Читати книгу - "Сфера"

запобігти. Ти не маєш ніякого раку і, мабуть, не матимеш. Але ти знаєш про свій маркер на рак шлунково-кишкового тракту, просто підвищений ризик, і цей дослідник із Ґлазґо, який стежив за тобою і станом твоїх життєво важливих органів, побачив, що ти їси салямі та інші м’ясопродукти з нітратами, тож це може спричинитися до клітинної мутації.

— Але мені все одно страшно.

— О боже, вибач! Не хотіла тебе налякати. Але дякувати богу, що він стежив. Хочу сказати, що ми теж стежимо і безперервно удосконалюємо свої вміння. Але дуже добре мати багато друзів в усьому світі, ну, як оце в тебе, бо один із них за п’ять тисяч миль допоміг тобі уникнути збільшення ризику.

— Отже, більше ніяких нітратів.

— Саме так. Нітрати оминаємо. Я «цвіркнула» тобі перелік продуктів, у яких вони містяться, і глядачі його теж можуть побачити. Їх і так слід їсти лише в обмеженій кількості, але якщо є історія чи ризик ракових захворювань, то таких продуктів краще уникати цілком. Сподіваюся, ти обов’язково розповіси про це своїм батьками, якщо вони не читають «Цвіркуна».

— Ой, упевнена, що читають, — сказала Мей.

— А тепер не дуже хороша новина. Вона не стосується тебе чи твого здоров’я. А твоїх батьків. З ними все добре, але хочу тобі дещо показати. — Лікарка відкрила канал із камерами «ВидоЗміни» в будинку батьків Мей, встановлених через місяць після початку татового лікування. — Група лікарів зі «Сфери» дуже зацікавилася захворюванням твого батька і намагалася зібрати якнайбільше показників… Ось, поглянь.

Мей уважно розглядала екран. У сітці, де мало бути видно шістнадцять зображень, дванадцять світилися порожнечею.

— Працює тільки чотири камери, — сказала вона.

— Правильно, — погодилася лікарка.

Мей придивлялася до цих чотирьох каналів, бажаючи побачити ознаки батьків. Але нікого так і не побачила.

— А техніків туди на перевірку посилали?

— Нема потреби. Ми бачили все, що вони робили. Діставалися до кожної камери і чимось їх накривали. Можливо, якоюсь наліпкою або тканиною. Ти знала про це?

— Ні, не знала. Дуже шкода. Не можна їм було цього робити.

Інстинктивно Мей перевірила поточну кількість глядачів: 1 298 001. Такі стрибки завжди спостерігаються під час візитів до лікаря Віллалобос. Тепер усі ці люди знають. Мей відчула, як червоніє.

— Ти останнім часом спілкувалася з батьками? — запитала д-р Віллалобос. — За нашими даними, не спілкувалася. Але, може…

— Останніми днями не спілкувалася, — сказала Мей. По суті, вона не зв’язувалася з ними вже понад тиждень. Намагалася зателефонувати, але не могла додзвонитися. «Цвіркала», але не отримувала відповіді.

— А чи хотіла б ти їх перевідати? — запитала лікарка. — Думаю, розумієш, що важко забезпечити якісне лікування, якщо ми їх не бачимо.

Мей їхала додому, пішовши з роботи о п’ятій — такого не робила вже багато тижнів, — і думала про батьків, про те, що за муха їх укусила, і боялася, щоб вони, бува, не заразилися Мерсеровим божевіллям. Як наважилися вони від’єднати камери?! Зрештою, вона стільки для них зробила, зрештою, це «Сфера» притягнула за вуха всі свої правила, тільки б їм допомогти! І що вона тепер скаже Енні?

«Та пішла вона», — подумала Мей, женучи авто додому, а тим часом повітря теплішало — відстань між нею і Тихим океаном зростала. Камеру вона вставила у спеціальний тримач на приладовому щитку, так завжди робила, коли була за кермом. «Суча дебютантка». Дуже все невчасно. Енні обов’язково зуміє якось повернути це на свою користь. Оскільки її заздрість до Мей — уже очевидно, що саме заздрість — зростатиме, вона швидко обріже їй крила. А Мей із її ніякого містечка, її батьки — власники автомобільної стоянки — не можуть навіть камер підтримати в робочому стані, не можуть про власне здоров’я подбати. Отримали колосальний подарунок, найліпше медичне обслуговування і до того ж задурно, а потім узяли і знехтували цим. Мей здогадувалася, які думки роїлися у тій маленькій білявій голові, страх якій уповноваженій: «Декому просто неможливо допомогти».

Родина Енні походила з «Мейфлавера», її пращури поселилися тут перші, а їхні предки володіли великим шматком Англії. Блакитна кров до незапам’ятних часів — мало чи не до винайдення колеса. Якби чийсь рід таки винайшов колесо, то, напевно, це були би пращури Енні. Це мало б абсолютний і безперечний сенс, ніхто б і не здивувався.

Про походження подруги Мей дізналася якось на День подяки у будинку Енні, у товаристві понад двадцятьох її родичів, — усі з тонкими носами, рожевою шкірою, підсліпуватими очима, захованими під сорока лінзами, — почувши добряче завуальовану розмову (в родині Енні не любили багато говорити про їхнє походження), що якийсь далекий родич був присутній на першому Дні подяки.

— Боже, кому воно треба? — сказала мама Енні, коли Мей почала в неї допитуватися. — Якийсь випадковий чолов’яга сів на корабель. Певно, заліз у борги в себе вдома на старій батьківщині.

Тож вони й далі собі вечеряли. Згодом Енні, за наполяганням Мей, показала їй якісь документи, стародавні пожовклі папери з подробицями родинної історії, чудовий чорний альбом з генеалогіями, фотознімки поважних літніх чоловіків з екстравагантними бакенбардами, які стояли біля грубо обтесаних хатин.

Мей іще кілька разів гостювала в домі Енні, і щоразу її рідні були такі ж щедрі, скромні та недбалі до свого імені. Та, коли виходила заміж її сестра і поприїжджали навіть дальні родичі, Мей побачила іншу картину. Її посадили за стіл з рештою неодружених гостей, більшість з яких були кузенами, відразу біля тітки Енні. Жилава, років за сорок, із дуже схожими на Енні рисами, хоча й скомпонованими не так вдало. Вона нещодавно розлучилася, покинула чоловіка — як вона висловилася з удаваною манірністю — «нижче мого соціального стану».

— А ви знайомі з Енні… — уперше вона обернулася до Мей лише хвилин через двадцять від початку вечері.

— З коледжу. Ми жили в одній кімнаті.

— А мені здавалося, вона жила з пакистанкою.

— То на першому курсі.

— А ти її врятувала. Звідки ти?

— Середина штату. Велика Каліфорнійська долина. Невеличке містечко, ніхто про нього не чув. Під Фресно.

Мей їхала далі, згадуючи все це, і дещо зі спогадів додавало їй свіжого болю, мокнучого і невигойного.

— Ого, Фресно! — промовила тітка, імітуючи усмішку. — Давно вже не чула цього слова, хай бог милує. — Ковтнула джин-тоніку і примружилася на весільне застілля. — Головне, що ти звідти вирвалася. Знаю, хороші коледжі шукають таких, як ти. Видно, тому я і не вступила, куди хотіла. І не вір, що Екзетер [31] допомагає. Скільки місць за квотами отримують абітурієнти з Пакистану й Фресно?

Коли Мей уперше приїхала додому прозорою, то багато що побачила по-новому, засяяла її віра у людство. Вечір із батьками провела дуже просто, готували страви, вечеряли, обговорюючи різницю у татовому лікуванні до і після