read-books.club » Сучасна проза » Насолода 📚 - Українською

Читати книгу - "Насолода"

145
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Насолода" автора Габріеле д'Аннунціо. Жанр книги: Сучасна проза / Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 80 81 82 ... 105
Перейти на сторінку:
і його думка розбивалася на тисячі фрагментів, роз’єднувалася, розпадалася; і два жіночі образи накладалися один на один, зливалися, розпадалися, поки він устигав розділити їх, поки йому вдавалося визначити своє почуття до однієї, а потім до другої. І до цього бурхливого й неясного внутрішнього страждання додавалися, так би мовити, проблеми суто практичного характеру. Від його уваги не сховалася легенька зміна в поведінці донни Марії стосовно себе; і йому здавалося, він відчуває на собі погляд Елени, постійний і невідривний; і він не міг придумати, як йому повестися, не знав, чи йому провести донну Марію, коли виходитимуть із зали, чи підійти до Елени, не знав, як вони сприймуть такий його вчинок – з радістю чи зневагою, одна й друга.

– Я вже піду, – сказала донна Марія, підводячись після «Романсу».

– Ви не дочекаєтеся кінця?

– Ні. Мені треба бути вдома на п’яту годину.

– Пам’ятайте, що завтра вранці…

Вона подала йому руку. Можливо, від теплоти в зачиненому повітрі легкий рум’янець забарвив її бліде обличчя. Оксамитова накидка темного свинцевого кольору, обшита широкою смугою шиншили, накривала всю її постать. А під сірою шубою делікатно в’янули фіалки. Виходячи із зали, вона йшла з досконалою елегантністю, й кілька синьйор, які сиділи, обернулися, щоб подивитись на неї. І вперше Андреа побачив у ній, в одухотвореній жінці, у сієнській мадонні з чистим серцем, світську жінку.

«Квартет» переходив до третьої частини. Позаяк денне світло ослабло, були підняті штори, жовті, як у церкві. Деякі дами почали виходити із зали. То там, то там лунав тихий гомін. В аудиторії стали ширитися втома й неуважність, як то буває в кінці кожного концерту. Завдяки одному з тих непоясненних феноменів несподіваної зміни настрою Андреа відчув раптову полегкість і майже розвеселився. Він утратив будь-яку стурбованість, сентиментальну й пристрасну; авантюра насолоди ясно виникла перед його самовтіхою, перед його візіонерською спроможністю. Він подумав, що донна Марія, погоджуючись на ці невинні побачення, уже поставила ногу на слизький спуск, у кінці якого неминучий гріх підстерігає навіть найобачніші душі; подумав також, що невеличкі ревнощі можуть штовхнути Елену впасти йому в обійми, а тому одна авантюра може допомогти іншій; подумав, що неусвідомлений страх, ревниве передбачення прискорило згоду донни Марії на наступне побачення. Отже, він побачив шлях до подвійної перемоги; і всміхнувся, подумавши, що в обох випадках труднощі поставали перед ним в однаковому аспекті. Він мусив перетворити на коханок двох жінок, які хотіли грати при ньому роль сестер. Він відзначив усміхаючись й інші подібності між двома. «Який голос! Якими дивними здаються в голосі донни Марії модуляції Елени!» Йому сяйнула божевільна думка. Цей голос розбудив його уяву: завдяки такій схожості він міг сплавити дві краси в одну, щоб заволодіти третьою – уявною, складнішою, досконалішою, а отже, й ближчою до ідеалу…

Третя частина «Квартету», виконана в бездоганному стилі, закінчилася під бурхливі оплески. Андреа підвівся й підійшов до Елени.

– О, Уджента, де ви досі були? – запитала в нього княгиня Ферентіно. – У країні Ніжності?

– І хто ця незнайомка? – запитала Елена легковажним голосом, нюхаючи букет фіалок, який вона дістала з манжети з хутра куниці.

– Вона велика подруга моєї кузини: донна Марія Феррес-і-Капдевіла, дружина нового міністра Гватемали, – безтурботно відповів Андреа. – Симпатична й досить витончена жінка. Вона гостювала у Франчески в Скіфаної, у вересні.

– А що Франческа? – урвала його Елена. – Коли вона приїде, не знаєте?

– Я маю зовсім недавні відомості про неї із Сан-Ремо. Здоров’я Фердинандо поліпшується. Але, боюся, їй доведеться пожити там ще кілька місяців, можливо, й довше.

– Як шкода!

«Квартет» перейшов до останньої частини, дуже короткої. Елена й Ферентіно сіли на два стільці у глибині зали, неподалік від стіни, під блідим дзеркалом, у якому відбивалася наповнена меланхолією зала. Елена слухала музику з похиленою головою, перебираючи пальцями краї світлого боа з куниці.

– Проведіть нас, – сказала вона Спереллі, коли концерт закінчився.

Підіймаючись у карету після Ферентіно, вона сказала йому:

– Підіймайтеся й ви. Ми висадимо Еву біля палацу Фіано. Потім я відвезу вас, куди ви захочете.

– Дякую.

Спереллі прийняв пропозицію. Виїхавши на Корсо, карета мусила просуватися дуже повільно, бо весь проспект був заповнений юрмами людей. Від площі Монтесіторіо, від площі Колонна долітали шум та крики й поширювалися, наче гуркіт морських хвиль, наростали, падали, знову гучнішали, змішані з музикою військових сурм. Заколот наростав у цей сірий і холодний вечір; жах перед далекою розправою примушував люд гучно горлати; чоловіки, які бігли, вимахуючи великими пучками аркушів, проштовхувалися крізь натовп; посеред криків виразно чулося слово «Африка».

– За чотириста тварюк, що померли, як тварюки! – промурмотів Андреа, відхиляючись від віконця.

– Що ви там говорите? – вигукнула Ферентіно.

На розі вулиць біля палацу Чіккі заворушення перейшло в бійку. Карета мусила зупинитися. Елена нахилилася, щоб подивитись; і її обличчя, яке визирнуло з тіні, освітлене відблиском ліхтаря і тьмяним світлом вечірніх сутінків, здалося блідим майже похоронною блідістю, холодною й трохи мертвотною, навіявши Андреа туманний спогад про побачений колись образ – він уже не пам’ятав, коли, не пам’ятав, де – в якійсь галереї чи в каплиці.

– Ось ми й тут, – сказала княгиня, бо карета нарешті доїхала до палацу Фіано. – Отже, до побачення. Зустрінемося увечері в Анджельєрі. До побачення, Уджента. Прийдете завтра на сніданок до мене? Ви зустрінете там також Елену й Віті, й мого кузена.

– О котрій годині?

– Через півгодини після полудня.

– Гаразд. Дякую.

Княгиня вийшла. Слуга чекав наказу.

– Куди вас довезти? – запитала Елена Спереллі, який сів біля неї, на місце її подруги.

– Кудись далеко-далеко…

– Дорогою скажете. До вашого дому?

– Трінітá-деї-Монті, палац Дзуккарі.

Служник зачинив дверці. Коні понесли карету клусом, вона звернула у вулицю Фраттіна, залишивши позад себе юрму, гомін і крики.

– О, Елено, після стількох… – урвав свою мову Андреа, нахилившись, щоб подивитися на жадану, яка скулилася у глибині екіпажа, в тіні, ніби ухиляючись від контакту.

Світло з одного вікна проникло крізь тінь, коли вони проминали вуличний ліхтар, і він побачив, що Елена всміхалася йому, бліда, заманливою усмішкою.

Так само всміхаючись, вона вправним рухом скинула з шиї довге боа з куниці й обкрутила навколо його шиї, наче ласо. Здавалося, то був жарт. Але цим м’яким ласо, напахченим тими самими парфумами, які Андреа вдихав у голубій лисиці, вона притягла молодика до себе й підставила йому губи, нічого не кажучи. Обидва пригадали пристрасні й ніжні злиття, які колись тривали, поки обоє не починали задихатися, й створювали оманливе відчуття м’якого й вологого плоду, який розчинявся в серці. Щоб продовжити

1 ... 80 81 82 ... 105
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Насолода», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Насолода"