Читати книгу - "Тихий американець. Наш резидент у Гавані"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Хто це вигадав, що я негоціант?
— Таке в них у Лондоні про вас уявлення. Я зараз же піду підшукаю для вас сейф.
— Ну, мені пора,— заявила Міллі,— Будь розсудливий, татку! Ти знаєш, що я маю на увазі.
2
День випав дуже клопіткий. Насамперед Беатріса купила величезний сейф з секретним замком: шість вантажників ледве втягли того сейфа на машину, а піднімаючи його сходами, зламали поруччя й зірвали з стіни картину. На вулиці зібрався цілий натовп — хлопчаки з сусідньої школи, дві гарненькі негритянки, поліцейський. Уормолд ремствував, що все це може накликати на нього підозру, а Беатріса заявила, що найкращий спосіб уникнути підозри — не критися від людей.
— Згадайте-но історію з сифоном,— сказала вона.— Кожен запам’ятає, що це я облила поліцейського водою. І ніхто більше не стане допитуватися про мене. І так усе ясно.
Поки вони мучилися з сейфом, під’їхало таксі, з якого виліз юнак з великою валізою.
— Це Руді,— пояснила Беатріса.
— Який іще Руді?
— Ваш рахівник. Я ж вам учора казала.
— Хвалити бога,— пробурмотів Уормолд,— виходить, я ще не все запам’ятав, що було вчора.
— Заходь сюди, Руді, перепочинь трохи.
— Нема ніякої потреби кликати його сюди,— розсердився Уормолд.— Адже тут нема для нього місця.
— Він може спати в конторі,— відказала Беатріса.
— Де ж тут помістяться ліжко, сейф і моє бюрко?
— Я дістану вам менше бюрко. Як ваша нудота, Руді? Це наш хазяїн — містер Уормолд.
Руді був зовсім зелений юнак з блідим обличчям; пальці його пожовкли чи то від нікотину, чи від кислот. Він сповістив:
— Уночі двічі блював. Електронна трубка розбилася в дорозі.
— Зараз не до цього. Треба спершу влаштуватись. Ідіть-но купіть собі розкладушку.
— Гаразд! — кинув Руді й побіг..
Одна негритянка підійшла до Беатріси й сказала!
— Я британська піддана.
— Я також,— озвалася Беатріса.— Рада познайомитися з вами.
— Ви та сама міс, що облила водою капітана Сегуру?
— Майже так. Я бризнула на нього з сифона.
Негритянка обернулась і щось пояснила натовпові по-іспанськи. Дехто почав аплодувати. Збентежений поліцейський почвалав геть.
— Ви дуже гарна, міс,— сказала негритянка.
— Ви теж,— мовила Беатріса.— А тепер допоможіть мені занести цю валізу.
Вони заходилися втягати нагору валізу Руді, то штовхаючи, то перекидаючи її.
— Пробачте,— примовляв якийсь чоловік, проштовхуючись крізь натовп.— Даруйте ласкаво.
— Чого вам? — спитала Беатріса.— Ви ж бачите, що тут робиться! Приходьте іншим разом.
— Мені хотілось би купити пилосос.
— Ах, пилосос! Тоді заходьте, якщо зможете переступити через валізу.
Уормолд гукнув Лопеса:
— Займіться ним. Та постарайтеся збути йому «Атомний котел». Ми ж іще жодного не продали.
— Ви що, будете тут жити? — спитала негритянка.
— Ні, працювати. Спасибі вам за поміч.
— Нам, британцям, треба держатися купи,— сказала негритянка.
Вантажники вже спускалися сходами, плюючи на долоні й витираючи їх об штани, щоб показати, як важко їм було тягти сейфа. Уормолд дав їм на випивку. Він піднявся нагору й сумно оглянув свій кабінет. Найгірше було те, що там лишилося місце для розкладушки, і, отже, він ніяк не міг спекатись Руді. Сказав одначе:
— Руді не матиме де зберігати свої речі.
— Нічого. Він звик до такого життя. До того ж у нас є стіл. Ви перекладіть свої папери з шухляд у сейф, а Руді сховає туди свої речі.
— Я не вмію відчиняти секретних замків.
— Це дуже просто. Треба тільки запам’ятати три числа. Який номер вашої пошти?
— Не знаю.
— А номер телефону?.. Втім, ні, це не годиться. Кожен злодій догадається. Якого року ви народилися?
— Тисяча дев’ятсот чотирнадцятого.
— А числа?
— Шостого грудня.
— От і добре, хай буде дев’ятнадцять — шість — чотирнадцять.
— Я ж не запам’ятаю.
— Це вам так здається. Не можете ж ви забути, коли народились. Тепер дивіться. Ви крутите чотири рази проти годинникової стрілки, ставите на дев’ятнадцять, потім тричі обертаєте за годинниковою стрілкою і встановлюєте на шість, знову два рази проти годинникової стрілки — на чотирнадцять, нарешті робите повний оберт — і сейф замкнено. Повторюємо те саме... Прошу — відімкнено.
У сейфі лежала дохла миша.
Беатріса зауважила:
— Товар з гнилизною, треба було зажадати знижки.
За цим вона взялася розпаковувати валізу Руді: вийняла звідти передавач, сухі батареї, фотоприладдя, якісь таємничі рурки, загорнуті в чоловічі шкарпетки.
Уормолд здивовано спитав:
— І як вам вдалося приховати все це від митниці?
— А ми не приховували. П’ятдесят дев’ять тисяч двісті дріб чотири дріб п’ять привіз нам ці речі з Кінгстона.
— А хто він такий?
— Креол-контрабандист. Спекулює кокаїном, опіумом та маріхуаною. Звичайно, всі митні чиновники у нього в кулаці. Вони вважали, що в цій валізі його звичайний крам.
— Скільки ж потрібно наркотиків, щоб напхати таку валізу!
— Еге ж. Довелося викласти чималеньку суму.
Попереносивши Уормолдові речі в сейф, вона спритно розмістила все по шухлядах письмового стола.
— Сорочки Руді трохи помнуться, але хай це вас не турбує.
— А мене це й не турбує,— сказав Уормолд.
— А це що? — спитала вона, розглядаючи картотеку.
— Мої агенти.
— І ви залишаєте їх на столі?
— Ну, на ніч я їх замикаю.
— У вас немає найменшого уявлення про конспірацію! — Вона взяла в руки одну з карток.— Хто це Тереса?
— Вона танцює гола.
— Зовсім?
— Так.
— Вам дуже пощастило... Лондон наказав, щоб я взяла на себе зв’язок з вашими агентами. Ви познайомите мене з Тересою... коли вона буде не зовсім гола?
— Не думаю, щоб вона схотіла мати справу з жінкою,— заперечив Уормолд.— Ви ж знаєте, які то дівчата...
— Не знаю. Досить того, що ви їх знаєте... Ага, осьде інженер Сіфуентес. Лондон високої думки про нього. Може, ви скажете, що він теж не схоче мати справ із жінкою?
— Він не знає англійської.
— То, може, мені брати в нього уроки іспанської мови? Це був би непоганий привід для зустрічей.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тихий американець. Наш резидент у Гавані», після закриття браузера.