Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"

— Насправді я проти такого дійства з кількох важливих причин.

— Що ж, можеш їх озвучити, тільки не розповідай мені казок, ніби продаж взуття зменшується. Я на власні очі бачила твої звіти…

— Та не про це зараз мова… Прошу вислухати мене уважно і не перебивати. От яке задоволення від того вашого шведського столу? По-перше, я не люблю їсти навстоячки, коли всі штовхаються навколо столу, а я соромлюся й урешті-решт мені залишаються самі недоїдки. Щойно я нарешті наважусь покласти собі щось на тарілку, аж з’ясовую, що всю закуску вже з’їли, а від індички залишилися самі крильця. От коли всі сидять за столом — це зовсім інша річ. По-друге, півбіди з тим шведським столом у гостях, а от шведський стіл, коли ти господар дому — це вже біда. От як ти собі це уявляєш? Я — як гостинний господар — спершу пропущу до столу людей, а сам підійду останній і, звісно ж, для мене вже нічого не залишиться. А в ресторані — інша річ. Там ми сидимо і замовляємо, що нам до душі, а оскільки день народження лише раз на рік, то кожен може з’їсти і по дві страви…

Остання фраза — це була справжня поступка сеу Сампайо на користь сімейного відпочинку та вдоволення своїх харчових уподобань.

Дона Норма насилу дослухала його до кінця:

— Не будь смішний, Зе Сампайо. По-перше, нас усі запрошують на дні народження…

— Але ж я ніколи не ходжу…

— Іноді таки ходиш… А коли вже йдеш, то з’їдаєш за п’ятьох точно… По-друге, не треба мені казок, мовляв, ти такий сором’язливий і мало собі кладеш. Згадай, як на день народження сеу Бернабо, ти ж пішов до нього лише тому, що він іноземець, і там ти не посоромився з’їсти сам майже половину суфле з креветок, не кажучи вже про пиріжки… І все через твою жадібність…

— О, так! — замріяно зітхнув сеу Сампайо — дона Нансі завжди таку смакоту готує, що їси й не наїсися…

— Я готую не гірше… По-третє, вдома ти про себе точно добре дбаєш і завжди перший рвешся до столу, аби ж то я не знала… Та на тебе дивитися соромно! Називається, господар дому… По-четверте, з моїх вечірок, дякувати Богу, ще ніхто голодний не пішов. По-п’яте, ресторанна їжа…

— Годі… — почав благати Зе Сампайо, загортаючись з головою у простирадло. — Мені не можна сперечатися, у мене високий тиск…

Вечірки дони Норми завжди вражали щедрим почастунком: якщо вона запрошувала двадцятеро осіб, то готувала на п’ятдесят; і не дарма, адже залишками страв та вина дона Норма пригощала потім усю навколишню бідноту. Цього року привітати Зе Сампайо прийшли майже всі сусіди, зокрема, подружжя Бернабо: дона Нансі відразу ж розчинилася в компанії подруг, а сеу Ектор, як завжди, обговорював робочі моменти і звеличував Аргентину.

Палкий патріот своєї Батьківщини, сеньйор Бернабо любив порівнювати Аргентину та Бразилію, віддаючи, звісно ж, перевагу першій — з її розвиненою промисловістю, природними ресурсами і кліматом. От в Аргентині справжні чіткі пори року: літо, осінь, зима та весна, не те що в Бразилії, де весь час нестерпна спека; в Аргентині зразково налагоджене залізничне сполучення, а тут потяги їздять, як їм заманеться; в Аргентині соковиті європейські фрукти, вино, хліб із чистої пшениці, чудове м’ясо, породиста худоба. Дона Нансі терпіти не могла цих чоловікових патріотичних дебатів і поспішила втрутитись:

— Але ж, Бобо, тут теж багато чого хорошого, погодься… От хоча б мої улюблені ананаси, вони просто чудові… — вона обожнювала ананаси і завжди намагалася оберегти чоловіка від конфліктних ситуацій з якимось бразильським патріотом, палким захисником своєї нації.

Зрештою, до таких ситуацій вона звикла. Якось в аналогічних геополітичних дебатах сеу Шалуб, ринковий торговець, сирієць за походженням і бразилець у першому поколінні, а тому завзятий націоналіст, геть оскаженів і єхидно бовкнув запальному Бернабо:

— Якщо аргентинська промисловість настільки краща за тутешню і життя там таке прекрасне, то чому ж ви переїхали гончарювати у Бразилію?

Художник Карибе (той, що написав портрет Діонісії Ошоссі в королівській сукні) якось прийшов до аргентинця домовитися випалити в його печі декілька своїх виробів, і ставши свідком його суперечки про танго та самбу, не втримавшись, вигукнув:

— Та дайте спокій!.. Як можна жити в країні, де немає темних мулаток?.. Хай Бог милує!

Але на дні народженні сеу Сампайо аргентинський патріот поводився досить коректно. Він, як завжди, розхвалював Аргентину, але не забував і Бразилію, а надто Баїю з її привітними і добрими жителями. Загалом вечірка вдалася на славу, якщо не брати до уваги невеличкий інцидент (його обговорювали тільки в жіночому колі) між доною Флор та сеу Алуїзіо.

Дона Флор від самого початку сумнівалася, чи годиться їй іти на ту гучну забаву, адже ще й рік не минув після смерті її чоловіка; і хоча до року не вистачало всього кількох днів, удовині принципи та переконання — це святе, і якщо хоч на йоту від них відступитися, можна було наразитися на цькування зграї розлючених кумоньок.

Дона Норма мало не луснула зо сміху: ну відколи це вдова не може повечеряти у колі друзів? Адже це не бал, не танцюльки. Якщо навіть Артуро та його друзі-студенти поставлять на програвач диск, щоб трошечки потанцювати, то в цьому немає нічого лихого, адже така невинна розвага аж ніяк не суперечить жалобному етикету і точно вже не образить пам’яті покійного.

До того ж дона Флор увесь день готувала для цієї вечірки частування. За допомогою Марилди вона зварила цілий казан ватапи та смачнючої рибної мокеки, поки дона Норма готувала солодощі. Тож урешті-решт вона таки погодилася піти на вечірку, але краще б не йшла, тоді б не наразилася на таку неприємну ситуацію.

Коли вже була повна хата гостей, а столи гнулися від наїдків, приїхала з Шаме-Шаме дона Енеїде з тацею кіндимів[58] та краваткою на подарунок для сеу Сампайо. Вона вибачилася за чоловіка, який суботніми вечорами завжди грав у покер, а тому відмовлявся від усіх інших запрошень. Замість нього вона прийшла з сеу Алуїзіо, для багатьох — доктора Алуїзіо, адвоката і нотаріуса з узбережжя Сан-Франциско, майже холостяка, якого дона Енеїде давно припасла на роль чоловіка дони Флор. Вбраний, як на весілля, — темний костюм, вишукані парфуми, напудрене обличчя, — він скидався на манекен, незважаючи на гачкуватий масивний ніс, блискучі залисини і живий пронизливий погляд. Дона Енеїде гордо відрекомендувала свого впливового кузена, а потім додала:

— Алуїзіо, дозволь познайомити тебе з