Читати книгу - "Доктор Сон"

А ось і з’явилася його Абба-Доця — їхня Абба-Доця — з розчервонілою після душу шкірою.

— Все гаразд, татку?

Девід підняв руку: «Зачекай хвильку».

— Тепер я розумію, що вона насправді мала на увазі, і я ніколи не зможу знову перечитувати цей вірш.

— Люба, тут Аббі, — промовив він фальшиво веселим голосом.

— Добре. Мені треба з нею поговорити. Не переживай, я не збираюся більше ревти, але ми не можемо оборонити її від цього.

— Можливо, від найгіршого з цього? — запитав він добродушно. Абра стояла біля столу, її мокре волосся було зав’язане у два хвостики, від чого вона знову набула вигляду десятирічної дівчинки. З невеселим обличчям.

— Можливо, — погодилася вона, — але я більше не можу цього робити, Дейві. Навіть за допомоги поденниці. Я гадала, що зможу, але ні, ніяк. У Фрейжері, це зовсім недалеко від нас, є хоспіс. Медичка в приймальнім покої мені розказала. Гадаю, в шпиталях мають якийсь їх список саме для такого типу ситуацій. Так чи інакше, називається він «Гелен Рівінгтон Хаус». Я туди подзвонила, перед тим як дзвонити тобі, і на сьогоднішній момент у них є вакансія. Здогадуюся, що минулої ночі Господь зіпхнув зі своєї камінної полички черговий з Його сувенірів.

— А Четта зараз не спить? З нею ти це обго…

— Вона опритомніла пару годин тому, але була не при ясному розумі. Минуле й теперішнє, все змішалося разом, немов у якомусь салаті.

«Коли я все ще міцно спав, — винувато подумав Девід. — І снилася мені моя книжка, поза всякими сумнівами».

— Коли їй прояснішає — припускаю, що це станеться, — я їй скажу, якомога делікатніше, що прийняття рішення наразі не її прерогатива. Настав час для догляду рівня хоспісу.

— Гаразд. — Коли Люсі щось вирішувала — вирішувала насправді, найкращим було відійти вбік, дозволивши їй втілювати власні бажання.

— Тату? З мамою все гаразд? А з Момо?

Абра знала, що з мамою зараз нормально, а з її прабабусею ні. Більшість того, що Люсі розповіла своєму чоловіку по телефону, Абрі стало відомо, коли вона стояла ще в душі й шампунь разом зі сльозами спливав по її щоках.. Але вона добре навчилася тримати життєрадісне обличчя, допоки хтось не подасть їй уголос знак набрати печального виразу. Абрі подумалося, чи її новий друг Ден знав, коли був іще хлопчиком, цей трюк зі щасливим обличчям. Вона вирішила, що напевне так.

— Чіє, гадаю, Абра хоче з тобою поговорити.

Люсі зітхнула:

— Давай її.

Девід простягнув телефонну слухавку доньці.

2

О 14:00 тієї неділі Роза Циліндр повісила на дверях свого надрозмірного автодому таке оголошення: МЕНЕ НЕ ТУРБУВАТИ БЕЗ НАГАЛЬНОЇ ПОТРЕБИ. На наступні години було складено ретельний графік. Сьогодні вона зовсім нічого не їстиме, а питиме тільки воду. Замість ранкової кави вона прийняла блювотне. Коли прийде час добуватися в мозок тієї дівчинки, вона буде чистою, як порожня склянка.

За відсутності тілесних функцій, які могли б її відволікати, Роза зможе знайти все, що їй потрібно: ім’я дівчинки, її точне місцеперебування, з чим і як детально вона обізнана та — це було дуже важливим — кому вона могла вже щось розповісти. Роза непорушно лежатиме на своєму двоспальному ліжку з четвертої дня до десятої вечора, дивлячись у стелю і медитуючи. Коли розум її стане таким же чистим, як її тіло, Роза прийме духу з одного з балонів у прихованому сейфі — єдиної затяжки буде достатньо — і вона знов обертатиме світ, поки не опиниться у тій дівчинці, а дівчинка в ній. О першій ночі за Східним часом її пожива спатиме мертвим сном, і Роза перебиратиме вміст її мозку, як їй забажається. Можливо, їй навіть вдасться вщепити туди навіяння: Приїдуть певні люди. Вони тобі допоможуть. Поїдеш з ними.

Але, як зазначив більш як дві сотні років тому отой старомодний селянський поет Боббі Бернз[275], «найкращі плани мишей і людей ідуть косяка під хвіст», і заледве вона почала промовляти перші фрази своєї релаксаційної мантри, «косяк» почав тарабанити їй у двері.

— Ідіть геть! — заволала вона. — Ви що, читати не вмієте?

— Розі, тут зі мною Горіх, — погукав Крук. — Здається мені, він дістав те, про що ти питала, але йому потрібне твоє погодження, а терміни на цю штуку сучі.

Вона ще полежала якусь мить, потім злобно видихнула, підвелася і, підхопивши сайдвіндерську майку (ПОЦІЛУЙ МЕНЕ НА ДАХУ СВІТУ!), натягнула її через голову. Майка прикривала лише верх її стегон. Роза відчинила двері.

— Нехай вам щастить.

— Ми можемо й потім, — сказав Волоський Горіх. Невеличкий чоловік з лисою маківкою й сірими волосяними мачулками «Брілло», що пушилися в нього понад вухами[276]. У руці він тримав аркуш паперу.

— Ні, тільки зробіть це швидко.

Вони сіли до столу в комбінованій кухні/вітальні. Роза вихопила папір в Горіха з руки і нашвидку його переглянула. Це була якась складна, повна шестикутників хімічна діаграма. Для Рози вона нічого не значила.

— Що це?

— Потужний седатив, — доповів Горіх. — Він новий, і він чистий. Джиммі отримав цю формулу від одного з наших агентів у АНБ[277]. Він її вимкне, але без загрози того, що дівчинка помре від передозу.

— Це може бути тим, що нам потрібно, гаразд, — Роза сама розуміла, що невдоволено бурчить. — Але хіба це не могло зачекати до завтра?

— Вибачаюся, вибачаюся, — промовив покірно Горіх.

— А я ні, — заявив Крук. — Якщо ти хочеш швидко запопасти цю дівчинку і вихопити її чисто, мені треба не лише забезпечити можливість дістати скільки нам треба цієї штуки, я мушу також організувати її вчасну доставку до якоїсь із наших скриньок.

Правдиві мали сотні таких абонентських скриньок по всій Америці, переважно у «Мейл-Боксах тощо» та різноманітних закладах «Ю-Пі-Ес»[278]. Оскільки вони подорожували тільки своїми автодомами, користання скриньками вимагало планування на багато днів наперед. Поїхати якимсь громадським транспортом для члена Правдивого Вузла було б не легшим, аніж перерізати собі горло. Приватні повітряні подорожі були можливими, але неприємними; вони надзвичайно страждали від висотної хвороби. Волоський Горіх припускав, що це якось пов’язано з їх нервовою системою, яка радикально відрізнялася від мугирської. Щодо Рози, то її турбувала інша,