянь, будь ласка. Великий лист. (Виймає з кишені пальта лист.)

Яльмар. Ще й лист?

Гедвіг. Та тільки й всього! Інше, мабуть, потім буде. Але ти уяви — лист! Я ніколи ще не одержувала листів. На ньому так і написано: «Фрьокен Гедвіг Екдаль». Оце я фрьокен!

Яльмар. Покажи-но.

Гедвіг (простягає йому листа). Ось, дивись.

Яльмар. Почерк комерсанта Верле.

Гіна. Ти певен, Екдалю?

Яльмар. Сама поглянь.

Гіна. Отакої, багато я тямлю!

Яльмар. Гедвіг, можна мені розпечатати… і прочитати?

Гедвіг. Будь ласка, якщо хочеш.

Гіна. Ні, не сьогодні, Яльмаре. Адже це на завтра.

Гедвіг (тихо до матері). Ну дай же йому прочитати! Напевно, там щось хороше; тато зрадіє, і знову в нас буде весело.

Яльмар. Значить, можна розпечатати?

Гедвіг. Прошу, тату. Цікаво, що там таке!

Яльмар. Добре. (Розпечатує конверт, дістає листа, читає і ніяковіє.) Та що ж це таке?…

Гіна. Що там написано?

Гедвіг. Тату, та кажи скоріше!

Яльмар. Заждіть! (Перечитує листа, блідне, але стримується, говорить порівняно спокійно.) Це дарчий лист, Гедвіг.

Гедвіг. Що ти кажеш? Що ж мені дарують?

Яльмар. Читай сама.

Гедвіг йде до столу і читає біля лампи.

(Півголосом, стискаючи кулаки.) Очі! Очі! І цей лист!

Гедвіг (переживаючи читання). Але, мені здається, це дідусеві?…

Яльмар (бере у неї листа). Гіно… тобі це зрозуміло?

Гіна. Та я ж нічого не знаю. Скажи, у чому річ?

Яльмар. Комерсант Верле пише до Гедвіг, що її дідусеві більше не треба гнути спину над переписуванням паперів, і він буде з цього часу одержувати з контори по сто крон щомісяця…

Грегерс. Ага!

Гедвіг. Сто крон, мамо! Це я теж прочитала.

Гіна. Що ж, чудово для старого.

Яльмар. Сто крон, поки він їх потребує, тобто, значить — до кінця життя.

Гіна. Значить, він тепер забезпечений, бідолаха.

Я л ь м ар. А ось — найголовніше. Ти, мабуть, не дочитала, Гедвіг. Після смерті старого дар цей переходить до тебе.

Гедвіг. До мене? Усе?

Яльмар. Тобі забезпечується та сама пенсія на все твоє життя. Чуєш, Гіно?

Гіна. Чую, чую.

Гедвіг. Уяви — стільки грошей! (Термосить його.) Тату, тату, та хіба ти не радий?…

Яльмар (відхиляє її). Радий! (Ходить по кімнаті.) О, які горизонти, які перспективи розгортаються передо мною! Гедвіг!.. Це Гедвіг він так щедро забезпечує!

Гіна. Та завтра ж день її народження…

Гедвіг. Однаково тобі все дістанеться, тату. Адже я все віддаватиму тобі і мамі.

Яльмар. Мамі! Ще б пак!

Грегерс. Яльмаре, це тобі ставлять пастку.

Яльмар. Ти гадаєш? Знову пастка?

Грегерс. Ось що він сказав мені, коли був тут сьогодні вранці: Яльмар Екдаль не така людина, за яку ти його маєш…

Яльмар. Не така людина!..

Грегерс. І це ти побачиш, сказав він.

Яльмар. Так, побачиш, чи дам я заткнути собі рота грішми!

Гедвіг. Мамо, та що ж це таке?

Гіна. Іди до себе і скинь пальто.

Гедвіг мало не плачучи іде до кухні.

Грегерс. Так, Яльмаре, побачимо, хто мав рацію, він чи я.

Яльмар (поволі розриває папір навпіл, кладе обидві половинки на стіл і камеє). Ось моя відповідь.

Грегерс. Я цього сподівався.

Яльмар (підходить до Гіни, яка стоїть біля грубки, і говорить до неї глухо). А тепер ніяких таємниць більше. Якщо ти цілком порвала з ним, коли… покохала мене, — як ти це називаєш, — то чому ж він допоміг нам одружитися?

Гіна. Він, мабуть, думав, що проторує стежку і сюди в дім.

Яльмар. Тільки тому? Він не боявся певних наслідків?

Гіна. Я не розумію, про що ти говориш?

Яльмар. Я хочу знати, чи має твоя дитина право жити під моїм дахом.

Гіна (випростовується, блискаючи очима). І ти ще питаєш!

Яльмар. Скажи мені одне: Гедвіг — моя дочка… чи… Ну?

Гіна (дивиться на нього з холодною впертістю). Не знаю.

Яльмар (трохи тремтячим голосом). Ти цього не знаєш?

Гіна. Звідки я можу знати? Така, як я…

Яльмар (тихо, одвертаючись від неї). То мені нема чого більше робити в цьому домі.

Грегерс. Подумай гарненько, Яльмаре!

Яльмар (бере своє пальто). Тут нема чого більше думати такій людині, як я.

Грегерс. Ні, є, і навіть багато про що є подумати. Вам треба бути вкупі всім трьом, якщо ти хочеш піднестися до висоти самопожертви і всепрощення.

Яльмар. І підноситися не хочу! Ніколи! Ніколи! Де мій капелюх? (Бере капелюх.) Моє сімейне вогнище розсипалося порохом! (Вибухає сльозами.) Грегерсе! У мене більше нема дочки!

Гедвіг (відчиняє двері з кухні). Що ти кажеш? (Кидаючись до нього.) Тату, тату!

Гіна. Ну от!

Яльмар. Не підходь до мене, Гедвіг! Іди собі! Не можу тебе бачити! О, ці очі!.. Прощавайте! (Біжить до дверей.)

Гедвіг (чіпляючись за нього з криком). Ні! Не йди! Не кидай мене!

Гіна (кричить). Поглянь на дитину, Екдалю! Поглянь на дитину!

Яльмар. Не хочу! Не можу! Пустіть мене… геть звідси! (Виривається від Гедвіг і швидко виходить.)

Гедвіг (з блукаючим поглядом). Він кинув нас, мамо! Кинув! Він ніколи не повернеться до нас більше!

Гіна. Тільки не плач, Гедвіг! Тато повернеться!

Гедвіг (з риданнями кидається на диван). Ні, ні, він більше ніколи не повернеться до нас.

Грегерс. Чи вірите ви мені, що я хотів тільки добра, фру Екдаль?

Гіна. Можливо… Бог з вами!

Гедвіг (лежить на дивані). О, я помру! Не знесу цього! Що ж я йому зробила? Мамо, поверни його, поверни!

Гіна. Добре, добре. Тільки заспокойся. Я піду й пошукаю його. (Одягає накидку.) Може, він у Реллінга. Але ти не будеш лежати тут і ревти? Обіцяєш?

Гедвіг (здригається ридаючи). Не буду, тільки б він повернувся.

Грегерс (до Гіни, яка збирається вийти). Чи не краще дати йому спочатку перестраждати все, поки