Читати книгу - "Подаруй мені тата, Анна Дрімс"

Розділ 29. Ігор

Ігор

— Де Надя? — запитую з порога в Міши, заходячи до будинку.

— Спить у гостьовій кімнаті, — відповідає, підходячи до мене. — Довго плакала, Ася її ледь заспокоїла.

— Номери автівок твої хлопці запам’ятали? — нервово цікавлюся.

— Ображаєш, я вже відправив їх Микиті, пробиває своїми каналами.

Киваю, набираючи Олега, але він постійно поза зоною. Я не можу зрозуміти, куди поділася охорона, яка їхала за дівчатами…

У голові закладаються неприємні здогади, і я починаю копошитися в останніх подіях.

— Про що задумався? — запитує Міша, збиваючи з роздумів.

— Олег… — сідаю на диван у вітальні. — Поза зоною. Він дав координати, де може бути Карім, але сам туди не приїхав, — у голові починає вибудовуватися ланцюжок, напрям якого мені не дуже подобається. — Я просто втратив час. Охорону для Нікі та Наді підбирав теж він, — встаю, нервово куйовджуючи волосся. — Дідько! Чорт! Чорт! — не помічаю, як виплескую свою агресивність на стіну, запускаючи в неї кулак.

Мені здається, я зараз тут усе рознесу.

— Видихни, — карбує друг.

— Ти хоч розумієш, що ти радиш?

— Чудово розумію, — з натиском у голосі вимовляє. — Нервами тут не допоможеш.

Шумно видихаю, думаючи, за що можна зачепитися.

— Дзвонив Карім, коли я був у дорозі. Він хоче, щоб я віддав йому бізнес, — говорю, трохи заспокоївшись.

Дістаю телефон, шукаю потрібний номер.

— Що ти робиш? — насторожено питає Міша.

— Дзвоню Микиті, нехай готує документи на передачу всіх активів.

— Давай дочекаємося відповіді стосовно автівок і перевіримо версію з ними.

— Давай, — холодно відповідаю. — Але час я гаяти не хочу. А якщо це не допоможе знайти Ніку? Ризикувати нею я не буду, — сварюся собі під ніс.

Микита відповідає лише з другої спроби, прошу його підготувати документи, паралельно він скидає координати автівок. Повідомляє, що також туди під’їде.

— Це кілька годин їзди, — констатує факт Міша.

— Їдемо, — говорю, прямуючи до виходу, але всередині щось протестує, наче я упускаю якусь деталь, роблю все не так.

Друг іде поруч. Коли викрадали Аліску чи Асю, я не міг до кінця зрозуміти своїх друзів, але зараз…

— Тато! — чую схвильований голос Наді, збираючись потягнути за ручку вхідних дверей. Обертаюся, а всередині всього вивертає. Вона вперше назвала мене татом. Вона прийняла мене… Тато… Не можу пояснити весь спектр почуттів, які зараз відчуваю.

Дочка підбігає до мене, рвучко видихаю, хапаючи її на руки. Вона міцно обіймає мене за шию, плаче.

— Ти знайшов маму? — довірливо питає, хлюпаючи носом.

— Ще ні.

— Вона казала, що ти обов’язково знайдеш її. Ти ж знайдеш? — Надійка трохи усувається, заглядаючи мені в очі, а в мене клубок у горлі застигає. — Адже в мами чарівний браслетик, ти казав, що з ним зможеш завжди мене знайти.

— Браслетик… — видихаю, намагаючись усе зібрати в одну купу.

— Який ти подарував на день народження, — киває, як заведена. — Я поклала його матусі до кишені пальта.

Перехоплюю дочку, тримаю її однією рукою, іншою дістаю телефон.

— Надійко, — не вловлюю того моменту, коли до нас підходить Ася. Її вагітність уже помітна.

Заходжу в програму, яку встановив Дамір, і знаходжу сигнал.

— Це недалеко. Хвилин тридцять-сорок їзди, — простягаю смартфон другові, міцніше обіймаючи дочку. — Дякую, — тихо кажу, цілуючи її в щоку.

— Але машини зовсім з іншого боку, а якщо вони знайшли маячок?

— А якщо вони машини спеціально там кинули? — заводжуся, намагаючись зачепитися хоч за якусь частину свого втраченого контролю. — Їх знайти швидше.

Дзвоню Микиті, прошу його самого перевірити координати автомобіля, доки ми з Мішею перевіримо адресу, яку видала програма.

— Бувай, — Михайло цілує дружину, погладжуючи її округлий животик.

— Надю, — звертаюсь до дочки. — Побудеш ще трохи з Асею, добре?

Вона киває, цмокаю її в щоку, ставлячи поряд із дівчиною.

Вилітаю з дому, сідаю за кермо, але Міша виганяє мене з крісла водія:

— Я добре вожу, а ти надто імпульсивний зараз.

Розумію, що він має рацію, і сідаю на пасажирське. Пригадую, що колись я зробив так само, як він зараз, і, бачачи його стан на той момент, сів за кермо.

За нами виїжджають ще три автівки з Мішиними хлопцями.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно