Читати книгу - "Нестяма"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— А чого так багато так? З інституту? — дивується Соня.
— Я б не хотіла вам про це говорити, — резиґнує Люся.
— Говоріть! У нас із Вовою не мозе бути секретів у нас. Правда?
— Правда, — киває він.
— Володя всім на роботі заборгував, — продиктує Люся, — Навіть чорну касу... забрав.
— Володю! — спалахує Соня.
— Ну, й ніхто не хотів давати. На подарунок. Кажуть, нехай спершу поверне борги.
— Який милий новий звицяй такий. — Соня заліплює конверта. — Дарувати гросі в конверті! А то б ісце нанесли нозів та виделок таких. Правда, Вово? Набори такі.
Відповідає Люся:
— Я... зібрала, скільки могла.
— У нас Власенка, коли женили вдруге, пам’ятаєш? То він божився, що йому подарували вдруге той самий сервіз, що й першого разу! Точно: отак вони й циркулюють, — здогадується він.
— Ой, я так нервувалася, я так боялася, що вам не сподобається подарунок... — знічується давня співробітниця.
— Ну, що ти... — кліпає він.
— Я так боялася, що хотіла купити книжку. Я йшла і якраз стояв в буці Сенека.
— Сенека.
— Сенека. А тоді я згадала, що в тебе вже є Сенека. Листи його, пам’ятаєш?
— Нема в мене Сенеки, нема, — виправдовується, неначе перед Анатолієм, він.
— То, може, я зараз збігаю? Його ще не взяли, мабуть.
Бере конверт у Соні. Але та забирає назад.
— Який тут Сенека.
— Сенека. Ой, ти знаєш... Ти не повіриш! Там стояв іще Едгар По! Я куплю його вам!
Забирає конверт у Соні.
Володя заклопотано вдає безжурність:
— За скільки він там стояв?
Забирає конверт у Люсі.
— Усього за сорок п’ять... — втрачає гроші Люся.
— Едгар? — підсумовує Соня. — Коли в домі стільки витрат таких на весілля їх взагалі. Ну, я потім, коли ми станемо на ноги, я куплю тобі Едгара. I Сенеку тобі ту.
Люся не дочуває.
— Я завжди думала чомусь, що в тебе є Сенека. Я тобі його дістану й подарую. Це буде мій особистий подарунок вашій сім’ї. А потім ти даси мені його почитати?
Несподівано з-за стіни виспівує голос Юри:
— А потім тато його в бук однесе.
Його уриває голос Ніни:
— Юро! Ти ж — обіцяв!
Витикається зі своєї кімнатки Анатолій:
— Привіт! Це хто?
«Хто» майже робить реверанс:
— По роботі. Ми з Вовою працюємо. На роботі. Од імені колективу... Я тут.
— А мені тренер казе: раз ти заміз ідес, то спорт великий для тебе кінцівся тоді, — пояснює Соня.
— Ви... спортсменка? — несвідомо Люсина рука тягнеться до конверта.
Але Анатолій випереджує словом:
— Фігурне пірнання.
Вона сердито зиркає йому. Тому втручаєтья Люся:
— Чи... плавання? Фігурне плавання, — підбирає вдалий термін вона. — Етимологія дивна така, — дивується.
— Так, я синхроністка я. КеМееС, — не здивувалася на це Соня.
— Не жалко? — запалює люльку Анатолій.
— Цього? — не розуміє Соня.
— Спорту? Великого?
— Анатолій! — зривається у Вови, однак Люся уриває:
— Я, здається, бачила вас по телевізору.
— Коли? — дивується Соня.
— Ви під музику Пахмутової пірнали. Двадцять п’ятого.
— То була не я. Я виступаю в одиноцному розряді я. А от Вова мене сце три роки тому бацив мене він. Сце до того, як ми познайомилися тоді. Бацив по телевізору?
Володя мнеться, пригадуючи:
— Так... Бачив... У тебе, як зараз пам’ятаю, були бали: вісім і три, сім і дев’ять... Це був знак.
Соня виносить новий японський магнітофон і вмикає дорогу музику, на це Люся встигає запитати:
— Соню, а хто в тебе улюблені письменники?
Та крадькома зиркає на книжкову шафу.
— Монтень.
— А що саме з Монтеня?
Соня глипає на Вову, наче він і є Монтень.
— Так, Соня дуже любить читати книжки, в неї в Херсоні чудова бібліотека... Правда, Соню? — ніжно всміхається він.
— Правда.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нестяма», після закриття браузера.