Читати книгу - "Королева Марго, Олександр Дюма"

— Він підслухував і чув. Ви кажете самі, де Муї. Поганий же з вас конспіратор! Коли б я сказав слово, ви загинули б. Я не знав, мав тільки підозру, що він підслухує, а як не він, то хтось інший: герцог д’Анжу, Карл IX, королева-мати. Ви не знаєте луврських стін, де Муї. Це про них складено прислів’я, що стіни мають вуха. І ви хочете, щоб я, знаючи ці стіни, говорив! Ну, ну, де Муї, мало ж ви поважаєте добрий розум короля Наварського, і я дивуюсь, як ви, так низько ставлячи його, могли пропонувати йому корону.

— Але, сір, — знову сказав де Муї, — чи ж не могли ви, зрікаючись корони, зробити мені якийсь знак? Я не вважав би, що все безнадійно пропало.

— Ех, чорти б його взяли! — скрикнув Генріх. — Коли він чув, то чи не міг він і бачити, і чи не можна загинути від знаку так само, як і від слова? Слухайте, де Муї, — провадив король, оглядаючись навколо себе, — навіть зараз, знаючи, що слова мої не вийдуть нікуди з нашого тісного кола, я ще боюся, щоб мене не почули, коли я скажу: де Муї, скажіть знову свої пропозиції.

— Але, сір, — скрикнув безнадійно де Муї, — тепер я в союзі з герцогом д’Алансоном.

Маргарита з досадою сплеснула своїми прекрасними руками.

— Отже, надто пізно? — сказала вона.

— Навпаки, — промурмотів Генріх, — зрозумійте, що навіть в цьому бог, видимо, допомагає нам. Лишіться з ним у союзі, де Муї, в герцогові Франсуа — наш порятунок. Чи ти гадаєш, що король Наварський — гарантія вашої безпеки? Навпаки, нещасні! Я можу погубити всіх вас до останнього через найменшу підозру. Але принц французький — це інша річ. Май докази, де Муї, вимагай гарантій. Але ти людина простодушна, ти вступиш в союз щирою душею, і тебе задовольнить слово.

— О, сір! Зрозумійте, що я кинувся в обійми до герцога тільки під впливом відчаю від вашого зречення та ще через побоювання зради, бо він держить у руках нашу таємницю.

— Держи й ти в руках його таємницю, де Муї, це від тебе залежить. Чого він бажає? Бути королем Наварським? Обіцяй йому корону. Що хоче він робити? Покинути двір? Підготуй йому можливість втекти, працюй для нього, де Муї, як ти працював би для мене, підстав цей щит, щоб він прийняв на себе всі удари, які спрямують на нас. Коли доведеться тікати, ми втечемо вдвох; коли доведеться битись і царювати, я царюватиму сам.

— Не покладайтесь на герцога, — сказала Маргарита, — це темна і прониклива душа, без почуття ненависті й дружби, завжди готова поводитись з друзями як з ворогами, і з ворогами як з друзями.

— І він дожидається вас, де Муї? — сказав Генріх.

— Так, сір.

— Де саме?

— В кімнаті у своїх дворян.

— О котрій годині?

— До півночі.

— Нема ще одинадцяти, — сказав Генріх, — час не згаяно, йдіть, де Муї.

— Ви даєте нам слово честі, пане, — сказала Маргарита.

— Ну, пані, — сказав Генріх з довірливістю, яку він так добре вмів виявляти до певних осіб у певних випадках, — з паном де Муї про це нема що говорити.

— Правда ваша, сір, — відповів молодий чоловік, але мені треба мати ваше слово, бо мені доведеться сказати вождям, що я дістав його. Ви не католик, — так?

Генріх знизав плечима.

— Ви не зрікаєтесь Наварського трону?

— Я не зрікаюсь ніякого трону, де Муї, я тільки лишаю за собою право вибрати найкращий, тобто той, який найбільше годиться і мені й вам.

— І якби, тим часом, вашу величність було арештовано, чи обіцяєте ви не відкрити нічого, навіть коли б зневажили муками вашу королівську величність?

— Присягаюсь богом, де Муї.

— Ще слово, сір: як я можу побачити вас?

— Завтра ви матимете ключ від моє! кімнати. Ви входитимете до неї, де Муї, щоразу, коли буде потрібно, і в той час, коли схочете. Відповідальність за ваше перебування в Луврі ляже на герцога д’Алансона. Тепер вийдіть малими сходами, я вас проведу. Тим часом королева попросить зайти сюди другий червоний плащ, подібний до вашого, що був тільки що в передпокої. Треба, щоб вас не відрізняли одного від одного, і щоб не знали, що вас двоє, — так, де Муї? Так, пані?

Генріх вимовив останні слова, з усмішкою дивлячись на Маргариту.

— Так, — сказала вона, не виявляючи хвилювання, — бо ж пан де Ла Моль служить при моєму браті герцогу.

— То постарайтесь прихилити його до нас, пані, — сказав Генріх цілком серйозно. — Не жалійте ні золота, ні обіцянок. Віддаю всі мої кошти в ваше розпорядження.

— Що ж, — сказала Маргарита, усміхаючись усмішкою жінок Боккачіо, — раз таке ваше бажання, я подбаю виконати його якнайкраще.

— Добре, добре, пані. А ви, де Муї, верніться до герцога і заплутайте його у власних його сітях.