Читати книгу - "Метаморфози, або Золотий осел"

262

У римському судівництві судді — висловлювали своє рішення на навощених табличках за допомогою одного з трьох скорочень: С = condemno — засуджую. А = absolvo — виправдовую, NL — non liquet — питання неясне (формула, якою суддя утримувався від рішення).

263

Див. примітку 8 до кн. III.

264

Мандрагора — рослина, яку застосовували, як снотворний і обезболюючий засіб. Корінь мандрагори, який нагадував людську постать, вживали в середні віки як магічний лікувальний засіб, носили як талісман.

265

Військовий трибун — командир у римській армії. Їх було по 6 на кожен легіон.

266

Полінік — син царя Фів Едіпа, вигнаний своїм братом Етеоклом, утік в Аргос, звідки повів військо на своє рідне місто і проти рідного брата. Обидва брати загинули у братовбивчому поєдинку, їхні імена стали синонімом ворогуючої пари братів. Цей міф покладено в основу сюжету трагедії Есхіла «Семеро проти Фів».

267

Фіней — фракійський цар і віщун. Він за намовою нової — жінки скатував своїх двох синів, народжених від покинутої ним дружини Клеопатри (за іншою версією — осліпив їх). Крім того, відкрив людям наміри богів. За все це боги осліпили його й наслали на нього гарпій — міфічних потвор-птахів з дівочим лицем і залізними пазурами, які забирали й запаскуджували його їжу, через те його мучив вічний голод. Див. також примітку 28 до кн. II.

268

... на керівну посаду… — Йдеться про посаду цензора. Цензорів у Стародавньому Римі обирали строком на п'ять років. Їх компетенцією було: наглядати за звичаями, розподіляти громадян за майновим цензом на класи, визначати розміри податків, такі завдання, як проведення громадських робіт, здача відкупів тощо.

269

Галлія — римська провінція (теперішня Франція). Фессалійські й галльські коні мали добру славу в античні часи.

270

Фалери — металічні бляхи, які прикрашали кінську збрую.

271

Пасіфая — дружина крітського царя Міноса, яка вступила в любовний зв'язок з биком і народила потвору Мінотавра.

272

Незгода (лат. Rivalitas) — уособлення незгоди, розбрату.

273

Вірність (лат. Fides) — уособлення вірності, чесності.

274

«Священний» напій — відвар еллебора — чемериці, який застосовувався як ліки проти душевних захворювань та епілепсії, а також як рвотний і проносний засіб.

275

Цілюще з точки зору Прозерпіни, тобто таке, що зажене на той світ (іронічно сказано).

276

Згідно з римським заковом, який набрав чинності в часи панування імператора Клавдія (правив з 41 по 54 рр.), маєток померлої дитини ставав власністю матері, немовби як втішення за втрату дитини. Така спадщина мала назву «скорботної».

277

Піррічний, або дорійський танок — військовий танок, який виконувався під гру на флейті й наслідував рухи воїнів під час бою (наступ, удари, замахування, відступ).

278

Апулей дає докладний опис пантоміми, тобто театральної мімічної вистави, яка супроводилась музикою (відповідав теперішньому балету). Пантоміми набули великої популярності в часи імперії, витіснивши зі сцени комедії й трагедії.

279

Ідейська гора — біля підніжжя гори Іди (Мала Азія) стояло місто Троя.

280

Паріс — син троянського царя Пріама й Гекуби. В суперечці трьох богинь Гери, Афіни й Афродіти про те, котра, з них найвродливіша, визнав перемогу за Афродітою, віддаючи їй золоте яблуко з написом: «Найвродливішій». Див. також примітку 22 до кн. IV.

281

Ефеби — афінські юнаки у віці від 18 до 20 років відбували військову повинність. Ефеби носили хламиди (вид плаща).

282

Кадуцей — жезл оповісника, атрибут Меркурія як вісника і окличника богів.

283

Кастор і Поллукс — брати-близнюки, сини Зевса й Леди, з яких Кастор був смертний, а Поллукс (Полідевк) — безсмертний. Після смерті Кастора Зевс дозволив, щоб брати проводили один день на небі, другий — у підземному царстві. Називали їх Діоскурами, тобто синами Зевса.

284

Мінерва — римська богиня мудрості (у греків Афіна), дочка Юпітера, покровителька ремесла й науки.

285

Див. примітку 32 до кн. IV.

286

Див. примітку 32 до кн. IV.

287

Викрадення Єлени Парісом стало причиною Троянської війни і в результаті — зруйнування Трої.

288

Паламед — син евбейського царя Навплія, воював під Троєю. Його, несправедливо обвинуваченого Одіссеєм у зраді, греки забили камінням.

289

Див. примітку 13 до кн. III. Улісс — інакше Одіесей.

290

Мається на увазі засудження до страти грецького філософа Сократа в 399 р. до н. е., обвинуваченого у безвірництві й розбещуванні молоді. На запитання одного з учнів Сократа — Херефона, чи є хто мудріший за Сократа, дельфійський оракул відповів, що мудрішого від нього немає.

291

Кенхрей — головна гавань Корінфа (нині Кенхріес).

292

Саронічним морем. названа тут Саронічна затока, одна з заток Егейеького моря, на південь від Аттіки.

293

Звертаючись до місяця, Луцій моляться не богині місяця Селеві (як слід було б очікувати), а єгипетській богині Ізіді.

294

Піфагор (VI ст. до н. е.) — грецький філософ, родом з острова Самоса, засновник філософської школи в Кротоні (Південна Італія). Сімка вважалась священним числом не тільки в піфагорейській школі, а й в деяких релігійних та містичних ученнях.

295

У своїй молитві Луцій ототожнює Ізіду з іншими богинями: Церерою, Венерою, Діаною, Прозерпіною, прирівняною тут до Гекати, і Юноною як царицею неба. Це один з виявів синкретизму, тобто тенденції до злиття різних релігійних учень в одне, ототожнювання всіляких богів і скорочення їх числа. В цій книзі видно намагання зробити єдиними верховними богами єгипетських богів Ізіду й Озіріса за рахунок ліквідації інших. Філософською основою синкретизму було містичне вчення секти орфіків та неоплатонізм — філософський напрям, розквіт якого припадає на ІІІ ст. н. е. (Плотін, Ямвліх, Прокл).

296

Див. примітку 5 до кн. VI. За міфом, винахідницею землеробства була Церера (Деметра), а до того часу люди споживали жолуддя. Першим учнем Церери в справі обробітку землі був Тріптолем, син елевсінськюго царя Келея. Завдяки йому Елевсін став центром культу Деметри.

297

Ефес — велике місто на Іонійському побережжі Малої Азії, відоме храмом Артеміди, одним із семи чудес світу. Артеміда (Діана) вважалась