Читати книгу - "Легенди нескореної зими"

— А я би водки йобнув, — враз завив Журналіст. — Після таких новин, що на голову не налазять, хочеться душу чимсь змазати.

Після поранення на Майдані він був трішки «не в собі», покинув роботу, постійно виїжджав на «бойові» і вже записався в якийсь добровольчий батальйон. З негативного: став запивати.

— Ти як у штопор зайдеш, хуй ми тебе побачимо до нових віників, — заржав Мишко. — Але по сто грам можна. Не більше.

— Я шо такий алкаш? — образився Журналіст.

— Так! — в один голос заявили всі.

— Блядь, — озвався із закутка Єнот, тітушка, котрий прибився до майданівців після подій 20 лютого. — А я ж за рульом… Машину кинути, чи що?..

— Шо ти, бля, пиздиш, бля нахуй! Мені воше нєззя пить, — хрипло обурився Бача. — Повезеш мене додому, бо я тут вопше слюнями вдавлюсь!

Не говорив за столом тільки Заумний. Йому було пофіг — куди, чого, коли. Він встав, підійшов до стійки і замовив випивку, перезирнувшись з Сергієм. Той завжди платив. Сергій зі згодою кивнув, мовляв, замовляй, що хочеш. Дід задоволено констатував, що з колишнього вічного днювального вийшов класний солдат. І головне — що з нього вивітрився комплекс провінційного «трудовика».

Невдовзі офіціант приніс замовлення і почав виставляти на стіл: тонко порізане морожене сало, часничок, чорний хліб, оселедець під цибулею, смажені карасики, картоплю із кропом, шматки масла, соління, мариновані гриби, деруни, вареники…

Бача облизнувся:

— Як бачу це ізобіліє, жити хочеться. Вже півроку тут сирий хуй без солі доїдаєш і послідні носки в хімчистку здаєш, а ви жируєте…

— Странний ти тіп, — підколов Сергій. — Учив Десанта жити… А сам не з Майдану? Автомат перед собою і пішов просити милостиню по офісах…

— Нє, ну ми ж європейці, — не погодився Заумний. — Хотя… як вспомню, як ми бомбили того екс-міністра…

— Тш-ш-ш-ш… — всі дружно засичали на нього, мов кубло змій.

Той похляпав себе долонею по губах, але продовжив думку:

— Зате тепер ми озброєні, екіпіровані та нормально воюємо… Є чим…

Коли в чарки була налита горілка, командир виголосив тост:

— Дасть Бог упіймаємо парочку кацапських майорів з полковниками, сразу обміняємо їх на наших пацанов, шо зараз в плєну. А як не обміняємо, то просто їх йобнемо. Цього разу ні жаліть, ні здавать контрікам, которі їх отпускають за долю малую, не будемо. Іловайск я їм не прощу. Підарам…

Сергій зі згодою покивав, закинув голову, щоб влити у себе горілку і… І побачив у вікні передвиборчий плакат з мордою Єгора. Він закликав усіх українців цінувати європейські цінності, пам’ятати про героїв Майдану і АТО та впевнено йти до перемоги. Сергій мало не захлинувся спиртним, але випив, відкашлявся і відставив чарку. Бойовий настрій, що був сьогодні перед від’їздом на фронт, куди й зник. Він спохмурнів, задумався і враз ніби прозрів. Щось в Україні відбувалося не те…

Завтра, можливо, будуть бої… Багато хто з них може загинути… Усі це розуміли, усі свідомо йшли на це. Поруч з ним сиділи справжні герої, котрі ставляться зі зневагою до смерті та з любов’ю до своєї землі, Батьківщини, котру будуть завтра захищати зі зброєю в руках. Він зараз не бачив у них на обличчях ні страху, ні хвилювань, ні сумнівів. Цей обов’язок жив у них як впаяний, дарований Богом, всмоктаний з молоком матері, наповнений повітрям, яким вони дихали, водою, яку вони пили… І зараз вони сидять за цим столом, такі різні, з різними життєвими історіями, з різними поглядами на життя, різними статурами, достатком, у різних формах армій світу… випивають, сміються, смакують такими простими стравами, як делікатесами; говорять і навіть радіють через те, що завтра знову будуть у бою. І він запитав їх, обвівши поглядом:

— Пацани, а для чого нам це все? Той Майдан, а тепер — війна?

Добровольці стихли, помовчали. Тут можна було багато чого сказати, але не завжди знаходилися слова. Знайшлись вони у Бачі. Він відставив чарку з соком і сказав:

— Потому шо нам по-другому нельзя. Потому шо у нас є честь. Говорить про це можна довго… Але які ми не єсть, зі своїми недостатками і необразованостю… ми хочемо жити по правді. Не по-європейському, то всьо фігня… Ми стояли на Майдані і не скорилися, щоб жити по правді. Щоб ворья не було у власті… І за це ми будемо воювать. І перемагать. По-другому ми не вміємо.

Примітки

1

Так називали Європу пропагандони з Раша TV, а за ними — і противники євроінтеграції України.

2

На той момент цю частину аеропорту відводили під вантажний термінал, як не рентабельний, але «злі язики» подейкували, що насправді його готували під «приватизацію» для Саші Януковича. Вже у 2014 році, після Революції, він знову «став рентабельним» і запрацював за призначенням.

3

Відслюнявити (жарг.) — тобто «відрахувати», слово походить від звички торгашів плювати на пальці при перерахунку купюр.

4

Від скорочення: «у.о.», «у.е.» — «умовна одиниця» або «условная единица», що тут означає долари США (жарг.).

5

На той момент зниклими вважалось приблизно 36 осіб, а станом на 16.08.16 — 27 осіб (джерело — http://euromaidansos.org/uk/znykli).

6

Одне з багатьох прізвиськ, яким називали в Україні Януковоща, тобто Януковича.

7

Так називали беркутню через шоломи із прозорими забралами, які вони носили при розгоні Майдану.

8

Військовослужбовці внутрішніх військ, скорочено — ВВ.

9

Червона зона — тюрма, де правив «мусорський закон» (тобто беззаконня), із жорстким ставленням до в’язнів.

10

Бур — «барак усиленного режима».

11

Барикада на Інститутській біля виходу з метро «Хрещатик», деколи її називали «Десятою».

12

Часто вихідці з одного міста або району на Майдані трималися разом, тому їм чіпляли загальне прізвисько за місцем проживання, а також кожному індивідуально, наприклад, «Вовка здолбунівський», «Женька христинівський».

13

Від пуштунського «бачá» — хлопець. Так звертаються один до одного «афганці».

14

Інсургент — від латинського insurgent (повстанець).

15

Армійський сленг — так в армії називали бійців, котрі часто через «недоліки на службі» або через знущання командирів ішли в наряд