Читати книгу - "В нетрях Центральної Азії"

б для мене надто прикро. Я підрахував наявні гроші, виручені за частину товарів, проданих у Нії. Виявилось, що я можу купити на них коня для себе, ішака для Лобсина і трьох або чотирьох добрих верблюдів і на зворотному шляху зупинитися на старому руслі Кончедар'ї на місці стародавнього міста Шаньшань, де ми по дорозі сюди почали розкопки і, надіючись на південну окраїну Такла-Макану, не закінчили їх.

Познайомившись з берегами сучасного Лобнору у вигляді озер та боліт Кара-кошун, я тепер не мав сумніву, що Лобнор китайських карт, тобто місто Шаньшань, або Лоу-Лань кінця І століття до нашої ери, знаходився не тут, в гирлі Таріму, а на півночі, на старому руслі Кончедар'ї, і що там, де ми так швидко припинили розкопки, мабуть, знайдеться достатня кількість інтересних старожитностей. Лобсин теж був цієї думки.

— Ми надто поспішили, Хомо! — сказав він, — покладались на розповіді про скарби Керії і Нії. Можливо, тут теж є скарби, засипані пісками Такла-Макану, але знайти їх важко. А там, на Кончедар'ї, ми їх знайдемо і не там, де копали, а далі на схід. Коли ріка вмирала, — це вмирання йшло знизу вгору по течії і старе місто було далі від того місця, де ми копали і знайшли лише рештки рибацьких хатин останнього часу. А коли поїхати вгору на один або два переходи, ми знайдемо руїни міста Лоу-Лань і що-небудь відкопаємо цікавішого, ніж гачки і важки для сітей.

Отже, ми вирішили зробити цю спробу, щоб не замарати своє обличчя, як кажуть китайці. На базарі в Нії на протязі кількох днів купили трьох добрих верблюдів, одного гіршого для легкого в'юка з намету і бочонків, ішака, коня і, попрощавшись з Мухамед-шарі, рушили в путь відомою вже нам дорогою вниз по Черчені до Кара-кошуну і вгору по Таріму до старого русла Кончедар'ї. До станції Дурал на Тарімі дорога, зайняла два тижні з двома півдньовками для відпочинку в місцях, де попадався добрий корм.

На першій півдньовці я спитав Лобсина, чому він погодився відкласти наше повернення в Чугучак для нових розкопок замість того, щоб швидше споряджатися для довгого шляху до Лхаси на розшуки сина.

— Я все ще сподівався, що син розкається і повернеться, дожене нас по дорозі в Чугучак. А у Лхасу він так скоро не попаде. І нехай приїде туди, там легше буде його знайти, ніж на дорозі. Адже не міг би я оглядати всіх прочан, яких випереджав би по дорозі.

Коло Дуралу я збагнув, що коли ми підемо не попереднім шляхом до Тиккеліку, а звернемо раніше на північний схід через пустиню, то потрапимо на мертве русло Кончедар'ї вище від того місця, де були і розкопували стоянку рибалок. І, розпитавши у місцевих таранчів, ми так і зробили: залишивши долину Таріму з рукавами ріки, гаями, заростями, ми звернули на північний схід, піднялися на лівий берег і пішли далі. Місцевість спочатку була нерівна, пасма піщаних барханів, почасти голих, почасти з заростями трави і кущів, змінювались сухими руслами, залишками колишніх розгалужень ріки, облямованими або цілком зайнятими заростями очерету, який зовсім засох і являв собою лише щітку невисоких паличок без сліду листків. Попадались кущі тамариску, також засохлі або ще з ознаками життя; подекуди мертві або вмираючі стовбури тополь.

Поминувши цю смугу, завширшки близько двох-трьох верст, ми знову піднялися метрів на десять вище і вийшли на рівнину, всіяну описаними вище ярдангами у вигляді площадок і грядок в один-півтора метра заввишки, з прямовисними боками. Дорога по цих ярдангах була не дуже приємна, доводилося вибирати западини з м'яким грунтом між твердими площадками, щоб не примушувати верблюдів на кожних двох-трьох кроках підніматися на площадку, а через два-три кроки спускатися з неї. Але за версту чи дві западин ставало чимраз менше і, нарешті, вони зникли; ми віддалилися від старого русла ріки і вийшли на рівнину з гладкою твердою поверхнею, яка лише де-не-де поросла невеликими кущиками полину, ефедри, колючки.

По цій пустинній рівнині ми йшли кілька годин і, нарешті, натрапили на ще одне старе русло, врізане в неї на три-чотири сажні; перед ним знову йшли ярданги, а в руслі ми ще раз побачили жалюгідні залишки заростей тамариску, окремих засохлих тополь, смуги і западини сипучих пісків з барханами вздовж старого русла та його рукавів. Пора вже було зупинитися на ночівлю, воду ми мали при собі в бочонках; залишки очерету, кущики піщаної рослинності могли дати нашим тваринам небагато корму, який ми на ніч поповнили парою в'язанок свіжого очерету, що прихопили на живому руслі Кончедар'ї. Палива було досить: ми поблизу зрубали суху тополю.

Наших верблюдів ми не пустили на ніч пастись, бо вони ще мало звикли до нас і могли зайти далеко по старому руслу, шукаючи скудного корму. Площі ярдангів були цілком безживні, тоді як у руслі, незважаючи на відсутність води, траплялись дрібні птахи; ми помітили сорокопуда і сойку. Перед заходом сонця я пішов на прогулянку з рушницею в сторону від табору, сподіваючись натрапити хоча б на зайця, але ні-одного не вигнав. А вночі сталася маленька пригода. Лобсин, який за звичкою спав дуже чуйно, на світанку прокинувся від невеликого шуму. Він обережно висунув голову з намету і побачив, що до наших верблюдів підійшло ще двоє, зупинилися біля них і почали підбирати стебла зеленого очерету, що валявся коло них. Лобсин спросоння подумав, що це встали наші, чимось стурбовані, і, вийшовши з намету, пішов до них, щоб їх укласти. Але як тільки він зробив два-три кроки в їх напрямі, вони кинулися в сторону і втекли. Коли він підійшов до місця події, то побачив, що наші верблюди лежали спокійно і, витягнувши голови, очевидно, спали. Певно, недавно до них підійшла пара диких верблюдів і ласувала привезеним нами свіжим очеретом. Уранці він розповів мені про це і жалкував, що не розбудив мене — одного з пришельців легко було підстрелити, не виходячи з намету. Лобсин вранці простежив їх сліди по піску.

Другого дня ми знову піднялися з цього старого русла на височину з ярдангами того ж самого характеру, по якій ішли цілий день, і дійшли до берега сухого русла, схожого своїми розмірами на те, в якому ми відкопували рештки рибальських хаток. Але воно було ще більш пустинне.

То тут, то там стирчали окремі дерев'яні стовпи різної товщини і висоти.

— Ну, Хомо, — сказав Лобсин, оглянувшись навкруги. — Навряд чи ми знайдемо