read-books.club » Сучасна проза » Цензор снів 📚 - Українською

Читати книгу - "Цензор снів"

329
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Цензор снів" автора Юрій Павлович Винничук. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 81 82 83 ... 110
Перейти на сторінку:
брав, ані я її в застіллі не візьму. Тобто все це я не раз смакував, усе це мені добре знайоме, але одна річ, коли пробуєш ці смаколики в ресторанній кухні, а інша — на бенкеті. Особливо, коли бачиш увесь цей препишний краєвид, цей апофеоз кулінарного мистецтва, коли можеш усього спробувати потроху, комбінуючи різні смаки, зводячи їх в одну фантазійну гармонію на язику і піднебінні, плямкаючи і мружачись від задоволення. Ні, я таки глибоко в душі аристократ, безліч разів у цьому переконувався. Згадалося, як у тюрмі доводилося підтиратися долонею, і то лівою, з тих пір лівиця у мене стала трефною, я нею не брав ніколи жодної їжі, я її піддав остракізму, і якщо мені часом треба було послужитися нею, я торкався того чи іншого продукту лише верхом долоні. Можливо, колись це в мене промине, бо все ж таки я не гребую лівицею стискати пружні сідниці чи перса, щоправда після того я вже їх не цілую. Але це не стосується Ружанської, я ніколи її голого тіла не торкався лівою долонею, хоч і ніколи не признавався їй у чому причина, та вона, зрештою, і не питала.

Але це ще не вся увертюра бенкету, бо до закусок небавом повинен долучитися паштет, а відтак настане черга на запечених поросят, по яких ми навмисне їздили на села. У мене була своя агентура, яка доносила, хто вигодовує свиней, що не були запаспортовані. Врешті ми проблему вирішили тим, що організували власний свинарник за містом.

О, якби гер Краух і гер Мюнхау знали, чим я ще займаюся! Хо-хо, дістав би я тоді доброго копняка, та так, що й сам у Янівському опинився б. Бо коли жидів стали зганяти в Гетто, чимало з них повтікало. Одні сховалися в лісах, інші в каналізації. Щовечора Левко носив тим з каналізації недоїдки з ресторану або віз фірою до лісу і отримував різні золоті й срібні дурнички. Німцям на рогатці казали, що веземо свиням на ферму, і то була свята правда, бо ферму ми таки мали, але воліли недоїдки спродати, аніж свиням згодувати. Деколи і я їздив з Левком, щоб переконатися, що він мене не шахрує, а це виявилося б, якби в такі дні, коли поїду я, прибуток був значно вищим за дні, коли Левко їздив сам. Але так не сталося. Левко був, щоб йому добре гикалося, кращим за мене. І тоді, коли я їздив з ним на ферму, ми спершу заїжджали до лісу. Завше пізнього вечора, на умовлене місце, а з темряви виходили темні люди в довгих плащах, закутані у великі хустки, взуття мали перемотане лахами, і кожен ніс у жмені як не перстеника, то кульчика, чи ще щось, а були такі, що й зуби золоті давали. І тоді ми, залежно від їхньої оплати відмірювали їм їжу, бо кожен мав ще при собі баняк або відро, а Левко мав зошита і записував, хто що дав та скільки належалося літрів їжі за перстеника, а скільки за монету, а скільки за зуб. І ми в ті баняки та відра скидали все те, що нам у діжках перемішалося — борщ, салати, бульба, жилаві шматки м’яса, кістки, пляцки, торти й бозна-ще що, не вилучаючи й недопалки цигарок і серветки. Хоча я не раз з кельнерами сварився, щоб не скидали недоїдки всім гамузом, бо свині хоч і свині, але цигарок жерти не будуть, але за всіма не прослідкуєш.

— Прошу пана, — сказав мені один старий жид, махаючи мені перед носом таким недопалком, — ви берете в нас такі грубі гроші, а приносите нам саме свинство. Але най буде. Най. Але чому у тім свинстві ще мають траплятися недопалки? Та ж навіть свиня не буде того їсти.

І в очах його я бачив сльози. І мені бігме стало шкода його, я подумав, що це й справді не по-людському, а наступного дня зібрав увесь персонал і сказав, що коли я ще хоч раз виловлю в недоїдках цигарку, зріжу їм платню того дня на половину, а винного відправлю на свинарник. Мовляв, нехай самі й пильнують одні за одними. З тих пір був спокій, а той старий жид навіть подякував мені за увагу.

— Ви є добра людина, я знаю, — казав мені, — але життя тяжке, і добрим людям виживати найтяжче. Але ви намагаєтеся. І я вам того не маю за зле.

Але не бракувало ще й таких, що не мали при собі нічого і носили такі лахмани, яких у циган не побачиш, вони завше стояли збоку і лише дивилися благальними очима, чекаючи, поки ми роздамо їжу заможнішим, але ми ніколи їх не оминали, ні, їм теж перепадало по кохлі[100], і вони тут таки то все з’їдали й кланялися нам, а решту недоїдків ми завозили свиням, які теж їх із вдячністю приймали.

Я не раз думав про те, що наші бідні свині не доїдають через тих бідолах, які оселилися в лісі, а це не добре, бо як приїде контроля, буде нам непереливки. Отож я запропонував тим найбіднішим збирати для нас жолуді, відтак вони їжу отримували винятково в обмін на жолуді. І скажу вам, що діло пішло так вдатно, що свині на очах почали спухати. І як я раніше до цього не додумався? Крім того один старий жид з тих, що ховалися у лісі, підказав мені ще одну цікаву річ. Він запитав, чи маємо бровар. А ми якраз його заснували і варили дуже добре пиво.

— А чи буває так, — питав він, — що мусите пиво виливати?

— Авжеж. Коли вони вже старе.

— То я би вам порадив те пиво більше не виливати, а возити свиням. Доливайте до ґрису, до жолудів, до недоїдків і побачите, як ваші свині на очах спухають.

Так і сталося. Свині, нахлебтавшись пива, спали по двадцять годин на добу і набирали щодня по кілограму. А треба сказати, що всі свині в німців були на суворому обліку. Німецька адміністрація давала господарям на вигодування поросят, а до кожного поросяти докладала задурно кілька мішків ґрису. Поросят кульчикували, чіпляючи на вухо нумеровану пломбу, і ніхто не смів їх різати, поки не досягай відповідної ваги. Коли свиня виростала, селянин мельдувався до господарського відділу. Звідти приїжджали, важили, відразу на подвір’ї різали, й пів свині забирали німці, а половину залишали

1 ... 81 82 83 ... 110
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Цензор снів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Цензор снів"