Читати книгу - "Привид"

— Вибачте за розгардіяш, — сказав він.

Після цього Харрі взяв зі стійки ганчірку, спочатку витер там, де він спирався руками, а потім руків’я штопора, який він поклав на місце. Перевірив, чи не лишилися краплини його крові на стійці та долівці. Потім нахилився над мертвим і витер його скривавлену руку, довге кістяне руків’я ножа та його тонке лезо. Ця зброя — а то дійсно була зброя, непридатна для жодного інакшого застосування, — була важчою за будь-який ніж, який доводилося тримати Харрі. Його лезо було гострим, як у японського ножа для суші. Харрі завагався. А потім засунув лезо в руків’я, почув, як тихенько клацнув механізм, поставив ножа на запобіжник і засунув його до кишені свого піджака.

— Нічого, якщо я доларами розрахуюся? — спитав Харрі, дістаючи через ганчірочку двадцятидоларову купюру зі свого гаманця. — Написано ж, що це — законний платіжний засіб у Сполучених Штатах.

Бармен видав сиплий звук, наче хотів щось сказати, але дар мови покинув його.

Харрі вже пішов був, але потім зупинився. Обернувся і поглянув на пляшку, що стояла на дзеркальній полиці. Знову облизав губи. Постояв непорушно дві-три секунди. А потім його тіло сіпнулося, і він пішов.

Харрі перетнув вулицю під проливним дощем. Ці люди знали, де він зупинився. Звісно, вони могли стежити за ним, а може, це хлопець-реєстратор його здав. Чи то спалювач знайшов його ім’я в базі даних зареєстрованих готельних постояльців. Якщо він піде через двір, то йому вдасться потрапити до свого номера непоміченим.

Але хвіртка на вулицю була замкнена. Харрі матюкнувся.

Коли він увійшов, за столиком реєстратора нікого не було.

На сходах та в коридорі він залишив за собою на світло-блакитному лінолеумі слід із червоних, схожих на морзянку, цяток.

У своєму номері Харрі взяв з тумбочки біля ліжка швейний комплект і пішов до ванни. Там він роздягнувся і схилився над раковиною, яка невдовзі почервоніла від крові. Він намочив рушник для рук і вимив ним шию та підборіддя, але порізи на шиї невдовзі знову запливли новою кров’ю. У холодному світлі флуоресцентної лампи він спромігся просунути нитку крізь вушко голки, а потім проштрикнути голку крізь рвані шматки шкіри на шиї — спочатку під раною, а потім — над нею. І почав шити, час від часу зупиняючись, щоби витерти кров. А потім знову шив. Нитка порвалася, коли він майже закінчив. Харрі вилаявся, стягнув кінці нитки, вставив у голку нову нитку, вдвічі довшу, і знову почав шити. Потім зашив рану на своєму підборідді, що виявилося значно легшою операцією. Змивши кров з верхньої частини свого тулуба, Харрі дістав з валізи свіжу сорочку. А потім сів на ліжко. В голові у нього паморочилося. Але він мав поспішати, бо не сумнівався, що вони десь поруч, тому він мав діяти негайно, поки вони не дізналися, що він — живий. Він набрав номер Ганса Крістіана і після четвертого гудка почув заспаний голос:

— Ганс Крістіан слухає.

— Де похований Густо?

— Цвинтар Вестре.

— Ти вже підготував обладнання?

— Так.

— Ми зробимо це сьогодні. Зустрічай мене на стежині із західного боку через годину.

— Зараз?

— Так. І візьми з собою пластир.

— Пластир? Навіщо?

— Мене трохи порізав незграбний цирульник. Зустрічаємося за годину, гаразд?

Запала невелика пауза. Ганс Крістіан зітхнув.

— Гаразд.

Коли Харрі вже натискав на кнопку «відбій», йому здалося, що він почув ще чийсь голос, чийсь заспаний голос. Але поки він вдягався, йому вдалося переконати себе, що то йому почулося.

29

Харрі стояв під одиноким вуличним ліхтарем. Він уже встиг прочекати хвилин з двадцять, коли, нарешті, побачив Ганса Крістіана, який мчав до нього стежиною.

— Я залишив авто на Моноліттвеєн, — захекано сказав він. — А хіба лляний костюм — це та одіж, яку зазвичай вдягають, коли збираються осквернити могилу?

Харрі підвів голову, і очі Ганса Крістіана полізли на лоба.

— Господи милосердний, що з тобою сталося? Цей цирульник…

— …виявився дуже незграбним. Я тобі його не рекомендую, — відказав Харрі. — Ходімо від світла.

Коли вони опинилися в темряві, Харрі зупинився.

— Пластир узяв?

— Ось.

Ганс Крістіан уважно придивився до темних будинків позаду них на пагорбі, а тим часом Харрі заліпив пластиром шви на шиї та підборідді.

— Заспокойся, ніхто нас не побачить, — сказав Харрі, беручи одну з лопат і рушаючи. Ганс Крістіан поквапився слідом за ним, а потім витягнув ліхтарик і ввімкнув його.

— А от тепер нас можуть помітити, — зауважив Харрі.

Ганс Крістіан клацнув вимикачем, і ліхтарик згас.

Вони похапцем пройшли крізь алею воєнного меморіалу, повз могили англійських моряків і подалися далі гравійною стежиною. Харрі подумки відзначив, що твердження «перед смертю всі рівні» є явно хибним, бо надгробки на цьому цвинтарі Західного Осло були помітно більшими та пишнішими, аніж на цвинтарях східної частини міста. Куди б вони не ступали, у них під ногами хрустів гравій; вони йшли все швидше й швидше, і насамкінець звук їхніх кроків перетворився на безперервний шум.

Біля циганської могили вони зупинилися.

— Друга ліворуч, — прошепотів Ганс Крістіан і в слабкому місячному сяйві спробував роздивитися мапу, яку видрукував раніше.

Харрі уставився в темряву позаду них.

— Що там таке? — пошепки спитав Ганс Крістіан.

— Просто здалося, що я почув кроки. Вони стихли, коли ми зупинилися.

Харрі підняв голову, немов принюхуючись до повітря.

— То, мабуть, відлуння, — сказав він. — Ходімо.

Дві хвилини по тому вони стояли перед скромним чорним надгробком. Перед тим як увімкнути ліхтарик, Харрі близько підніс його до каменя. Літери були викарбувані і пофарбовані золотистою фарбою.

Густо Ганссен

14.03.1992 — 12.07.2011

Спочивай у мирі

— Ура, — спокійно мовив Харрі. — Знайшли.

— А як же ми будемо… — почав був Ганс Крістіан, але його перервав звук лопати — то Харрі вже почав копати землю. Ганс Крістіан схопив свою і теж встромив її в землю.

Була половина на третю, і місяць сховався за хмарами, коли лопата Харрі вдарила об щось тверде.

За п’ятнадцять хвилин із землі з’явилася біла труна.

Узявши по викрутці, вони стали навколішки на труну і почали викручувати шість шурупів у кришці.

— Коли ми обидва на кришці, то ми не зможемо її зняти, — сказав Харрі. — Один з нас має піднятися вгору, щоби другий зміг відкрити труну. Добровольці є?

Ганса Крістіана не треба було умовляти, бо він і так уже встиг наполовину виповзти з ями.

Харрі