Читати книгу - "Вічний календар"

Худолєй наказав зв’язати уральця й випровадити з кімнати. У сусідніх покоях притихли масні стогони. З найближчих до Вікторіїних дверей почувся незадоволений викрик: «Что за йоб тваю мать». І далі — траскання дверей, човгання чобіт, грубі чоловічі голоси. Вікторія зашнурувала високі халяви черевиків, накинула на себе пальто й, сховавши руки в кишені, зійшла вниз у супроводі трьох жандармів. Обер-офіцер затримався біля дверей, звідки незадоволений чоловічий голос під жіноче хихотіння крив усіх лайкою. Худолєй, посміхаючись, так щоби почули, сказав: «Продолжайтє, господа».

Бенціровська цілу ніч не могла зімкнути й пів ока. А коли за останнім російським офіцером зачинилися двері — у домі до ранку запанувала колюча тиша. Зранку Амброзія чекала на прачку Євку, що приходила забирати брудну білизну, але Євки не було. Можливо, перестрашилася жандармів. Амброзія була певна, що плітки про арешт Вікторії розповзлися містом, наче брудні польові жуки. Зазвичай більшість повій мешкало в іншому домі. Амброзія прикупила чиншовий. У ньому поселяла льокаторів і своїх дівчат. Якщо хтось із дівчат затримувався тут до ранку, що залежало від бажання клієнта, то Амброзія запрошувала їх на сніданок. До війни сніданками опікувалася кухарка, але вона втекла з австрійцями. Бенціровська виклала на стіл хліб, печиво, цукор і яблучний конфітюр. З кухоньки, сполученої з вітальнею, пахло запареною кавою. Ольга Надєждіна й Оксана Ковалєнкова, російські повії, що прибули до Чорткова з картками проституток на руках і риб’ячими презервативами у валізах, зійшли з другого поверху на сніданок. У жовтні, на початку війни, щойно росіяни оговталися, навідався до дому Бенціровської Маврикій Худолєй. З розмови Амброзія зрозуміла, що жандармське управління рекомендує їй прийняти до себе двох київських повій, зареєстрованих і перевірених лікарями. Обер-офіцер у розмові натякнув, що в разі відмови він змушений буде дім прикрити. Амброзія вперше розмовляла з москалем. Чутки про те, що в них троє очей, не підтвердилися — навпроти неї сидів виголений чоловік з двома очима і двома вухами.

Надєждіна й Ковалєнкова ввійшли до кімнати.

Бенціровська замість привітання сказала:

«Чекаю на Євку».

Про Євку в цьому домі знали всі. Прачка двічі на тиждень приходила забирати брудну білизну.

Надєждіна й Ковалєнкова налили собі до порцелянових горнят кави.

Амброзія очікувала, що питатимуться що-небудь про нічний рейвах.

Але мовчали й пили каву. Вдавали невиспаних, позіхали.

«Дожилися, — не витримала Бенціровська. — Мусимо тримати язик за зубами — прикидатися сліпими і глухими».

Надєждіна з Ковалєнковою перезирнулися.

«Жандарми арештували вночі Вікторію», — прошепотіла Бенціровська і спіймала тривожний спалах на лиці Надєждіної, який та швидко погасила.

Ковалєнкова пила каву. Усі в домі знали, як вона любить солодке. Щоразу, коли снідала, напосідалася на конфітюр. Нині Ковалєнкова, що приторговувала презервативами з благородних сортів риби, помішувала срібною ложечкою каву й зовсім не торкалася солодкого.

Надєждіна цього ранку була не в гуморі.

З тягучої ні про що розмови під час сніданку Бенціровська зрозуміла, що обидві хочуть якнайшвидше забратися з дому.

«Мабуть, буде сніг, — сказала Ольга. — Щось голова розболілася».

«Зимно, — підтримала подругу Ковалєнкова. — Цілу ніч було зимно».

«Перед снігом завжди тихо», — погодилася Амброзія.

«Хоч би не зараз, — сказала Надєждіна. — Хочемо піти до земської крамниці».

«Та де ж та Євка?» — розлилося по коридорах дому невдоволення Амброзії.

Відколи Куліковська зайняла місце зниклої Сари Роботнік, ставши першою красунею лупинарію, дозволялося їй більше, аніж іншим. Того дня, коли Євка, виходячи з білизною, спіткнулася на порозі об Вікторію, минув рік. Бенціровська, упізнавши у Вікторії, чия то дочка, змилосердилася, бо Чортків, дізнавшись про випадок із родиною Куліковських у Віареджіо, довго гудів. Амброзія домовилася з лікарем із військового лазарету, щоби той оглянув дівчину. Заплатила за лікування та ліки, дозволивши рік приходити до її дому без будь-якої оплати. Лікар подякував. Уперше навідався через пів року. Пробув цілу ніч із Вікторією і, прощаючись, сказав Амброзії, що побував у раю. Через те, що Куліковську хотіли всі й до неї шикувалася черга, яку вміло перетасовувала Бенціровська, зважаючи на чини, інші дівчата Вікторію ненавиділи. А коли прибули Надєждіна й Ковалєнкова, між ними й Куліковською пролетіла блискавка. Одного разу у вбиральні в приступі істерики Надєждіна мало не задушила Вікторію. А трапилося ось що: Надєждіна, щоби допомогти своїй подрузі Ковалєнковій позбутися риб’ячих презервативів, запропонувала Вікторії купити кілька десятків. «Тоді, коли будеш із клієнтом, — запропонуєш, — порадила Надєждіна. — Хто ж у таку пору відмовиться?» Куліковська сказала, що не потребує. «Чому?» — запитала Надєждіна. Тоді Вікторія пішла до свого покою й повернулася зі жменею американських, вкладених в алюмінієві пуделечка, презервативів «Merry Widows». Вікторія попрямувала до вбиральні — і тоді на неї несподівано накинулася Надєждіна.

Наприкінці грудня 1915 року хтось передасть Вікторії поштову листівку через лінію фронту. Листівка з зображенням Язловецької фортеці без перешкод потрапить до рук адресатки — і вона її прочитає. З тексту, якби хтось зацікавився, з’ясовувалося, що мешканку будинку Бенціровської запрошує на зустріч австрійський офіцер Еліяс. Зустріч той Еліяс призначив під час Різдва у Язлівцях. Вікторія інколи зникала з Чорткова на певний час, кажучи, що купує у прифронтових селищах харчі, але Надєждіна й Ковалєнкова здогадувалися, що за цим криється таємниця. Ользі Надєждіній пощастило знайти ту поштівку, написану німецькою мовою з готичними заголовними літерами. Куліковська на радощах випурхне з дому в густий снігопад. У поспіху не зауважить пропажі. Поштівку підбере на сходах Надєждіна й передасть до жандармерії обер-офіцеру Худолєю. З написаного стане зрозуміло — австрійський офіцер Еліяс запросив її до Язловець. «Куди, куди? — перепитав сам себе Худолєй, не вірячи — в такі морози і сніги! «Як вона переходить кордон? — питав сам себе обер-офіцер, — у якому місці?»

На вулиці перед «Брістолем» євреї розчищали сніг. Унтер-офіцер піхоти, показував одягненим у пальта й хасидські сюртуки чоловікам, що де зачищати. У «Брістолі» розмістилися полкові канцелярії, інтендантські служби і жандармське управління. Прибувала фельд’єгерська пошта, від’їжджали до передових частин посланці. Під час кожного снігопаду комендатура збирала по місту євреїв для чищення снігу. Розчистивши вулицю до костелу Домініканів, євреї закинули свої рискалі на плечі й пішли домів. Чорнильні сутінки прийшли ночувати з Вигнанки на прочищену вулицю.