Читати книгу - "20 000 льє під водою, Жюль Верн"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Капітан Немо замовк. Правду кажучи, я й досі не зметикував, чим би мала зацікавити мене ця подія.
— Ну, а далі? — запитався я.
— А далі, пане Аронаксе, ми зараз у бухті Віго і, коли маєте бажання, можемо проникнути в таємниці її глибин.
Він підвівся і попросив мене йти за ним. Я не зовсім оговтався і попростував за капітаном. В салоні було темно, а води за кришталевими шибами сяяли. Я підійшов ближче і задивився.
Десь на півмилю наоколо «Наутілуса» води, здавалося, були насичені електричним світлом. Ясно видніло піщане дно. Там, серед почорнілих корабельних останків, матроси «Наутілуса», зодягнені в скафандри, витягали з намулу напівзогнилі бочки, потрощені скрині; з них сипалися зливки золота й срібла, потоком лилися піастри, діаманти й самоцвіти. Вони геть-чисто вкривали дно. Навантажившись цими скарбами, матроси поверталися на борт «Наутілуса», скидали ношу і знову йшли черпати з цієї невичерпної скарбниці.
Тепер я зрозумів. У бухті двадцять другого жовтня 1702 року відбувся запеклий бій. Тут потоплено галіони зі скарбом, що його везли іспанському королеві. Звідсіль капітан Немо і брав золото, скільки йому було треба. Йому, тільки йому дарувала Америка свій коштовний метал. Він — прямий і єдиний спадкоємець скарбів, награбованих в інків, що їх переміг Фернандо Кортес!71
— Чи думали ви, пане професоре, — усміхаючись запитався капітан, — що море ховає у собі такі багатства?
— Я знаю тільки, що в морській воді розчинено два мільйони тонн срібла.
— Звісна річ! Але виділення цього срібла з води потребує коштів значно більших за прибуток. А я просто підбираю те, що загубили люди, і то не тільки в бухті Віго, а й у безлічі інших місць, де сталися морські катастрофи; я всі їх позначив на карті морського дна. Ви розумієте тепер, що я володію мільярдами?
— Розумію, капітане. Але дозвольте зауважити: спустошуючи бухту Віго, ви обігнали одну акціонерну компанію.
— Яку саме?
— Компанію, котра дістала від іспанського уряду право на пошуки затоплених галіонів. Акціонери сподіваються на величезний зиск — адже затоплені скарби оцінено в п'ятсот мільйонів.
— П'ятсот мільйонів! — вигукнув капітан Лемо. — Вони тут були, та вже нема.
— В такому разі було б актом милосердя повідомити про те акціонерів. Зрештою, невідомо, як би вони сприйняли цю звістку. Здебільша гравці шкодують не за тим, що програли, а за тим, що розбито надію на виграш. А мені найбільше жаль тих знедолених, котрим мільйони, за мудрого розподілу, могли б полегшити життя. Тепер ці багатства для них пропали.
Ледве я вимовив ці слова, як відчув: вони дошкулили капітанові Немо.
— Пропали! — запально вигукнув він. — Отже, ви, пане професоре, вважаєте, що я ці скарби привласнив? Хіба ж я збираю золото для себе? Хто вам сказав, що воно не піде на добре діло? Чи я не знаю, що й досі на землі є стражденні, поневолені народи, нещасні, які потребують допомоги, жертви, які волають про помсту? Та невже ж ви не знаєте, що…
Капітан Немо урвав себе на півслові, може, навіть шкодуючи, що сказав зайве. Та я зрозумів усе. Які причини не спонукали б його шукати незалежності в морських безоднях, — він насамперед залишався людиною. Людські страждання ятрили йому серце, і він щедро допомагав уярмленим народам та першому-ліпшому бідареві!
Тепер я знав, кому призначено мільйони, що їх одіслав капітан Немо, коли «Наутілус» увійшов у води поблизу повсталого Криту!
IX
ЩЕЗЛИЙ МАТЕРИК
Назавтра вранці, дев'ятнадцятого лютого, до мене в каюту ввійшов Нед Ленд. Я чекав цих відвідин. Канадець був украй розчарований.
— Ну що, пане професоре? — сказав він.
— Що ж, Неде! — відповів я. — Доля нас зрадила вчора.
— І треба ж було цьому навіженому капітанові спинити судно саме тоді, коли ми намірились тікати!
— Нічого не вдієш, він конче мав завітати до свого банкіра.
— Банкіра?
— Точніше кажучи — до свого банку. Під цим я розумію океан, де капітанові багатства зберігаються краще, ніж у державній скарбниці.
І я розказав канадцеві події минулої ночі, потай надіючись наштовхнути його на думку не покидати «Наутілуса»; та Неда тільки взяла досада, що йому не випало прогулятися отим полем бою під водами Віго.
— Але, — мовив зрештою Нед, — ще нічого не втрачено. Осічка — тільки й того. Все одно що гарпун підвів! Та вже на другий раз битимемо в ціль. З цього вечора треба буде…
— Куди пливе «Наутілус»? — запитався я.
— Не знаю, — сказав Нед.
— Пождемо полудня — тоді побачимо.
Канадець пішов до себе в каюту. А я одягся й вийшов до салону. Компас не провіщав радості: «Наутілус» простував на зюйд-зюйд— ост. Ми повернулися до Європи спиною.
Я нетерпеливо ждав позначення на карті координат. Десь о пів на дванадцяту резервуари спорожнилися і судно виринуло на поверхню. Я метнувся на палубу. Нед Ленд випередив мене.
Землі — ні знаку, ні прикмети! Довкола — саме безкрає море. Лише на обрії мріє кілька вітрил, — певне, посуваючись до мису Сан-Рок, судна чекають ходового вітру, щоб обійти мис Доброї Надії. Небо хмарилось. Заносилося на бурю.
Нед, розлючений, силкувався проникнути оком за туманний обрій. Він ще сподівався, що десь там, за туманною заслоною, лежить жадана земля.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «20 000 льє під водою, Жюль Верн», після закриття браузера.