Читати книгу - "Сокіл і Ластівка"

Летиція встала біля самої решітки, просунула руку, відвела з обличчя Марти сплутане волосся.

— Скільки тобі років?

— Скоро сімнадцять.

Я не повірив вухам. Виходить, вона зовсім дівчинка, а виглядає, наче заїжджена портова шкапа.

— Значить, ти вмієш ходити під вітрилом? — запитала моя вихованка, оглядаючись на квартердек. Але його у темноті було зовсім не видно.

* * *

Найважче було спустити в баркас чорних дівчат. Вони не звикли до моря, до хитавиці і завмирали від жаху, коли з верхівок хвиль зривалася біла піна. Та ще більше вони боялися своєї навіженої товаришки. Шиплячи на них, роздаючи запотиличники, лаючись страшними словами, Марта все ж змусила бідолашок перебратися у човен. Для цього довелося кожну обв'язати мотузкою.

— Пусте, потім ще подякують — хрипло сказала донька рибалки, коли непроста операція закінчилася.

Хоч усе це відбувалося поблизу від квартердека, на якому стояли вахтовий і стерновий, темінь і шум вітру забезпечили надійне прикриття.

Ось біля борту залишилася одна Марта. Вона взялася за мотузку, але забарилася.

— Це… Як це… — Дивно було бачити її збентеженою. — Ти ось що, хлопче… Тебе хоч як звати?

— Люсьєн, — відказала моя дівчинка, поглядаючи в бік містка, де Друа якраз гукнув: «Піврумба наліво!»

— Ага… — Марта почухала потилицю. — Хочеш по-швиденькому? Я ось так стану, а ти давай… Ці почекають… Я від чистого серця, правда…

Воно й видно було, що від чистого. Дочка рибалки пропонувала єдине, чим володіла і що так знавісніло оберігала, не шкодуючи життя.

— Дякую. Але у мене є… наречена.

У голосі Летиції я відчув тінь посмішки. А нічого смішного тут, як на мене, не було. Зі мною таке траплялося багато разів: пропонуєш комусь найдорожче, а людині це зовсім не потрібно — відмахується, та ще й стримуючи сміх…

— Ну і грець з тобою!

Марта відпихнула Летицію, перелізла через борт і зникла н темряві. За хвилину після того моя вихованка обрізала натягнутий канат і перехрестила водяну пилюку, що висіла н повітрі.

Я чув, як дівчинка прошепотіла:

— Хоч цим свободу… Бережи їх, Боже.

Сам я сидів біля кормового ліхтаря і проводжав поглядом чорний контур баркаса. Ось на ньому поворухнулося і розкрилося щось біле — це піднялося вітрило. Човен косо пішов поперек вітру.

— А-а-а, ось ви де, друзяко! Заглянув у каюту — там один капелан. Дуже добре, нарешті поговоримо без перешкод!

До нас ішов Гаррі Логан. Бриз тріпав комір його шкіряного каптана.

— Га? — крикнув згори Друа. — Ти до мене?

— Ні, приятелю. До Епіна!

Щоб ірландець не помітив човна, який віддалявся, Летиція сама пішла йому назустріч. Вони сіли під квартердеком, куди не долітали бризки і де не так шумів вітер. Я, звісно, наче тут і уродився.

Гаррі відразу перейшов до справи:

— Капітан розповів вам про скарби. Про золото і срібло, якого у сховку до біса. Ми заховали у потайному місці двадцять скринь, кожна вагою від десяти до дванадцяти стоунів. Але Дезессар не знає найцікавішого. — Він нахилився до самісінького вуха Летиції. — Найголовніша частина призу не золото і не срібло. Вона зберігається у сап’яновій шкатулці. Пратт, особисто відібрав і поскладав туди найкращі коралі, персні, підвіски та інші вироби з коштовного каміння. Хоч за вагою це, можливо, всього одна п’ятдесята частина скарбу, але за вартістю — третина, а то й половина. Цю скриньку я французькій короні не віддам. Вона дістанеться нам із вами. Ми поділимо все навпіл. Бо я відчуваю до вас щиру симпатію. Що скажете?

Подумавши, дівчина поставила слушне запитання:.

— Навіщо вам з кимсь ділитися? Через саму тільки симпатію?

Логан розсміявся:

— Ні, звісно. Річ у тім, що самому шкатулку звідти не витягнути. Потрібен напарник. Ось я і вибрав вас.

— А чому саме мене? З мічманом і королівським писарем у вас дружба тісніша, ніж зі мною.

— Хочете щиру правду? — Гаррі поклав співрозмовнику руку на плече. — Я добре розбираюся в людях. Інакше б уже давно дістав удар у спину. Тисячу разів. Отож ви не з тих, хто здатен встромити приятелю під лопатку ножа, навіть заради великого зиску. Дев’ять людей із десяти це зробили б, але не ви. Це по-перше. По-друге, ви тямущий хлопчина, Епіне, швидко все схоплюєте. А там є одна заковика. Джеремі Пратт нікого з нас не впустив усередину печери. Він був сильний, як бик, і перетягнув скрині сам. А печера там ого-го яка, є де сховати скарб. Я потім крадькома навідався туди. І не знайшов сховку. Може, ви зметикуєте, я дуже на вас сподіваюся… Є й третя причина. — Тут він заговорив так тихо, що мені довелося пролізти між ними і задерти голову. — Знадобляться ваші медичні, точніше сказати, аптекарські знання. Взагалі-то нас у справі четверо: ми з вами і Кліщ з Пронозою. Я недарма принаджував цих паскудників, вони теж знадобляться.

— Навіщо? Там мало двох?

— Мало. Ви і я, ми витягнемо шкатулку назовні, але потім доведеться нести її на собі. Потрібні «в’ючні віслюки» — у мене ж рука порізана. Ані мічману, ані писареві я не довіряю. Я розробив деякі засоби застереження — для цього необхідно, щоб «віслюків» було саме двоє. Не переймайтеся, у мене все продумано.

— Виходить, коштовності будуть поділені на чотири частини?

— В жодному разі! — зашипів штурман. — Я ж кажу, мені потрібні ваші медичні знання. Перший «віслюк» протягне скриню половину шляху, а потім ми запропонуємо йому підкріпитися ромом, в який ви дещо підсиплете. Ясно? Потім точно так само зробимо з другим. Ділити скарб на чотири частини не доведеться.

Летиція кивнула:

— Ясно. Якщо отруту виготовлю я, провина за два вбивства теж ляже на мене. Це не ляже тягарем на ваші взаємні розрахунки зі Всевишнім.

Ірландець збентежено сказав:

— Я ж кажу, ви хлопчина з олією в голові. У мене й так, самі знаєте, на сей момент негативне сальдо.

— Знаю.

— Ну то як? Згода?

І Гаррі простягнув свою маленьку, чіпку долоню.

Я був певен, що моя вихованка з обуренням її відштовхне. Ллє Летиція мене здивувала — вона скріпила зловісну змову потиском руки.

— Згода. Викладайте подробиці.

На баку пробили вісім склянок. Четверта година по півночі.

— Мені заступати на вахту. — Гаррі підвівся. — Зробимо гак. За чверть години підніметесь на квартердек. Скажете, що я обіцяв навчити вас управлятися зі штурвалом. Вашу цікавість знають всі, стерновий не здивується. Я скажу йому, що він може йти спати. Море тут чисте, скелі й мілина