Читати книгу - "Пора серця. Листування"

йому свою оцінку в зв’язку з актуально сприйнятою «переробкою» сумнозвісного алібі німецького минулого, себто «судить» його не раз і назавжди, а залежно від нинішньої ситуації. Листовна розмова з Целаном має в роки співжиття Бахман із Фрішем — завдяки принаймні початковій матеріальній стабільності — у приналежній обом партнерам частці зовсім нову якість. Інакше, ніж це мало місце з його боку в безмовні літа після 1953 р., коли починаються закиди Клер Ґоль у плагіаті, Целан довіряє подрузі найглибші кривди з боку своїх сучасників і читачів, що припадають на цей час: антисемітські випади у зв’язку з літературним читанням 1958 р. в Бонні, сприйняту як антисемітську рецензію Ґюнтера Бльокера на збірку «Мовні ґрати» й нові закиди в плагіаті 1960 р. Тепер, як і колись, Бахман готова навіть після образ іти назустріч Целанові й в міру своїх сил допомагати йому. Однак урівноваженість листування відбивається також у тому почутті власної гідності Бахман, яке раніше так чітко проявлялося лише зрідка. Позаяк тепер вона вимагає, одночасно зі своїм заступництвом за Целана, й того, щоб він сприймав також і її проблеми: викликані частково Целановими претензіями безумовної солідарності труднощі у її партнерстві з Фрішем, її банально-матеріальні клопоти, як і проблеми з німецьким літературним середовищем. І вона сподівається, що й Целан сприйматиме її творчість з такою ж увагою, якої він вимагає від неї стосовно власної. На цей період також припадає аж ніяк не підтриманий критикою поворот Бахман до оповідної прози, який намічається вже в листах початку 1958 р. — між іншим, паралельно до нового, проте не настільки промовистого й врешті-решт знову нереалізованого звертання Целана до оповідних текстів. Долучений у 1958 р. до останнього листа Бахман перед зустріччю з Фрішем невеликий вірш «У громовиці троянд», котрий відіграє важливу роль у листуванні вже після вуппертальської зустрічі, і котрий як єдина, не продиктована певною метою, поетична вкладка, вже сам по собі є подією, видається з цього погляду прощанням, не тільки з коханням до Целана, але й з віршем як стержнем літературної діяльності загалом. Починаючи з перекладів Унґаретті, на цей час припадає також звертання до літературної практики, яка доти була формою літературної праці, повністю окупованої Целаном. В одному з листовних начерків, що припадають на осінь 1961 р. (№ 191), вона формулює свої вимоги до рівноправних дружніх стосунків з Целаном і тлумачення його ситуації з вражаючою ясністю й гостротою — і підводить промовистий підсумок, хоча він так ніколи й не доходить до адресата.

Роки листування після 1961 р. — у дзеркальній пропорції до домінування Бахман в 1952–1958 рр. — повністю визначаються Целаном. Але саме його обидва дуже короткі листи, написані з великим інтервалом, показують, якими близькими залишаються партнери, незважаючи на відсутність особистого контакту й мовчазну відмову Бахман розпочати все з початку. Обидва рази Целан реагує на звістки про Бахман із преси, доповнені інформаціями спільних знайомих. В останньому листі — це непохитний і гнівний захист подругою Целана-перекладача, коли її власне видавництво, яке збирається видати переклади Ахматової, надає перевагу вельми обтяженому недавнім минулим нацистському поетові Гансу Бауману. Цей короткий і схвильований лист показує — як, між іншим, і листування Бахман із Жизель Целан-Лестранж, яке триває і після Целанової смерті, й не в останню чергу її часто цитований роман «Маліна» — незнищенність цих особливих стосунків — при всіх очевидних руйнаціях, нерідко навіть поза межами довіреного поштовому паперові слова.

Барбара Відеман і Бертран Бадью,

лютий 2008

Листовна таємниця віршів

Поетологічна післямова

«Моє життя закінчилось, бо він під час депортації потонув у ріці», говорить вимарене Я про Чужинця в чорному плащі з роману Інґеборґ Бахман «Маліна» (1971): «він був для мене життям. Його я любила більше, ніж власне життя» (IBW 3,195). У квітні 1970 року Пауль Целан кинувся в Сену й утопився. В «Легенді про принцесу Каґранську» та в розділі-маренні роман Бахман нагадує про кохання до Пауля Целана. Слово «депортація» (Transport), запозичене з лексикону націонал-соціалістської бюрократії знищення, поєднує його самогубство з катастрофою винищення євреїв. Частини, інтегровані після смерті Целана у роман, що саме створювався, — «Легенда» і сцени-марення у розділі «Третій чоловік» — є даниною пам’яті колишньому коханому, плетивом цитат з віршів Целана і з біографічно наснажених спогадів, як, наприклад, про чорний плащ або співучий голос Чужинця.

«Я воліла б зберегти таємницю листів. Але я воліла б також і дещо залишити»

Любовні стосунки між Інґеборґ Бахман і Паулем Целаном є одним з найдраматичніших розділів історії літератури після 1945 р. Завдяки впорядкованому й виданому тут листуванню можна осягнути історичний вимір цих стосунків між двома видатними німецькомовними поетами у їх повному обсязі. Це симптоматичні листи, таємниця яких полягає у проблемі писання й авторства після Освєнцима. «Показове» своїх стосунків та свого листування (№ 18 і 19) кореспонденти усвідомлювали. Непрямо висловлене вже у першому вірші, «У Єгипті», а відтак, у пізніших листах, сказане прямо, це питання веде до центрального мотиву листовної таємниці в останньому розділі «Маліни». Подібно до Целана з його топосом літератури як «пляшкової пошти», Бахман також надала загадковому питанню приватного й особистого в літературі більш засадничого, екзистенційного характеру. У листах збережено унікальний «голос» і «мовчання» обох партнерів, тільки ще беззахисніше й зневіреніше, ніж у листовній таємниці віршів, але також суперечливіше й драматичніше, позаяк двоє смертних, «наділених душею створінь» (GW III 177), шукають свого шляху спільно одне з одним і супроти одне одного, кожне зі своїми неповторними походженням та історією.

«Глядіть, я ділю з нею ложе!»

«Сюрреалістський поет Пауль Целан», пише Інґеборґ Бахман 20-го травня 1948 року своїм батькам, «дивовижним чином» закохався в неї. Зараз її кімната — справжнє «макове поле», оскільки він має звичку «осипати» її «цим сортом квітів» (Nr. 1/Anm.). Через три дні Целан присвятить їй вірш «У Єгипті», любовний вірш, який відкриває листування (пор. іл. 11).

Бахман і Целан зустрічаються у повоєнному Відні, де вона студіювала філософію, а він, після втечі з Румунії, перебував там як «displaced person» (переміщена особа). Ніколи вони