Читати книгу - "Первісна. Дорога на Тір Мінеган"

Віри, яка, власне, й керує країною. Просто весь Лахлін не хоче ніяких змін, і одна людина, навіть наділена найвищою владою, безсила перед волею цілого народу. А чаклунам з відьмами, щоб завоювати Лахлін, замало буде перемогти лахлінську армію й перебити поборників. Крім того, доведеться винищити половину простих лахлінців, аби інша половина, залякана такою жорстокістю, підкорилася новій владі. — Бренан ненадовго замовк, а потім додав: — Та, мабуть, я ще й великий оптиміст, коли кажу лише про половину.

Ейрін пильно подивилася на нього.

— Бренане, ти частенько називаєш себе простим хлопцем, селянським сином, ніби навмисне цим прибідняєшся, щоб ніхто не сприймав тебе серйозно і не чекав нічого видатного. Та скажу тобі, як королівська дочка: коли ти забуваєш про своє походження, то починаєш мислити, мов справжній принц. Прості люди, селянські діти, вважають королів всемогутніми, і тільки королі розуміють всю слабкість та непевність своєї влади. Що краще я пізнаю тебе, то більше переконуюся, який ти унікальний хлопець — і не лише через твоє відьмацтво. Мені дуже пощастило, що я не зустріла тебе раніше, скажімо, торік.

— Чому пощастило? — здивувався Бренан.

— Бо тоді я не знала про свою Іскру і могла здуру вискочити за тебе заміж. А мій батько був би тільки радий зятеві-відьмакові. От йому б точно було начхати, що ти селянський син.

Бренан усміхнувся:

— Торік я й сам не знав, що є відьмаком. І якби ми зустрілись, я б відразу помітив твою приховану маґічну силу, розповів би про неї тобі, а ти б звернулася за роз’ясненнями до вашого чаклуна… — Він осікся. — Ох, вибач, мене занесло. Ти ж просто сказала мені комплімент. А я від згадки про Лахлін зробився занадто серйозний. Ще й хвилююся за тітку з дядьком, за їхніх дітей…

— Від них досі немає звістки?

— Ні. Позавчора сестра Моркадес на моє прохання розшукала того моряка й попросила його детально описати зовнішність жінки, якій він передав листа. Це точно була тітка Лінед — тож кровні чари мали спрацювати. Звичайно, якщо конверт розкрив замість неї дядько Киннах… але навіщо йому це робити, він же неписьменний. І Моркадес запевняє, що моряк не бреше, лист справді дійшов за призначенням. Ніби все гаразд, от тільки на серці неспокійно. Боюся, тітка з дядьком утнули якусь дурницю. Вони ж такі забиті, затуркані, задурені… як усі лахлінці. Їм, звісно, вистачить розуму тримати язика за зубами, але сама думка про переїзд на Абрад — під владу Китрайла — могла їх дуже налякати. А як вони відреагували на те, що я відьмак, ще й маю сестру-відьму, страшно навіть подумати. Може, не варто було про все це писати…

— Ти не мав іншого вибору, Бренане, — переконано мовила Ейрін. — Ти мусив попередити їх про небезпеку. От Шайна за них спокійна.

— Ще б пак. Вона ж… ну, їй однаково, що з ними буде. Я її розумію: для неї вони нічого не значать, вона їх не знає, і їй досить того, що до мене вони ставилися не надто приязно. А проте, це мої рідні. Я два роки прожив разом з ними, прихилився до них, надто ж до найменших кузин — Марвен і Ґрайне. Хоча дівчата, за прикладом старших, дерли переді мною носа, зневажливо називали мене дармоїдом, та все одно я їх любив… і досі люблю.

Ейрін промовчала. Схоже, збагнула, що втішати його не варто, що Бренан і так ситий заспокійливими словами від Шайни та Ґвен. Натомість вона створила в руці світлову кульку і легенько підкинула її вгору, де та й зависла. Потім ухопила жмут з півсотні різнобарвних маґічних ниток, майстерно сплела перед собою дзеркальну поверхню овальної форми і прискіпливо оглянула своє відображення в цьому чарівному люстерку.

— Ну от! — зі скрушним зітханням констатувала Ейрін. — Волосся знову розтріпалося. Навіть чари не допомагають… Ні, таки обріжу його до плечей. Менше буде мороки.

— А дарма, мені подобається, — сказав Бренан цілком щиро. Довга грива непокірливого рудого волосся дуже пасувала до її образу відьми.

Ейрін смикнула за одну з жовтих ниток, і люстерко безслідно розтануло в повітрі. Світлова куля також згасла, і їх знову огорнули сутінки, що поступово переходили в ніч.

— Тобі легко про це говорити, спробував би сам за ним доглядати. Та й до штанів більше підходить коротка стрижка. Така, як у Ґвен. Вона їй дуже личить, хіба ні?

— Авжеж, личить, — погодився Бренан. — Та невдовзі їй доведеться забути про штани й почати відрощувати волосся. Довге їй також пасуватиме.

Він запізніло прикусив язика — втім, як виявилося, нічого нового Ейрін від нього не почула. Вона не стала питати, з якого це дива Ґвен мінятиме свій звичний образ, а лише згідно кивнула:

— Ґвен буде гарна і з довгим волоссям. Воно в неї м’яке і слухняне… То ти вже в курсі планів сестер?

— Так, уже в курсі. Схоже, я останній, хто про них довідався.

— Шайна не була певна, як ти до цього поставишся, тому попросила всіх мовчати, сказала, що сама з тобою поговорить. Отже, ти не заперечуєш?

Бренан з удаваною легковажністю знизав плечима.

— А чого б я мав заперечувати? Я ж не такий розпещений багатством та владою, як ти, і королівський палац не нагадує мені золоту клітку.

— Я жила не в палаці, а в замку, — зробила уточнення Ейрін. — Та й сама по собі влада не була для мене аж такою небажаною. Зрештою, відьомська могутність — також влада, і набагато більша, набагато відповідальніша за королівську. Саме тому наші закони забороняють відьмам обіймати будь-які посади й носити будь-які титули, крім титулу високої пані Тір Мінегану. А в моєму становищі першої принцеси Ленніру найприкрішими були дві речі. По-перше, я розуміла, що ніколи не здійсниться моя мрія про велику подорож по всьому Абраду, і мені доведеться вдовольнятися лише офіційними візитами до сусідніх королівств. А по-друге, і це було найстрашніше, я мусила вийти заміж. Уже незабаром — за рік, щонайбільше, за