Читати книгу - "Срібне яблуко, Анна Авілова"

- Маркус дивись, у вас живуть справжні єдинороги! Ти знав?

Хлопець нічого не відповів, Джейн обернулася і побачила, що трохи відстала від Маркуса. Він був за кілька метрів від нього, зліз з коня і розглядав якийсь корч хитромудрої форми. Джейн теж зістрибнула з коня, бажаючи розглянути єдинорога ближче, якраз і Маркус наспіє, поки вона помилується красенем. Джейн задивилася на чудове творіння. Єдиноріг теж зацікавився нею і почав підходити до дівчини обережними кроками. Зблизька він був ще прекрасніший, ніби щойно спустився з неба, а не вийшов із цих засохлих кущів.

- Не бійся, - Джейн акуратно простягла руку до тварини, бажаючи її погладити. Цієї миті вона подумала, як повернувшись додому розповість Анабель про цю пригоду.

Єдиноріг видавав звуки подібні до муркотіння кота. Дівчина вирішила, що, мабуть, сподобалася йому, і її рука сміливо торкнулася голови чарівного коня. Пролунало дике іржання, щось з силою вдарило її в груди. Вона впала, від удару їй було важко дихати. Сухі гілки, наче різками подряпали обличчя та руки. На мить стало темно, перед очима промайнули копита та плащ Маркуса. Нарешті з жахом, ледве дихаючи, вона схопилася на ноги та лише встигла побачити, як єдиноріг зник у кущах. Маркус підводився з землі, обтрушуючи одяг.

— Що ти взагалі думала? - Він допоміг їй підвестися. В його очах виблискувала злість, а голос був надто жорстким. Джейн злякалася виразу обличчя та незвичного тону свого супутника. Але швидко прийшла до тями та усвідомила, що кінь убив би її, якби Маркус не поспів на допомогу.

— Він здавався таким милим і добродушним... — намагалася вона виправдати свою легковажність.

— Я кілька разів сказав тобі не наближатися до диких тварин. Єдиноріг – найнебезпечніше створіння в Айронвуді. Він дуже агресивний і зовсім неконтактний. Здається, я поранив його списом, коли намагався прогнати. Це дуже погано Джейн, цих тварин стає дедалі менше після приходу зеленої води. Їм важче добувати собі їжу. У нас заборонено полювання на єдинорогів, а мені довелося його поранити й швидше за все він помре.

Маркус завзято жестикулював і не знижував тону свого голосу. Джейн було гірко бачити, що вона змогла довести такого затятого оптиміста до такого пригніченого стану. Вона була засмучена від усього почутого. Через її необережну поведінку вона ледве не втратила життя, наразила на небезпеку життя Маркуса. А за підсумком – позбавила життя ні в чому невинну тварину. Так, він напав на неї, але він - звір і це його природа. А вона людина, яка має думати, що вона робить.

— Якщо він помре, а це найімовірніше, його тушу рано чи пізно хтось знайде... Мені доведеться розповісти Верховній Раді про цю подію.

— Скажемо, що це я його поранила. Я у всьому винна. — Джейн із гіркотою усвідомила, що тепер для Верховної Ради з’явився ще один аргумент проти неї.

— Ти хочеш, щоб я збрехав?

Ох, Джейн зовсім забула про улюблене правило Айронвуда. Маркус пронизував її поглядом повного розчарування, а вона була готова провалитися крізь землю.

- Вибач. Мені шкода, що через мене в тебе будуть проблеми.

— У мене не буде проблем Джейн, я зі знатного роду ти сама це знаєш, і ніхто не посміє покарати мене за вимушений напад. Але я не відчуваю великого задоволення виправдовуватись перед усією Верховною Радою, тим більше – перед Феліксом.

"Фелікс", точно. Тепер він дізнається, що з її вини Маркусові довелося поранити рідкісну тварину і стане ненавидіти її ще більше.

- Мені дуже шкода.

Маркус дивився на неї вже поблажливіше.

— Головне – з тобою все гаразд.

Вони сіли на коней і поїхали до Великих Садів. Всю дорогу вони не розмовляли, і навіть коли залишили коней у стайні і йшли пішки до палацу. Лише підійшовши до дверей кімнати Джейн, він сказав:

- Гарного тобі вечора. - Він сказав це так м'яко і ніжно, що Джейн зовсім засмутилася. Адже, попри дурість, яку вона скоїла, відчувалося, що Маркус все одно прощає її. І готовий далі прощати всі її витівки. На підтвердження її слів, він додав:

— Вибач, що я підвищив голос, там, у лісі. Ти ні в чому не винна. Я сам запросив тебе до незнайомої місцевості, де водяться небезпечні тварини.

— Ні, це моя вина. Я більше не робитиму необачних вчинків. Я дуже постараюся. Знаєш, в Айронвуді я поводжу себе наче виняткова. Ти не раз говорив це слово. Я ношу чоловічі штани, граю в крокет, сьогодні їздила верхи на коні. Але скільки б леді Карга не називала мене чоловіком, я лише дівчина, яка часто робить дурниці.

Маркус обійняв її. Вперше.

— Добре тобі повеселитись на весіллі. І не споминай про єдинорога на святі.

Так мило, що він сказав не спогадати про подію.

- Дякую. Я постараюся знайти того, хто розмовлятиме зі мною. І дякую, що врятував мене.

Маркус нічого не відповів. Він був не з тих чоловіків, хто заради скромності заперечуватиме свої очевидні заслуги. Він розвернувся і пішов геть. Джейн кинула довгий погляд услід хлопцеві, що віддалявся, і зайшла до своєї кімнати. Саме час  починати збиратися на свято, але Джейн сіла на ліжко і розплакалася. Вона не хотіла йти на весілля, хотіла додому. Сьогодні вона навіть не встигла злякатися, коли на неї напав єдиноріг, але зараз, повернувшись до палацу, вона усвідомила, що з нею могло статися.