Читати книгу - "Королівство у спадок, Олег Говда"

Метью не заперечував. Може, тому що моїй високості скрізь дорога. А може, тому що розумний. Не дарма ж в академії навчається.

Легко ковзнув канатом і вийняв меч. Мало що…

Виявилося багато. І навіть дуже багато. Але не чудовиськ. У всякому разі, не таких, щоб одразу злякатися.

Цей рівень виробітку був не таким просторим, як нульовий, але теж пристойних розмірів. І всюди, куди тільки діставало світло, я бачив безліч слимаків. Так, саме їх. Але величезних. Як диванні подушки. Але й не більше.

Дивно влаштована людина. Змійка, хоч і найменша, павук, скорпіон… навіть ящірка чи жаба здатні викликати страх. Найчастіше, ірраціональний. Крім змій, переважно породжений банальною гидливістю. А слимаки і, тим паче, равлики — сприймаються абсолютно індиферентно. Наша підсвідомість не бачить небезпеки. Може, тому що ці створіння входять до продуктового кошика багатьох народів, а може через швидкість пересування. Справді, який сенс боятися істоту, не здатну несподівано і швидко атакувати? Хіба що випадково впасти за комір.

Подумавши про це, я мимоволі глянув угору. Але там, крім підошв чобіт Метью, що спускався, нічого більше не було.

— Ух ти! — вигукнув той, вставши на ноги і озирнувшись. — Скільки їх тут? І які величезні. Я пробував одного разу тих, що на виноградниках відгодовують. Смачно… Особливо з винним оцтом. Як думаєте… — хлопець знову згадав про умову. — Як думаєш, Миколо, вони їстівні?

— Спробуй, якщо хочеш… Але я не став би.

— Чому?

— Я академій не закінчував, але десь чув, що майже все, що росте без сонячних променів, для організму людини отруйне.

— Правда?

— Присягати не стану, краще запитати у метра чи метреси… — знизав я плечима. — У будь-якому разі це не те, через що гірники покинули шахту. Треба йти далі…

— Зараз ... — Метью сунув руку за пазуху і витяг черговий пакунок. Бібліотека в нього там ціла, чи що? — Метр Ігнаціус дав мені одне просте заклинання. Яке визначає, чи не отруйна дана тварина або рослина. Думаю, перш ніж лізти між ними, варто переконатись, що це безпечно.

Юний маг забурмотів щось скоромовкою і зробив жест, ніби кидав щось невидиме до найближчого слимака.

— Пуф!

Того ніби огорнуло блакитним сяйвом. А в наступну мить створіння жваво згорнулося, як їжак і ця куля покотилася геть, залишаючи за собою тонкий слід, що блідо світився.

— Мамо моя рідна! — здивовано пробурмотів Метью. — Це неможливо!

— Неможливо що?

— Оце… — хлопець показував на слід. — Якщо я правильно зрозумів пояснення наставника, то вони… суцільна отрута. Розумієте?

— Не зовсім… — відповів я. — Я розумію, що істоти мають отруйні жала, зуби, пазурі… слину…

— Ні-ні… Тут зовсім не те. Концентрація та кількість отрути в цих слимаках така, що їх можна вважати тарою… ммм… бурдюками, наповненими отрутою. Причому такою, що людині вистачить пари крапель. Тому я пропоную забиратися звідси. І чим швидше, тим краще. Поки нас не помітили. Бачили, як воно покотилося? А якщо всі разом вирішать зробити те саме, але в наш бік?

Логічно. Але це означало кінець місії. Причому невиконаної.

Я уявив, як ми вибираємось назовні, а там нас чекає натовп гірників. Зуб даю, вони помітили, як ми увійшли до шахти. І тепер з нетерпінням чекають на повернення. І я не можу постати перед своїми новими підданими тим, хто програв. Це не є «гут» для королівського іміджу.

— Зачекай з поверненням, Метью. Перевіримо, як на них діє вогонь. Даремно ти, чи що, з тією палицею тягаєшся? Ану жахни по найближчому… бурдюку. Заодно і подивимося, як тварюки відреагують.

— Добре. Але все-таки я б порадив вам… Миколо… Вилізти на канат.

— Не вмирай раніше за смерть, друже… — поплескав я хлопця по плечу. Легке тепло, що йшло від «Посмішки удачі», котра затишно лежала у мене на грудях, вселяло оптимізм. — Давай. Пали супостата.

— Воля ваша ...

Метью міцніше схопився за палицю, вибираючи вказівним пальцем лівої руки ціль.

— Вогонь!

Пам'ятається, метр Ігнаціус обходився без додаткових вигуків, але ж треба враховувати й різницю в рівні.

Невеликий, розміром з тенісний м'ячик, згусток вогню полетів у гм… спину слимака, судячи з ріжок на протилежному кінці.

— Фшш!