Читати книгу - "Насолода"

Рвучким рухом Елена відштовхнула молодика. Вона сказала йому затуманеним голосом:

– Виходь. До побачення.

– Коли прийдеш?

– Хтозна…

Служник відчинив дверцята. Андреа вийшов. Карета знову звернула, щоб повернутися на вулицю Сістіна. Андреа, який досі тремтів, з поглядом, що не міг проникнути крізь густий туман, дивився, чи з’явиться за шибкою обличчя Елени; але не побачив нічого. Карета від’їхала.

Підіймаючись сходами, він думав: «Нарешті вона згадала по наші колишні взаємини!» Голова його досі була огорнута туманом сп’яніння, на вустах залишався смак поцілунку, а в очах лукава усмішка, з якою Елена накинула йому на шию ту блискучу й запашну змію. «А донна Марія?» Він, безперечно, завдячував сієнці цим несподіваним виявом хіті. Не було сумніву, що дивний і фантастичний вчинок Елени пояснювався нападом ревнощів. Мабуть, боячись, що він від неї втече, вона захотіла прив’язати його, приманити, знову розпалити його жадання. «Вона кохає мене? Чи не кохає?» Але навіщо йому знати? Яка йому з цього користь? Жодне чудо ніколи не воскресить бодай маленьку частку вмерлого щастя. Отже, йому залишається кохати лише плоть, яка досі божественно гарна.

Він довго втішався, згадуючи цю авантюру. Йому особливо сподобалася елегантна й неповторна манера, з якою Елена надала особливого смаку своєму капризу. Але образ боа пробудив у ньому образ коси донни Марії, туманно повернув йому всі ті любовні сни, в яких він милувався цим розкішним дівочим волоссям, що колись примушувало тремтіти від захвату вихованок флорентійського монастиря. Він знову змішав обидва свої жадання, замилувався подвійною втіхою; побачив в уяві третю ідеальну коханку.

Андреа почав міркувати й робити висновки. Одягаючись на обід, він думав: «Учора я пережив сцену глибокої пристрасті майже зі слізьми; сьогодні маленьку й німу сцену любострастя. І вчора я здавався собі цілком щирим у своїх почуттях, як раніше був щирим у вибухах пристрасті. Крім того, сьогодні ж таки, за годину до поцілунку Елени, я пережив високу мить ліричної пристрасті біля донни Марії. Від усього цього не залишилося й сліду. Завтра, безперечно, я почну все спочатку. Я хамелеон – химерний, плутаний, непостійний. Кожен мій порив до єдності зазнає невдачі. Пора мені нарешті змиритися. Мій закон виражається одним словом: ТЕПЕР. Нехай сповниться воля закону».

Він засміявся із самого себе. І від тієї години в його житті почалася нова фаза його морального занепаду.

Без будь-якої обережності, без будь-якої стриманості чи докорів сумління він запустив у дію всі прийоми своєї нездорової уяви. Щоб умовити Марію Феррес віддатися йому, він застосував усі свої витончені способи, найделікатніші інтриги, обманюючи її навіть у найшляхетніших виявах її душі, в її духовності, ідеальності, в інтимному житті її серця. Щоб з однаковою швидкістю посуватися по шляху завоювання нової коханки й повернення колишньої, щоб скористатися з кожної обставини в першому й у другому випадку, він ішов назустріч безлічі невчасних ситуацій і великих труднощів, химерних випадків; а щоб виплутатися з них, удавався до брехні, вигадок, ницих викрутів, підлих відмовок, негідних підступів. Доброта, віра, правдивість донни Марії не справляли на нього враження. Він побудував свою стратегію зваблення на рядку з псалмів: «Окропи мене іссопом, і буду чистий; омий мене, і буду біліший, ніж сніг». Бідолашна жінка вірила в те, що рятує душу, спасає інтелект, своєю чистотою очищає заплямленого чоловіка; вона досі глибоко вірила в незабутні слова, які почула в парку, під час тієї епіфанії кохання, поблизу моря, під розквітлими деревами. І ця віра підносила й зміцнювала її в тій християнській боротьбі, яка не втихала в її свідомості, рятувала її від підозр, п’янила її чимось подібним до любострасної містики, якою вона обгортала скарби своєї ніжності, ті хвилі томління, які накочувалися на неї, берегла найсолодшу квітку свого життя.

Можливо, на початку Андреа Спереллі переживав справжню пристрасть; уперше у своєму житті він опинився перед одним із тих великих і рідкісних жіночих почуттів, які освітлюють чудесним і страхітливим блиском сіре й тривожне небо людського кохання. Він його не пощадив. Став безжальним катом себе самого й бідолашної істоти.

Щодня – новий обман, нова підлота.

У четвер, 3 лютого, він зустрівся з нею на площі Іспанії, як вони й домовилися, на концерті. Разом із Дельфіною вона роздивлялася виставку антикварних ювелірних виробів. Почувши його привітання, обернулася, і її бліде обличчя спалахнуло жарким полум’ям. Разом вони стали милуватися дорогоцінними виробами вісімнадцятого сторіччя, пряжками й діадемами, емальованими шпильками й годинниками, золотими табакерками й табакерками зі слонової й черепахової кістки, всіма дрібничками мертвого сторіччя, які в яскравому ранковому світлі утворювали гармонійне багатство. Навколо ярмарку ходили продавці квітів із кошиками в руках, пропонуючи жовті й білі нарциси, фіалки, довгі гілки мигдалю. Подих весни відчувався в повітрі. Колона Зачаття легко підносилася до сонця, як стебло високої рослини з містичною трояндою на вершині; повсюди яскріли діаманти; сходи площі Трінітá-деї-Монті посилали поцілунки церкві Карла VІІІ, яка підносила свої дві башти в ушляхетнену хмарами синяву неба, в античне небо Піранезі.

– Яка краса! – вигукнула донна Марія. – Ви маєте рацію, що так любите Рим.

– О, ви ще його не знаєте! – сказав їй Андреа. – Я хотів би бути вашим провідником…

Вона всміхнулася.

– …виконувати біля вас роль сентиментального Вергілія…

Вона всміхалася й здавалася менш сумною, менш серйозною. Її вранішнє вбрання було скромно елегантним, але свідчило про витончений смак, вихований на творах мистецтва, на делікатному уявленні про кольори. Її накидка, виготовлена з двох перехрещених полотен, була із сірої матерії, що плавно переходила в зелений колір; смужка з хутра видри прикрашала її краї, а вгорі хутро видри оздоблювала вишивка шовковою ниткою. А під накидкою був жакет також із хутра. Як вишуканий крій, так і поєднання двох тонів, незбагненно-сірого і яскраво-рудого, вабили око.

Вона запитала:

– Де ви були вчора ввечері?

– Я пішов із концерту через кілька хвилин після вас. Повернувся додому, залишався там, бо мені здавалося, ваш дух перебував зі мною. Багато думав. Ви не відчували моїх думок?

– Ні, не відчувала. Мій вечір був дуже похмурим, сама не знаю, чому. Я почувалася такою самотньою!

З’явилася графиня ді Луколі у двоколісному візку, запряженому чалим конем. Прийшли пішки Джулія Мочетто в супроводі Джуліо Музелларо. Прийшла донна Ізотта Челлезі.

Андреа розкланювався з новоприбулими. Донна Марія запитувала в нього імена синьйор: ім’я Мочетто не було для неї новим. Вона пригадала той день, коли його промовила Франческа перед архангелом Михаїлом