Читати книгу - "Дівчина у павутинні"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Тепер ти просто зобов’язаний пояснити, — зажадала Алона.
— Гаразд, — відповів Ед. — І хоч я знаю, що в цьому нема потреби, та все ж волію, щоб ти урочисто пообіцяла, що ніде не прохопишся й словом.
— Обіцяю, дурнику.
— Добре. Значить, справи такі: сказавши Джонні Інґремові кілька теплих слів, здебільшого для годиться, я визнав, що він має рацію. Навіть удав, ніби вдячний йому за те, що він поклав край нашому розслідуванню. Я сказав, що ми однаково не просунулись би далі, і частково це була правда. Суто технічно ми свої можливості вичерпали. Зробили все і ще трохи, проте безрезультатно. Гакерка залишила в усіх закутках помилкові сліди і тільки вела нас у нові нетрі й лабіринти. Один з моїх хлопців припустив, що навіть коли ми, наперекір усьому, дістанемося мети, то все одно не повіримо в це. Ми просто уявимо, ніби потрапили в нову пастку. Від цієї гакерки ми чекали будь-чого, та тільки не вразливих місць і слабостей. Тож, ідучи звичайним шляхом, шансів ми б не мали.
— Але ж ти не великий шанувальник звичайних шляхів.
— Так, я більше вірю в манівці. Насправді ми зовсім не здалися. Ми поспілкувались із знайомими гакерами й нашими друзями-програмістами з різних фірм. Удалися до непересічних пошуків, підслуховувань і власних атак. Розумієш, коли трапляються такі складні атаки, як ця, то завжди вдаються до пошуків. Ставлять специфічні питання. Відвідують спеціальні сайти. І що-небудь неминуче стає відомим. Але головне, Алоно, — одна особливість таки допомагала нам. Це талант гакерки. Він такий значний, що звужує коло підозрюваних. Скажімо, якщо злочинець раптом пробігає на місці злочину стометрівку за 9,7 секунд, то можна з великою ймовірністю стверджувати, що винен Болт[36] чи хтось із його конкурентів, так?
— Невже рівень аж такий високий?
— Знаєш, певні складники цієї атаки змушують відвиснути мою щелепу, а я все ж таки чимало бачив на своєму віку. Тому ми витратили неймовірно багато зусиль на розмови з гакерами й досвідченими в цій сфері людьми, запитуючи їх: хто здатен створити щось дуже-дуже масштабне? Хто сьогодні крутий? Питання, звичайно, доводилося ставити трохи хитріше, щоб ніхто не здогадався про те, що відбулося насправді. Ми довго нічого не могли вивідати. Здавалося, ніби стріляєш у повітря, ніби кричиш у темряву. Ніхто нічого не знав або вдавав, що не знає. Певна річ, раз по раз зринали якісь імена, та жодне з них не могло нас зацікавити. Свого часу нашу увагу привернув один росіянин — Юрій Богданов. Це колишній наркоман і злодій, що може проникнути будь-куди. Ще коли він був жалюгідним безхатьком у Санкт-Петербурзі, викрадав машини й важив якихось сорок кілограмів, його намагалися найняти охоронні підприємства. Навіть люди з поліції й спецслужб хотіли завербувати його, щоб їх не випередили кримінальні угруповання. Та ту битву вони, звісно, програли, і тепер Богданов вільний від наркозалежності, процвітає й поправився щонайменше до шістдесяти кілограмів. Ми майже впевнені в тому, що цей мерзотник з твоєї компанії, Алоно. Отому, зокрема, ми й досліджували його, адже розуміли, що зв’язок з «Павуками», з огляду на результати пошуків, він має, але потім…
— Ви не могли втямити, навіщо комусь із них зливати нам інформацію?
— Саме так. Тоді ми стали шукати далі. За якийсь час у розмовах спливла ще одна компанія.
— Хто такі?
— Називають себе «Республікою гакерів». Їхня репутація в мережі дуже висока. До групи належать самі суперталанти, що дуже обачно й ретельно підходять до своїх шифрів. І аж ніяк не безпідставно. Ми й багато хто ще намагаємося постійно прокрадатися в такі угруповання, і не лише щоб дізнатися, що вони роблять. Нам хочеться вербувати звідти народ. За найкрутіших гакерів тепер б’ються.
— Тепер ми всі стали кримінальниками.
— Ха, можливо. Хай там як, а «Республіка гакерів» складається й справді з величезних талантів. Ми це чули від багатьох. Та річ не тільки в цьому. Прокотилася чутка, ніби вони планують щось велике, а головне — один з гакерів, відомий як Боб Собака і зв’язаний, здається, з цією компанією, розпитував про нашого хлопця на ім’я Річард Фулер. Ти його знаєш?
— Ні.
— Маніакально-депресивний і самовдоволений тип, який здавна мене непокоїть. Під час своїх маніакальних нападів він стає гордовитим і недбалим. Одне слово, класичний ризик для безпеки. Для компанії гакерів, що планує атаку, він просто щаслива знахідка. Але щоб це дізнатися, потрібна кваліфікована інформація. Відомостей про його психічне здоров’я в публічному доступі нема. Навіть його матуся навряд чи в курсі. А втім, тепер я впевнений, що вони все ж проникли через Фулера. Ми обстежили всі файли, що їх він прийняв за останній час, і нічого не виявили. Ми перевірили його з ніг до голови. Проте я вважаю, що Річард Фулер був частиною початкового плану «Республіки гакерів». Ніяких доказів проти цієї групи я не маю, однак моє внутрішнє чуття підказує мені, що за атакою стоять саме вони. Особливо після того, як сьогодні ми нарешті відкинули причетність іноземних розвідок.
— Ти сказав, що це дівчина.
— Точно. Виявивши цю групу, ми довідалися про них усе, що змогли, хоча нам було не дуже легко відокремити чутки від фактів. Але одна річ зринала з такою регулярністю, що, кінець кінцем, я вже не бачив підстав сумніватися.
— І що ж це?
— Що головна зірка «Республіки гакерів» — людина, яка називає себе Оса.
— Оса?
— Саме так. Не втомлюватиму тебе технічними подробицями, проте в певних колах Оса — майже легенда, бо має, зокрема, здатність перевертати догори дриґом відпрацьовані методи. Хтось сказав, що відчути Осу в гакерській атаці можна так само, як Моцарта в мелодії. Оса має власний яскравий стиль, і один з моїх хлопців, дослідивши атаку, відразу сказав:
«Це відрізняється від усього, з чим ми стикалися раніше: тут абсолютно новий поріг оригінальності, щось перевернуте задом наперед і несподіване, але водночас пряме й ефективне».
— Одне слово, геній.
— Без сумніву. Тому ми почали шукати в мережі все, що є про цю Осу, щоб спробувати пробити її нік. Ніхто особливо не здивувався, коли нічого не вийшло: навряд чи ця людина лишила б такі прогалини. І знаєш, що я тоді зробив? — гордо запитав Ед.
— Ні.
— Я почав перевіряти, що означає саме слово «оса».
— Крім його буквального значення?
— Так, і не тому, що я чи хтось інший вірив, ніби це щось прояснить. Але, як я вже сказав, коли не можеш прямувати до мети головною дорогою, іди манівцями. Ніколи не знаєш, на що
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дівчина у павутинні», після закриття браузера.