Читати книгу - "Кровна мста"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– О, здоров, Волосе! Що там чути про наших? – живо запитав молодець, лиш Волос встиг наблизитися.
– Вирвалися, – коротко відповів Волос. – З ними Лука.
– Слава тобі, Господи! – видихнув Малко.
Волос поглянув на товариша.
– Твій вуй мислить, же Лука послухом є.
Турик тільки рукою махнув.
– Лука Романович – добрий воїн і муж вельми мудрий. Такий не може бути підлим послухом. А мій вуй… Він такий же, як і твій дідо Доброгост. Старість… Вона робить із мужа злого отрока.
Так, напевно, Малко каже правду. Повз них пройшла молодиця, подивилася на Турика, усміхнулася.
– Гарні ж вельми жони у вашій весі, – сказав Малко, дивлячись молодиці услід. – Хто вона?
– Вдова, Данкою зветься. Муж її пропав у пущі. А чого питаєш? Хіба ж так хутко забув свою Калину?
Турик не відповів нічого, натомість запитав:
– Може б, ми вийшли в поле та трохи мечами помахали або топорами?
– Хіба що ввечері. Як мої брати побачать, що ми нічого не робимо, то їсти не дадуть, – жартома відповів Волос.
– Правду мовиш. У весі кожен має мати роботу, бо в нас хліба лежаного ніхто не їсть, – перекривив Турик слова Мечобора, що був у весі головою.
Вони попрощалися, і Волос пішов геть, лишаючи Турика сам на сам із «напівроздягненим» кабанцем.
Волос хотів уже шукати Житника чи Мечобора, аби дали йому ще якусь роботу, як раптом зупинився. Стежкою, що вела з пущі в село, ішли озброєні мужі. Воротичі. Попереду крокував Овсій, ведучи за повід коня, далі був Тишата й інші. Були такі грізні, що від них здаля пахло бідою.
Непроханих гостей побачили й інші, почали збиратися. Назустріч пішов Мечобор.
– Здорові будьте. Що вас привело до нашого дому? – Мечобор став їм на дорозі, та Овсій Воротич грубо відштовхнув його, і вони пішли далі.
– Доброгосте! – нараз гукнув Овсій.
Ніхто не обізвався, Воротичі йшли далі, наближаючись до середини весі.
– Гей, Доброгосте! Виходь, волхве! Я, Овсій Воротич, кличу тебе!
Знову не відізвався ніхто, тільки мешканці весі перелякано почали переглядатися й перешіптуватися.
Воротичі зупинилися і стали виглядати Доброгоста. Перед ними стіною стали Волос, Житник, Горнило, повернувся Мечобор, підійшов Турик та ще кілька мужів.
– Чого вам тут треба? – Волос зробив крок уперед.
– Доброгост надурив нас, обманув старий. І ви нам брешете, смерди! – сказав Овсій.
– Як смієш мовити так до нас у нашому домі? – запитав Волос тихо, але погрозливо.
– Смію, бо кров синів моїх Ратка і Будимира кличе мене до помсти.
– Ми твоїх синів не губили: кровна мста повернулася проти них, – озвався Мечобор.
– Закрий пащу, смерде, що ти можеш знати про мсту? Бурий із тим обірванцем не могли поконати моїх синів! Тепер же убійники пропали, ніби їх сама пуща сховала від нашої мсти. Хіба ж може таке бути, щоби чужі мужі сховалися від нас у нашому лісі, і ми не могли їх відшукати? Ані сліду нема! Хто їм помагає?!
Із Воротичами взявся говорити Волос:
– Доброгост уже рік вам, що Бурого і Сокола ховати не будемо, вовків своїх вам віддав. Хіба ж ви не вірите слову Доброгоста?
Овсій ніби й не чув того.
– Татям хтось помагає. Видайте їх, і ми підемо зі спокоєм. Коли ж ні, смерди, начувайтеся.
Нараз наперед вийшов молодший Ратків брат, Волос не знав його імені.
– Отче, братове і ви, родичі! – гукнув він. – Зрозумів уже єсмь, що сталося. Він, – парубок показав на Волоса, – допоміг убити Ратка і Будимира, він і ховає татів!
Враз запала мовчанка. Овсій наблизився до Волоса.
– То правда?
Волос дивився на нього без страху.
– Не видів єсмь, як твоїх синів було вбито, і не знаю, де ховається Бурий. Шукайте собі в другому місці, бо тута їх нема.
– Може, і нема, зате тута ховається сестра Бурого. Ми заберемо її, і тоді вони самі до нас прийдуть!
Овсій і Тишата, а за ними й інші хотіли пройти повз Волоса, аби знайти Галку, але він їх не пропустив. Поруч із ним кучно стояли інші.
– Жінка не винна, бо мсту кровну тільки мужі чинити мають!
– Геть із дороги, смерди! – гаркнув Овсій, і Воротичі спробували продертися, та «смерди» їх не пропустили.
Зчинилася штурханина, крики, дехто вже й за мечі та топори почав хапатися.
Ратка брат кинувся на Волоса, однак вой вдарив його в груди кулаком, і нападник відступив – різкий біль збив його войовничий запал. Та були інші, і в селищі скоро запахло свіжою кров’ю.
– Стійте! – раптом пролунав голос, який почули всі. Волхв Доброгост, як завше, з’явився не знати звідки. Розпалені мужі розійшлися, але готові були знову кинутися один на одного за найменшої іскри.
– Видай нам сестру Бурого! – гукнув Овсій.
Доброгост підійшов поволі, став поміж своїми мужами і Воротичами.
– Жона ця є моїм гостем і під захистом дому мого! Чого єси прийшов сюди? Битися? Хочеш і зі мною мсту кровну мати? Нехай тільки впаде на землю хоч одна крапля крові мого родича, то таке прокляття нашлю, що і сліду не лишиться від цілого твого роду – згинете, Воротичі, як роса на сонці!
Волхв був справді страшний у своїх погрозах. Овсій відсахнувся, тут же зблід. Видно, він знав уже, що таке прокляття волхва.
– Галка не є з твого роду, чого захищаєш її? – спробував ще сперечатися Овсій, хоча голос його був не такий голосний і сердитий.
– Боги мужів сотворили для раті і мсти,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кровна мста», після закриття браузера.