Читати книгу - "Список Шиндлера"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Амон знав, що означає це слово, і коли Оскар завітав до Плашува наступного разу, вільно йому це розповів. Усіх чоловіків із Плашува відправлять у Ґрьосс-Розен. Усіх жінок — до Аушвіцу. Ґрьосс-Розен був великім табіром із каменоломнею в Нижній Силезії. Німецька компанія DEST, що виконувала земляні й кам’яні роботи, — есесівське підприємство з філіями по всій Польщі, Німеччині й захоплених територіях — користувалася роботою в’язнів Ґрьосс-Розену. В Аушвіці процеси відбувалися, звичайно, більш безпосередні й сучасні.
Коли новина про розформування «Емалії» досягла цехів фабрики і пронеслася бараками, дехто з людей Шиндлера вирішив, що настав кінець усій їхній безпеці. Перлмани, чия дочка ризикувала своїми арійськими паперами, щоб виручити їх, пакували свою постіль і вели філософські бесіди з сусідами по бараку: «“Емалія” дала нам рік відпочинку, рік супу, рік здорового глузду. Може, цього й досить…» Але вони вважали, що прийшла їхня смерть, — це було чути з голосів.
Рабі Левартов теж змирився. Він повертався до того, що не докінчив Амон. Едіт Лібґольд, яку в перші дні гетто Банкєр найняв на нічну зміну, помітила, що Оскар годинами веде серйозні розмови з євреями-управителями, а проте не виходить до робітників і не робить їм шалених обіцянок. Може, він перебуває в глухому куті, так само заскочений тими наказами з Берліну, що й усі решта. Отже, він не був аж таким пророком, як того вечора, коли вона вперше прийшла на роботу три роки тому.
Попри все, наприкінці літа, коли працівники «Емалії» спакували речі і їх повели назад до Плашува, серед них ходили чутки, що Оскар збирається всіх викупити. Він казав це Ґарде, казав і Банкєру. Можна було майже бачити, як він це говорить — його рівну впевненість, його батьківський розкотистий голос. Але коли при цьому йти Єрусалимською повз адміністрацію і поглядом новачка, який ще не до кінця вірить своїм очам, поглянути на людей, що тягнуть вагонетки з каменоломні, — пам’ять про обіцянки Оскара перетворюється просто на ще одну важку ношу.
Сім’я Горовиців повернулася до Плашува. Їхній батько Долек минулого року зміг прилаштувати своїх на «Емалію», але тепер вони повернулися. Його жінка Реґіна, шестирічний Ричард, Нюся, якій уже стукнуло одинадцять. Вона знову чіпляла щетину на дерев’яні ручки і дивилася з високих вікон на візки, що сунуть у бік укріплень на пагорбі, на чорний дим від спалювання тіл, який здіймався над ним. Плашув лишився таким самим, як був минулого року, коли вона його залишила. Неможливо було повірити, що йому коли-небудь настане кінець.
Але її батько вірив, що Оскар складе список людей і визволить їх. Список Оскара, в уявленні багатьох, був уже не просто якоюсь там таблицею. То був Список. То була чарівна колісниця, яка має спуститися до землі.
Ідея забрати з собою євреїв із Кракова зародилася в Оскара одного вечора в гостях на Ґьотовій віллі. То ще була ніч пізнього літа. Амон, здається, був радий його бачити. З огляду на Амонове здоров’я — обидва лікарі, і Бланке, і Ґросс, попереджали його, що коли він не стане менше їсти і пити, то помре — пізньої ночі в його домі не було так уже багато гостей.
Вони сиділи разом, випивали, за новим Амоновим звичаєм, стримано. Оскар раптом розповів йому, що хоче перенести свою фабрику до Чехословаччини. Він хоче забрати з собою своїх кваліфікованих працівників. Можливо, йому придадуться інші вмілі руки з тих, хто перебуває у Плашуві. Він звертатиметься по підтримку до Комітету з евакуації, щоб підшукати відповідне місце, де-небудь у Моравії, і до Східної залізниці по перевезення обладнання та людей на південний захід із Кракова. Він дав Амонові зрозуміти, що буде дуже вдячний за будь-яку підтримку. Згадка про вдячність завжди викликала в Ґьота радісне хвилювання. Так, сказав він, коли Оскар зможе домогтися підтримки всіх тих комітетів, то він, Амон, дозволить забрати з табору людей за списком.
Коли про все домовились, Амон забажав перекинутися в карти. Він любив грати в блек-джек. У такій грі молодшим офіцерам було важко природно вдавати програш. Підлещуватися в ній було неможливо. То був істинний спорт, і Амонові ця гра була до душі. До того ж Оскар того вечора не був налаштований на програш. Він достатньо заплатить Амонові за той список.
Комендант почав зі скромних ставок папірцями по сто злотих, немовби в грі йому також прописали дієту. Він, однак, раз у раз перебирав, і коли початкова ставка піднялася до п’ятисот злотих, Оскарові трапилася виграшна комбінація — туз і валет, так що Амонові довелося йому віддати подвійну суму ставки.
Амона це не радувало, але він не надто лютився. Він викликав Гелену Гірш і сказав принести кави. Вона прийшла, як пародія на служницю джентльмена — у свіжому чорному вбранні, але з запухлим правим оком. Вона була така мініатюрна, що Амон мав нахилитися, щоб ударити її. Дівчина тепер була знайома з Оскаром, але не подивилася на нього. Минув майже рік, відколи він обіцяв її звідси витягти. Щоразу, приходячи на віллу, Шиндлер примудрявся проскочити коридором на кухню і спитати, як їй ведеться. Це дещо означало, але на сам її спосіб життя не впливало. Кілька тижнів тому, наприклад, коли суп виявився не тієї температури — Амон був дуже прискіпливим до супу, слідів мух у коридорі, бліх на собаках, — комендант викликав Івана з Петром і наказав повести Гелену під березу й розстріляти. Він крізь скляні двері дивився, як вона йшла перед Петровим маузером, задихано благаючи молодика не вбивати її.
— Петре, в кого ти зараз будеш стріляти? Я ж Гелена. Та Гелена, яка тебе тістечками пригощає. Ти ж не можеш розстріляти Гелену, правда?
І Петро знічено, стиснувши зуби, відповідав:
— Та знаю, Гелено. Я і не хочу. Але якщо я цього не зроблю, він же мене уб’є…
Вона прихилила голову до рябого березового стовбура. Вона не раз питала Амона, чого він її не вбиває, і тепер хотіла померти просто, зробити йому боляче тим, що охоче приймає смерть. Але в неї не виходило. Вона тремтіла так, що це було помітно збоку. У неї трусилися коліна. І вона почула, що Амон кричить з вікна:
— Ведіть цю суку назад! Розстріляти її завжди встигнеться. А поки що її ще можна повчити.
Іноді між сплесками дикості на Амона так само несподівано нападала охота погратися в доброго пана. Одного ранку він сказав Гелені:
— Ти справді дуже гарно
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Список Шиндлера», після закриття браузера.