Читати книгу - "Темний світ. Рівновага"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Не хочеш перекусити? Випити кави? Ти знаєш, за якими рецептами мені варять каву? Ти такої в житті не куштувала...
— Не треба мені вашої кави.
— Ну, не треба — то й не треба... Від води не відмовишся?
Слухаючись його погляду, мовчазна служниця, точнісінько така, як в англійських фільмах, налила мені у високу склянку води з глечика. І, знову корячись поглядові, мовчки вийшла.
Я б і води в нього не пила, але губи так розтріскалися, що важко було говорити. Я осушила склянку залпом. Не чекаючи служниці, чаклун знову наповнив її до країв:
— Ти ж не хочеш бути моїм ворогом. І я теж цього не хочу.
— Тоді відпустіть Сема.
— Я не можу його відпустити. Якщо в маріонетки відрізати ниточки — маріонетка помре... Поза мною й моєю волею Сем — усього лише шматок м’яса, вибач. Але якщо я тобі ляльку подарую...
— Подаруйте.
— Молодець, голова микитить, тільки треба додавати чарівне слово — «прошу».
— Про...
Я урвала себе. Спершу він змусить мене просити, потім благати, що далі? На колінах плазувати, а він усе одно відмовить?
Він спостерігав за мною. Я впізнавала погляд: так дивиться ентомолог на кумедну комаху. Так сита сова дивиться на мишу в паніці. Важко, дуже важко було під цим поглядом зберігати холоднокровність.
— Навіщо тобі Сем? — він усміхнувся. — У світі достатньо чоловіків, вправних у ліжку, багатих і щедрих, а ти розумна дівчинка, зможеш себе поставити...
Я повільно рахувала подумки: «Сорок два, сорок три, сорок чотири». Він кивнув, начебто одержавши важливу відповідь:
— Знаєш, що мені в тобі подобається? Ти вмієш брати гору над емоціями. Не кожному це доступно у твоєму віці... Я тебе провокую, вибач, це жорстоко, але так треба.
«Сорок дев’ять, п’ятдесят, п’ятдесят один...»
— Озирнімось назад і проаналізуймо, в який момент емоції замінили тобі розум. От, наприклад, тобі розповіли історію про Темний Світ, про Тіней. Ти емоційно втяглася й повірила на слово, так?
Я збилася з ліку й не змогла почати заново. Він чекав.
— Не на слово! — я подивилася йому в очі. — Я бачу Тіней. Я бачу, що вони роблять.
— І що ж?
— Убивають! Я рятувала... звичайних людей, студентів, і якщо ви збираєтеся мені заливати, що Тіні, мовляв, корисні для екології...
— Я нічого не збираюся тобі, пардон, «заливати». Я поки що тільки запитую. Що ти знаєш про Темний Світ?
— Там дуже холодно.
— І все?
— Звідти лізуть до нас Тіні. Щоб вібрати в людей... життя, сили, тепло...
— Більше сказати нічого?
Він говорив зі мною, наче екзаменатор, що заздалегідь вирішив завалити студента, попри реальні знання. Я знову дозволила собою маніпулювати, дала втягти себе в розмову.
— Найсмішніше, що я з тобою цілком згодний, — усмішка так перетворювала його обличчя, що з хижого воно ставало майже милим. — Тіні небезпечні, набагато небезпечніші, ніж ти можеш уявити. Пам’ятаєш того... котрий назвався Германом?
Я здригнулася. Чаклун примружив очі:
— Думаєш, тебе в той день урятував Сем? Це я врятував тебе й твою маму. Мене анітрохи не влаштовує ситуація, в якій Тінь розперізується і бере на себе роль володаря світу. А він був дуже близький до цього.
— Сем урятував мене. — Я згадала, як ми цілувалися в підземеллі. — Сем!
Повірити словам чаклуна означало визнати, що батьки їдять дітей, а крокодил Гена зґвалтував Чебурашку. Не даючи отямитися, чаклун узяв мене за підборіддя й повернув лицем до себе:
— Тіні дуже небезпечні. Портал їх стримує, але чи надійний портал? Ні, інакше не потрібна була б Доставка. Портал — це виразка на тілі реальності. Це міна вповільненої дії. Це ядерний реактор під керуванням неписьменних ідіотів... Подумай, охоронцями ж стали випадкові люди: екскаваторник, геодезист, інженер. І відповідальний партійний працівник. Вони ще й слабшають з кожним роком. Масовий прорив Тіней — справа найближчого часу.
Я почувалася дитиною, яка вижила після землетрусу й опинилась під купою цегли. Жодної надії, ані найменшої, тільки тягар, біль і страх. Він знов налив мені води:
— На, випий, не розкисай... Усе можна владнати, усе можна виправити. Тільки треба поквапитися.
Він увімкнув величезну плазмову панель на стіні, і перше, що я побачила, — вихори над Головною будівлею університету. Ведуча швидко говорила англійською мовою щось про погодні катаклізми в Москві. Я побачила, як натуральний чорний смерч підхоплює й перекидає машину поряд з тим самим супермаркетом, де я завжди купувала продукти. На вулицях застигли величезні пробки, металися люди, репетувала сиреною поліцейська машина...
— Що це?!
— Погана погода в Москві... Насправді йде розгерметизація порталу, він готується до відкриття.
— Ні, — сказала я.
Він кивнув:
— Так, я
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Темний світ. Рівновага», після закриття браузера.