Читати книгу - "Вʼячеслав, Ірина Скрипник"

Вже відвернувся, хотів піти, але її слова проникли крізь мою свідомість і змусили завмерти на місці:

——— А якщо я дам тобі це?

Я миттєво обернувся. Очі широко розкрилися від здивування. Переді мною з'явилося величезне золоте яйце. Його ідеальна, гладенька поверхня відбивала світло, немов воно мало власне джерело всередині. У цей момент я майже відчув, як у грудях все зрушило з місця — серце забилося швидше, кожен його удар віддавався по всьому тілу. Повітря навколо неначе стало важчим.

——— Це — яйце дракона, — прошепотіла відьма.

Її голос, наповнений зловісною таємницею, викликав холодок уздовж моєї спини. Вона дивилася навкруги, немов боялася, що хтось може підслухати або побачити цей момент. Але ми були одні. Лише я, вона і це золоте яйце, що здавалося, випромінювало власну енергію життя.

——— Я вкрала його у глави одного міста, який оголосив полювання на мавку.

Її слова різонули по мені, мов лезо. Я застиг на місці, намагаючись не видати своїх емоцій, але всередині мене почалася боротьба. Мій розум крутив ці слова, розглядаючи кожну можливу їхню суть. Голова сповнилася тишею, такою глибокою, що мені здавалося, ніби увесь світ замовк. Я тільки й чув, як власні легені жадібно вдихали холодне повітря, що, здавалося, зовсім не приносило полегшення.

Яйце негайно зникло в моєму інвентарі, але там воно заповнило майже весь простір. Воно так і тиснуло на мене психологічно, наче я взяв на себе щось набагато більше, ніж міг уявити.

Тоді я нахилився до відьми. Мій погляд став гострим і зосередженим, як у хижака перед стрибком. Її поведінка, її таємничі слова — все це викликало у мене відчуття, що щось залишається невимовленим. Щось, що може змінити хід подій.

——— А що сталося з мавкою? — запитав я, намагаючись зберегти рівний тон, хоча всередині мене кипіла тривога. 

Відьма ледь помітно знизала плечима. Її губи викривилися у неприємній гримасі, немов сам спогад був для неї важким.

——— Так її вбила якась дівчина, — її голос прозвучав майже байдуже, але щось у її інтонаціях змусило мене напружитися ще більше. — Невисока така, русява і гарна-гарна, що аж дух перехоплює, немов з іншого світу прийшла.

Ці слова наче впилися в мене гострими шпильками. Я відчув, як світ навколо мене завмер, стаючи розмитим, ніби я вже не був тут. У моїй голові з'явилася лише одна думка, одне ім'я, що затопило все моє єство.

——— Невже Ніка? — крикнув я, відчуваючи, як хвилювання і надія зустрітися з нею почали підніматися в моїй грудях.

Моє серце наче вибухнуло всередині мене. Щоки запалали. Жар пройшовся по всьому тілу і піднявся вгору до скронь, змушуючи мене майже задихатися від цього несподіваного емоційного вихору. Все всередині тремтіло. Уява вже малювала, як я зустрічаю Ніку, як притискаю її до стіни, відчуваючи її тепло, її подих, вкриваючи її обличчя палкими поцілунками... Це бажання, таке пристрасне і дике, здавалося, знищувало всі бар'єри, які я так довго намагався втримати. Моє дихання стало важким. Грудна клітка піднімалася і опускалася швидше, ніж будь-коли. Аби заспокоїтися, з усієї сили закусив свої губи, аж поки не відчув металевий присмак крові на язиці.

——— Не знаю я її імені, — байдуже махнула рукою відьма, ніби моє хвилювання зовсім її не стосувалося. — Знаю тільки, що коли востаннє її бачили, вона казала, що хоче відправитись зі своїм другом вивчати новий біом. Хоча Бог її знає, що воно взагалі таке?

Мої думки швидко змінювалися, неначе пазли, що складалися в єдину картину. Ніка могла бути десь тут, зовсім поруч. Це було найголовнішим для мене. Адже я сумував за нею. Тремтячими руками схопив відьму за зап'ястя, відчуваючи, як вона спробувала вирватися.

——— Де цей біом? — закричав я, не стримуючись більше.

Вона смикнулася, спробувала відштовхнути мене, але я стиснув її руки ще сильніше, відчуваючи, як напруга між нами лише зростає. Її очі блиснули гнівом.

——— Та десь на сході, — прохрипіла вона. — Не знаю більше! Відпусти! Мені ж боляче!