read-books.club » Публіцистика » Убивство у Мюнхені. По червоному сліду 📚 - Українською

Читати книгу - "Убивство у Мюнхені. По червоному сліду"

109
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Убивство у Мюнхені. По червоному сліду" автора Сергій Миколайович Поганий. Жанр книги: Публіцистика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 81 82 83 ... 104
Перейти на сторінку:
організація мала дорадчий статус в Економічній і соціальній раді ООН. Її працівники спершу відреагували з цікавістю і навіть опублікували матеріал про суд над Сташинським у бюлетені ради, але потім втратили інтерес. Мало хто хотів протистояти Радянському Союзу в такий потенційно скандальній справі[382].

Керстен і його українські друзі, розчаровані невдачею в ООН, знайшли інший плацдарм для наступу на Хрущова – Сенат Сполучених Штатів.

36. Вашингтонський гість

У монотонному тюремному житті Богдана Сташинського це був особливий день. У п’ятницю 10 квітня 1964 року його привезли у приміщення Верховного карного суду в Карлсруе, де півтора року тому відбувся судовий процес. З ним хотів зустрітися відвідувач з-за океану. У списку зустрічей цієї людини Сташинський значився поруч з канцлером ФРН Людвігом Ергардом, екс-канцлером Конрадом Аденауером, головним федеральним прокурором Людвігом Мартином і головою суду у справі Сташинського Гайнрихом Ягушем.

Заокеанський гість мав багато друзів у Західній Німеччині і чималий вплив. 1946 року він виступав головним обвинувачувачем від США на Нюрнберзькому трибуналі. Це був сенатор Томас Дод, заступник голови підкомісії Сенату з внутрішньої безпеки. Сенатор заявляв, що головна мета його візиту – зустріч з містером Сташинським. Вони зустрілися в присутності одного з прокурорів на процесі Сташинського доктора Оберле і кількох американських чиновників – дехто приїхав разом з сенатором із Вашингтона, інші працювали в американському посольстві в Бонні[383].

Поїздка сенатора Дода в Карлсруе готувалася довго. Вперше про Сташинського Дод почув від професора Добрянського, свого давнього знайомого з Українського конгресового комітету Америки. Дізнавшись про втечу Сташинського у серпні 1961-го, Добрянський попросив Дода відрядити в Німеччину представника від підкомітету й поговорити з агентом. Одразу після процесу Добрянський вийшов на Волтера Душника, українського емігранта з дипломом Колумбійського університету, і послав його у Карлсруе зустрітися з Ягушем та іншими посадовцями, залученими до судового процесу. У кінці січня 1963 року на столі Добрянського лежав звіт Душника, який пропонував організувати слухання у справі Сташинського в сенатському підкомітеті Дода. На ці слухання Душник радив привезти з Німеччини не тільки Ягуша з колегами, а й самого Сташинського. Німці проявили інтерес, і Добрянський почав працювати із сенатором Додом та ще одним важливим членом підкомітета, сенатором від Нью-Йорка Кенетом Кітінгом над підготовкою слухань[384].

Повний вражень після візиту в Карлсруе і розчарований невдалою спробою організувати справу проти радянського уряду в ООН, Чарльз Керстен приєднався до кампанії Добрянського в Капітолії. 19 лютого 1963 року, через кілька тижнів після звіту Душника, Керстен написав Томасу Доду й закликав його прискорити слухання. «Я знаю, що ви цілком усвідомлюєте – нам загрожують не тільки ракети на Кубі», – писав Керстен, покликаючись на Карибську кризу 1962-го, коли тільки щасливий випадок завадив ядерній війні. – Ще й диявольська підривна тактика, яку комуністи використовують по всьому світу, у цьому разі – швидке, тихе й непомітне вбивство навіть найвищих посадовців у Сполучених Штатах, які виступають проти СРСР». У такому ж дусі Керстен писав Кітінгу. Обидва відповіли у березні 1963-го, Кітінг передав справу Доду, тому ідея слухань здалася цікавою.

«Я погоджуюсь з вами, що ця справа дає нам свого роду таран, яким можна розбити всю машину радянського терору, усі ці організовані самогубства», – писав Дод Керстену. Він пообіцяв обговорити перспективу слухань з колегами по комітету. Керстен був задоволений результатом і відповів старому колезі підбадьорливим листом. Він згадав один старий звіт комісії Дода: розглянувши кілька підозрілих смертей, комітет тоді не знайшов «залізних доказів, що Кремль… у цих випадках скоїв убивство, обставивши його як самогубство». «Процес Сташинського, – писав Керстен, – дав залізні докази, що радянський уряд прибрав Степана Бандеру». Він згадував, що саме після участі в цьому процесі вирішив, що в Сенаті теж треба провести слухання й викрити радянську практику розправи з політичними опонентами[385].

Лев Добрянський, головний організаційний мотор цих слухань, вважав, що Сташинського неодмінно слід привезти до США. «Мені здавалося, – згадував він, – що треба надати картині драматичних барв. Маючи під рукою Сташинського і багатьох інших, ми показали б усе підґрунтя теми [політичних убивств]. Особливо після того, як Верховний суд Західної Німеччини постановив, що головна вина лежить не на Сташинському, а на російському уряді в Москві». Та Держдепартамент на це не погодився. Добрянський вважав, що справа не тільки в тому, як безпечно доправити Сташинського за океан. Дипломати не хотіли цього робити, бо на кону стояла «ціла політика розряджання між Сполученими Штатами і Радянським Союзом»[386].

На літо 1963 року відносини Радянського Союзу і Сполучених Штатів суттєво покращилися. Берлінська криза літа-осені 1961-го і Карибська криза жовтня 1962-го лишилися в минулому. У липні 1963-го Америка, Британія і Радянський Союз домовилися про часткову заборону ядерних випробувань – перший крок до обмеження ядерних арсеналів. У серпні між Білим домом і Кремлем провели пряму телефонну лінію, щоб запобігти майбутнім кризам. Кеннеді санкціонував угоду на 250 мільйонів доларів з продажу американської пшениці Радянському Союзу, що мало розв’язати ситуацію з дефіцитом продовольства в країні. 7 жовтня у присутності радників і лідерів Конгресу Кеннеді підписав угоду про обмеження ядерних випробувань. Стосунки президента з Хрущовим кардинально змінилися, це був апогей недовгого радянсько-американського зближення. Ніхто не хотів чути про Сташинського й організовані Кремлем політичні убивства. Здавалося, що Москва прийшла до тями – купувала американську пшеницю й обіцяла не випробовувати ядерну зброю.

Прогрес у радянсько-американських відносинах на високому рівні Томаса Дода не переконав, він і далі вважав, що Радянський Союз становить загрозу для США. У вересні 1963-го він попросив свою канцелярію призначити слухання про скоєні Союзом політичні убивства на грудень. Державний департамент не поспішав привозити Сташинського до США, тож Керстен вирішив зіграти на старому знайомстві з президентом Кеннеді й пришвидшити процес. 7 листопада 1963 року, рівно через місяць після угоди про обмеження ядерних випробувань, він написав листа Кеннеді. З президентом його єднала католицька віра й антикомуністичні переконання. Керстен виклав в загальному вигляді історію радянського агента і зауважив, що «до втечі Сташинський пройшов підготовку для вбивств високопосадовців в Англії і Сполучених Штатах. Поза сумнівом, таку підготовку проходили й інші люди». Він хотів, щоб президент спонукав Держдеп привезти Сташинського до США. «Я думаю, ви погодитеся, що повне викриття смертоносних підривних операцій – найкращий спосіб їм запобігти».

Наостанок Керстен згадував їхнє спільне минуле – хрестовий похід у Конгресі проти комунізму в кінці 40-х років. Пригадав Керстен і 1947-й, коли вони викрили дії комуністів у Мілуокі, штат Вісконсін, зірвавши «змову в промисловості регіону». Екс-конгресмен доклав спільну фотографію з поїздки до Мілуокі,

1 ... 81 82 83 ... 104
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Убивство у Мюнхені. По червоному сліду», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Убивство у Мюнхені. По червоному сліду"