Читати книгу - "МВА за 10 днів"

5. Слухання справи — розгляд справи в суді. Якщо вибирають присяжних, то процес відбору має назву voir dire. Місце слухання справи зветься місцем розгляду. Присяжні приймають рішення щодо спорів по фактах, а суддя трактує закон і проводить інструктаж для присяжних. Якщо справа позивача не має суті, суддя може винести рішення в порядку спрощеного судового провадження, і справа буде завершена без подальшого слухання.

6. Суддівський інструктаж присяжних та винесення вироку — суддя проводить інструктаж для присяжних щодо тих моментів закону, які стосуються прийняття рішення. Присяжні приймають рішення щодо фактів і покарання, наскільки це дозволяють їхні повноваження.

7. Клопотання, заявлені після слухання — цей крок передбачає звертання до суду з проханням про повторне слухання з тих чи інших причин із поясненням, для чого потрібне ще одне слухання. Правові та процесуальні помилки, неналежне виконання своїх обов’язків присяжними або нетипові суми, визначені для відшкодування збитків, можуть стати основою для апеляції. Інколи хороший результат розгляду апеляції забезпечують нові докази.

8. Апеляція — зазвичай кожна зі сторін у позові має право подати одну апеляцію до апеляційного суду. Документ, у якому викладені підстави для апеляції, зветься викладом матеріалів справи. До нього вносять розгорнуті аргументи та цитати з рішень, прийнятих попередніми судами, і відповідні статути, щоб скласти справу для нового слухання.

9. Виграти справу або домогтись виконання судового рішення — відправити когось до в’язниці або стягнути гроші.

Вирішення спорів у бізнесі без залучення судів

Якщо сторони хочуть вирішити спір, не звертаючись до суду, вони можуть звернутися до незацікавленого посередника.

Медіація — медіатор має рекомендаційні повноваження спрямовувати сторони до справедливого врегулювання конфлікту. Однак сторони можуть відмовитись, якщо рішення їх не задовольняє.

Арбітраж — арбітр має повноваження накладати зобов’язання на сторони спору. Рішення є остаточним і апеляцій не передбачає. Такі арбітри мають відповідну реєстрацію та професійну підготовку.

Злочини і делікти

Закон крутиться навколо однієї людини, що вчинила якесь злодіяння щодо іншої. Це злодіяння можна класифікувати як злочин або як делікт.

Злочин — це злодіяння, спрямоване проти суспільства. За нього можна покарати ув’язненням, випробувальним терміном або штрафом відповідно до статутного права. Покаранню підлягають злочини, вчинені умисно, які мають назву злочинного наміру, або з необережності. Серед виправдань — самозахист, моральна необхідність або психічні розлади.

Делікт — це особисте злодіяння, вчинене щодо людини або майна. До деліктів належать такі дії, як сувора відповідальність за якість продукції, шахрайство, напад і крадіжка, що також зветься присвоєнням. Делікти трапляються внаслідок умисних злодіянь або з необережності. Покаранням за делікти є виплати грошових сум відповідно до цивільного законодавства. Порушника звинуватять у халатності, якщо він порушив своє зобов’язання перед позивачем або порушив стандарт турботи, відповідно до якого він повинен діяти як розсудливий спеціаліст середнього рівня компетенції. Якщо людину наймають через її спеціалізовану компетенцію, міру необхідного піклування визначають вимоги професії або галузі. Крім того, щоб людину було звинувачено, вона повинна вчинити дію, у якій її звинувачують, прямим або опосередкованим чином. Роботадавця можуть притягнути до відповідальності за дії його працівників у межах їхніх професійних обов’язків. Ця відповідальність працедавців має назву відповідального керівництва.

Тягар доказування — у кримінальних процесах провина повинна бути «поза межами розумного сумніву». У цивільних справах провина базується на «наявності більш вагомих доказів».

Часто у справах є і кримінальна, і цивільна складова. Наприклад, у справі про злочинну розтрату майна відповідача можуть відправити до в’язниці за крадіжку. У цивільному судочинстві, позивач може спробувати повернути гроші й домогтися фінансового відшкодування через суд. У делікатних позовах виправдання включають правду (спростування необґрунтованої підозри), згоду («зроблено з мого відома») та психічні розлади.

Контракти та майнове право

Переважно у ділових стосунках люди укладають між собою контракти для отримання вигоди. Хоча слово «контракт» дуже звичне, у праві воно має чітке визначення. У правових записах контракт позначається літерою «К».

Контракт — це пряма чи опосередкована домовленість між двома або більшою кількістю сторін, що має юридичну силу. Щоб контракт був дійсним, повинно бути дотримано чотирьох умов:

1. Дієздатність сторін. Сторони повинні мати юридичні повноваження та психічну здатність укладати угоди. Неповнолітні можуть анулювати свої контракти, а от повнолітні не можуть анулювати контракт із неповнолітнім. Єдиний виняток — щодо предметів першої необхідності, як‑от їжа та притулок.

2. Взаємна згода (схвалення) або спільне волевиявлення. Повинні мати місце дійсна пропозиція та її прийняття. Пропозиція повинна чітко вказувати на намір укласти контракт, бути чіткою в тому, що стосується термінів і її повинні повідомити іншій стороні. Зазвичай, рекламні повідомлення дійсними пропозиціями не є; вони є радше «запрошеннями до співпраці». Пропозицію можна відкликати в будь-який час до її прийняття. Відсутність відповіді не свідчить про те, що пропозицію прийняли.

3. Зустрічне відшкодування. Щоб обіцянка мала юридичну силу, має бути рівноцінна зустрічна пропозиція.

4. Законність. Забезпечити виконання контракту, предметом якого є нелегальні товари чи протизаконні дії, неможливо.

Майно

Бізнес крутиться навколо майна й намагань зібрати його якомога більше. Майно — це не лише речі, а й низка прав та обов’язків, що стосуються майна. Є кілька класів майна:

Реальне майно — земля.

Персональне майно — майно, не прив’язане до землі чи будівель. Персональне майно також називають рухомим майном.

Рухоме майно, прив’язане до нерухомого — персональне майно з прив’язкою до реального.

Інтелектуальна власність — майно у вигляді творчості, що не має фізичної форми.

Патенти — це двадцятирічні права на досі не існуючі, корисні та незвичайні винаходи або процеси. До червня 1995 року патенти видавали на 17 років.

Авторське право — це права на письмові роботи, що діють упродовж життя автора і ще сімдесят років після його смерті. До січня 1978 року авторські права діяли упродовж 75 років.

Торгові марки — це двадцятирічні права з можливістю подовження, на марки, які використовують у торговельній діяльності.

Єдиний комерційний кодекс (ЄКК), Стаття 2: Договори купівлі-продажу

ЄКК, про який я вже згадував, охоплює багато аспектів операцій і контрактів, що стосуються майна. Це така велика частина законодавства, що я вирішив висвітлити її детальніше і присвятити їй тут кілька окремих невеликих розділів. Частина документа, що стосується майна, подає визначення «торговця» як особи, яка регулярно здійснює операції з товарами, про які йдеться в контракті. Операції між торговцями вважаються особливими й мають різні рівні документації, необхідні для юридичного забезпечення контракту.

Залежне утримання — це тимчасова передача володіння, не власності, на майно, від поклажодавця до зберігача на обмежений період часу і з конкретною метою. Коли ви здаєте одяг у пральню, ви передаєте його на залежне утримання.

Коли людина передає персональне майно на залежне утримання, стандарт піклування, якого вимагає зберігач, залежить від взаємної вигоди цих відносин. Якщо від залежного утримання виграє лише поклажодавець, достатньо буде «незначного рівня піклування». «Зроби мені послугу: потримай це в себе, поки мене не буде» — приклад саме такого випадку. Якщо від залежного утримання вигоду отримують обидві сторони, як у випадку з оплачуваним зберіганням на складі, потрібен «помірний стандарт піклування». Якщо вигоду отримує лише зберігач, стандарт піклування має бути «граничним». («Можна взяти в тебе машину на вихідні?»)