Читати книгу - "Гола економіка. Викриття нудної науки"

Типовий кошик товарів — джерело порівняння для паритету купівельної спроможності — містить у собі як продавані, так і непродавані товари. Якщо офіційний курс обміну робить якийсь непродаваний товар чи послугу в окремій країні особливо дешевими (наприклад, ви можете купити їжу в Мумбаї за 5 доларів, тоді як на Мангеттені вона коштуватиме 50), будь-який підприємець нічого з цим не зробить, намагаючись використати цю різницю в цінах, тому вона й існує.

Звертаючись до цього прикладу з їжею в Мумбаї, ви маєте зрозуміти, чому ПКС — найточніший механізм для порівняння доходів у різних країнах. За офіційним курсом обміну зарплатня в Мумбаї може видаватися дуже низькою при її конвертації в долари, однак, оскільки багато непродаваних товарів і послуг значно дешевші в Мумбаї, ніж у Сполучених Штатах, ганебно низька зарплатня може забезпечити значно вищий життєвий стандарт, ніж показує офіційний курс обміну.

Валюти, за які можна купити більше, ніж прогнозує ПКС, вважаються «переоціненими», а ті, за які можна купити менше, — «недооціненими». Журнал The Economist розробив іронічний інструмент, названий «індексом Біг Мака», для оцінки офіційних курсів обміну відносно того, що прогнозує ПКС. Біг Мак у McDonald’s продається скрізь у світі. Він містить деякі продавані складові (м’ясо і приправи), а також багато непродаваних (місцева робоча сила, оренда, податки тощо). The Economist пояснює: «У довготривалій перспективі обмінний курс країни повинен рухатись до значень, що вирівнювали б вартості ідентичних кошиків товарів і послуг. Нашим кошиком є Біг Мак від McDonald’s, що вироб­ляється у 120 країнах. ПКС Біг Мака — це обмінний курс, що звів би вартість гамбургерів в Америці до такої ж у світі. Порівняння цього з фактичними курсами показує, чи валюта недо-, а чи переоцінена»[226].

У липні 2009 року Біг Мак коштував у середньому 3,57 долара у Сполучених Штатах і 12,5 женьміньбі в Китаї, вказуючи на те, що 3,57 долара приблизно еквівалентні 12,5 женьміньбі (і один долар коштує 3,5 женьміньбі). Однак це навіть не наближається до офіційного обмінного курсу. У банку один долар міняють на 6,83 женьміньбі, що робить женьміньбі жахливо недооціненою валютою порівняно з тим, що показує «бургерноміка». (І, навпаки, долар за тими самими мірками страшенно переоцінений.) І це не якась аномалія: китайський уряд просував економічні політики, що значною мірою спиралися на «дешеву» валюту. Останнім часом вартість женьміньбі в доларах стала суттєвим джерелом напруги між Сполученими Штатами та Китаєм — до цієї теми ми ще повернемось у цьому розділі.

Курси обміну можуть дуже суттєво відхилятися від того, що показує ПКС. Це викликає два запитання: чому? І що з цього випливає?

Почнімо з другого запитання. Уявіть собі, як ви поселяєтеся в улюблений готель у Парижі й виявляєте, що номери майже вдвічі подорожчали порівняно з вашим останнім візитом. Коли ви висловлюєте протест менеджерові, він відповідає, що ціна номерів не змінювалася кілька років. І він каже правду. Змінився курс обміну між євро і доларом. Долар «послабшав» чи «знецінився» відносно євро, а це означає, що кожний із ваших доларів купує менше євро, ніж коли ви були востаннє у Франції. (З іншого боку, євро набрало ціни.) Для вас це робить готель дорожчим. Для когось, хто приїжджає до Парижа з інших місць Франції, ціни в готелі будуть ті самі, що й завжди. Зміна обмінного курсу робить іноземні товари дешевшими чи дорожчими залежно від напряму змін.

Це вирішальний момент. Якщо долар США слабкий, а отже, його можна обміняти на менші суми в єнах чи євро, ніж зазвичай, тоді іноземні товари стають дорожчими. Те, що справедливе для паризького готелю, справедливе і для сумочок від Gucci та вантажівок від Toyota. Ціна в євро чи єнах не змінилася, однак ця ціна вища в американських доларах, що непокоїть американців.

Водночас слабкий долар робить американські товари дешевшими для решти світу. Припустімо, що Ford вирішує продавати Taurus за 25 тисяч доларів у Сполучених Штатах і за еквівалентну суму в місцевих валютах (за офіційним курсом обміну) на закордонних ринках. Якщо євро виросло сильніше відносно долара, тобто кожний євро купує більше доларів, ніж раніше, тоді Taurus стане дешевшим для паризьких покупців, але Ford усе ж привезе додому 25 тисяч доларів. Це найкращий з усіх можливих світів для американських експортерів: нижчі ціни, але не менші прибутки!

На цьому хороші новини для Ford не закінчуються. Слабкий долар робить імпорт дорожчим для американців. Авто за ціною 25 тисяч євро раніше коштувало 25 тисяч доларів у Сполучених Штатах, а тепер кош­тує 31 тисячу — не через зростання цін на авто, а тому, що вартість долара впала. У Толедо цінник на кожну «Тойоту» й «Мерседес» зростає, роблячи «Форди» дешевшими порівняно з ними. Або Toyota і Mercedes можуть утримувати свої ціни стабільними в доларах (уникаючи клопоту міняти цінники на кожному авто), однак забирати менше єн і євро назад до Японії й Німеччини. У будь-якому разі, Ford отримує виграш у конкурентній боротьбі.

Загалом слабка валюта хороша для експортерів і кара для імпортерів. 1992 року, коли долар США був відносно слабким, стаття в New York Times починалася словами: «Долар, що слабшає, перетворив найбагатшу економіку на магазин Filene’s basement[227] для індустріальних країн»[228]. Сильний долар справляє протилежну дію. 2001 року, коли долар був сильним за історичними стандартами, заголовок у Wall Street Journal проголошував: «Представник General Motors каже, що долар надто сильний для американських компаній». Коли японська єна зростає до долара хоча б на одну єну, що здається дуже малим зростанням, враховуючи, що курс обміну 90 єн за один долар, операційні доходи компанії Toyota падають на 450 мільйонів доларів[229].

Нема нічого внутрішньо притаманного «хорошого» або «поганого» у сильній чи слабкій валюті відносно того, що прогнозує ПКС. Недооцінена валюта стимулює експорт (а отже, галузі, що його виробляють). Водночас дешева валюта піднімає вартість імпорту, що погано для споживачів. (Іронія в тому, що слабка валюта може також зашкодити експортерам, оскільки робить імпорт потрібних матеріалів чи сировини дорожчим.) Уряд, що навмисне утримує свою валюту недооціненою, фактично оподатковує споживачів імпорту і субсидує виробників експорту. Переоцінена валюта робить протилежне — штучно здешевлює імпорт та експортує менш конкурентоздатні товари решті світу. Маніпуляції з валютою схожі на будь-які інші види втручання уряду: вони можуть слугувати для досягнення певних конструктивних економічних цілей або