Читати книгу - "Янкі з Коннектікуту при дворі короля Артура"

Кат знову накинув зашморг, і за мить у повітрі звивався другий раб.

Через хвилину на, шибениці корчився третій. Це було жахливо. Я відвернувся. А коли знову повернув голову, короля переді мною вже не було! Йому зав’язували очі. Мене як громом ударило, руки-ноги не слухалися, я задихався, язик закостенів у роті. Короля підвели під шибеницю, а я все ще стояв, мов до місця прикипілий. Та коли йому накинули на шию зашморг, щось наче перевернулося в мені, і я кинувся на поміч. В останню мить щось змусило мене глянути на дорогу. Боже милий! До нас мчали п’ятсот озброєних лицарів — на велосипедах!

Я зроду не бачив величнішої картини. Господи, як гарно майоріли їхні плюмажі, як сліпуче сяяло сонце на спицях їхніх коліс!

Я махнув правою рукою, Ланселот побачив на ній білу хустку, завернув до ешафота, а я зірвав з очей короля пов’язку, скинув з його шиї зашморг і загримів:

— На коліна, негідники, й вітайте короля! А хто не вклякне, той трапезуватиме сьогодні в пеклі!

Для більшого враження я завжди в найвідповідальніші хвилини вживаю високий стиль. Любо було дивитись, як Ланселот і його хлопці вискакують на ешафот і скидають шерифів та їхніх поплічників! А ще любіш було дивитись, як очманіла від подиву величезна юрба впала на коліна, благаючи пощади в короля, з якого щойно глузувала й знущалася. А він стояв, гордий і величний навіть у своїх лахах, і я подумав, що королівська велич, зрештою, не порожні слова.

Я почував себе безмежно щасливим. Такого блискучого ефекту я досяг уперше в житті.

Аж тут до мене підходить не хто інший, як Кларенс! Підходить, підморгує й каже дуже сучасною мовою:

— Оце був сюрприз, га? Я знав, що тобі сподобається. А на велосипедах хлопці тренуються в мене вже давно, просто досі не було нагоди показати, які вони мастаки.

Розділ XXXIX

ЯНКІ Б’ЄТЬСЯ З ЛИЦАРЯМИ

І ось я знову вдома, в Камелоті. Другого дня після приїзду сідаю снідати, дивлюсь, а на столі в мене щойно видрукувана, ще вогка газета. Починаю з оголошень, знаючи, що там неодмінно знайдеться щось цікаве для мене. І таки знаходиться:

ЗА КОРОЛІВСЬКИМ УКАЗОМ

Сповіщаємо, що великий лорд і славетний лицар Саграмор Спраглий зволив погодитися на двобій з королівським міністром Хенком Морганом, на прізвисько Хазяїн, щоб звести з ним порахунки за давню образу. Поєдинок відбудеться поблизу Камелота о десятій годині ранку шістнадцятого дня наступного місяця. Бій буде до загину, зважаючи на те, що згадана образа була смертельна й примирення не допускає.

Кларенс додав до цього повідомлення такий редакційний коментар:

З розділу оголошень наш читач довідався, що незабаром ми станемо свідками дуже цікавого видовища в турнірному жанрі. Вже самі імена акторів є запорукою високої культури виконання. Каса працюватиме з полудня 13-го числа, плата за вхід З центи, місце на трибуні — 5 центів. Увесь збір буде передано до лікарняного фонду. Очікується присутність королівського подружжя з почтом. За винятком їх, а також представників преси й духовенства, право безплатного входу не надаватиметься нікому. Не купуйте квитків у баришників — вони можуть виявитися недійсними. Всі ми знаємо й любимо Хазяїна, всі ми знаємо й любимо сера Саграмора, тож давайте прийдемо й повболіваємо за них! Пам’ятайте, що вся виручка йде на велику й благогородну справу милосердя, яке простягає руку допомоги, зігріту теплом люблячого серця, всім немічним, незалежно від походження, віросповідання, суспільного становища чи кольору шкіри, і що ця перша і єдина в світі благодійність, струмінь добра якої не регулюється краном політичних та релігійних міркувань, благодійність, яка промовляє до всіх: “Ось він, цілющий струмінь! Підходь і пий!” Усі на турнір! Пундики, льодяники беріть із собою, а втіху гарантуємо! На місці продаватимуться пиріжки й каміння, щоб їх трощити, а також лимонад “Цирк” — три краплі лаймового соку на бочку води.

N. В. Це буде перший турнір за новими правилами, що дозволяють кожному учасникові обирати собі зброю до вподоби. Зверніть увагу!

Аж до призначеного дня в усій Британії тільки й розмов було, що про цей двобій. Про щось інше думати, чимось іншим цікавитись люди, здавалося, були нездатні. І не тому, що сам по собі турнір був якоюсь особливою подією, не тому, що сер Саграмор знайшов святого Грааля (бо він його так і не знайшов), не тому, що в дуелі брала участь друга (офіційно!) особа в королівстві; ні, в усьому цьому нічого незвичайного не було. Зовсім інша причина викликала такий безмежний інтерес до нашого поєдинку. Весь народ знав, що це буде змагання не двох звичайних людей, а двох могутніх чаклунів, змагання не м’язів, а розуму, не людської вправності, а надлюдської сили та вміння, останній бій за першість між двома найвизначнішими чародіями сучасності. Всі розуміли, що найсміливіші подвиги найславетніших лицарів — ніщо в порівнянні з цим видовищем, дитяча гра в порівнянні з таємничою й страшною битвою богів. Так, усі знали, що насправді це буде бій між Мерліном і мною, між його могутніми чарами й моїми. Всім відомо було, що Мерлін удень і вночі чаклує над Саграморовим обладунком, надаючи йому надприродної сили для нападу й захисту, що на замовлення Мерліна духи повітря зіткали легкий серпанок, крізь який Саграмора бачитимуть усі, крім його суперника. Тисяча лицарів буде безсила проти одного сера Саграмора, наділеного такою зброєю й таким захистом; ніякі чари не зможуть подолати його. Все це були незаперечні факти, що не підлягали сумніву й не викликали його. Залишалося відкритим тільки одне питання: чи не знайдуться інші заклинання, невідомі Мерлінові, за допомогою яких я міг би зробити Саграморову вуаль прозорою й для мене, а його зачарований панцир — вразливим для моєї зброї? Але це питання вирішиться тільки на полі бою. І всі нетерпеливо чекали поєдинку.

Отже, всі вважали, що йдеться про справу дуже серйозну і вважали слушно. Та вони помилялися щодо її суті. А суть полягала ось у чому: бути чи не бути мандрівному лицарству. Я справді йшов на великий ризик, але не заради дешевих трюків чорної магії, а в ім’я перемоги суворого, тверезого, здорового глузду й розуму. Або я знищу мандрівне лицарство, або воно знищить мене!

Хоч яке просторе поле відвели глядачам, а шістнадцятого о десятій ранку там не було де яблуку впасти. Величезна трибуна, прикрашена прапорами, стрічками, розкішними килимами, була напхом напхана