Читати книгу - "Вороги чи майбутні коханці, Mary Kons"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Я глянула на комісара котрий побілів.
- Ну значить викрадачі нестандартні. Зараз Петро вичислить номер і все буде добре.- відповів він.
Тим часом на телефон батька прийшло фото. Макс і Каміла в якомусь темному приміщення привязані до старих ліжок. Побачивши це мені стало недобре. А що, якщо з ними станеться щось серйозне? А якщо цього козла не найдуть, що тоді? Він вбє їх? Чи все ж їх встигнуть знайти і все буде добре? Другий розвиток подій мені більше подобається.Ще й пів року не пройшло як мама померла. Я не готова втратити ще й брата...Стоп. Я взагалі про це не думаю. Все буде добре...
У двері постукали і зайшов якийсь молодий хлопець.
- Вичислив чий номер?
- Так, тільки... я вичислив особу. Це Володимир Петрусяк.
- Петро, ти не бачиш що тут дві дати?- сказав комісар.
- В тому і проблема. Власник цього номера мертвий. Вже як два роки.
Я закрила свої очі. Які в нас є шанси? 2 з 100? Чи навіть менше? Тривога накривала мене з кожною хвилиною.
- Робіть щось. Чого ви сидите?- почала я говорити на помітному високому тоні.- Шукайте свідків, допитайте одногрупників Макса і Каміли. Друзів, родичів, чого ви нічого не робите?Ви поліція чи хто? Їх за ці години вже і вбити могли. А ви тут просто так сидите на місці, і нічого не робите. Я розумію, що вам все одно, але ж це ваша робота!- закричала я.
- Катя, спокійно. - сказав батько чим ще більше мене розлютив.
- Тат, це твій син. Як ти можеш бути спокійним? Як так можна?
- Катя, істерика нічим зараз не допоможе. Треба зібратися.
Телефон батька знову засвітився.
"Ну як?Сподіваюся в твоїй голові є принймні одна думка хто ж я. Якщо ні, то я не розчарований у тобі. Ти завжди мало думав. Але, якщо ти думаєш що просте викрадення всім обмежеться то помиляєшся. Як сказав Максим, твоєї совісті немає. І в чомусь ти правий. Зараз, сидиш спокійний у кабінеті комісара, склали руки і нічого не робите. Знаєш, в цю хвилину мені жаль. Неймовірно жаль що в нього такий батько. Але я ж нічого не вдію."
Я закрила очі коли слідом прийшло відео.Батько не розуміє, він просто не розуміє. І це мене ще більше вбивало.
***
Ввечері ми вже нарешті були вдома. Комісар переклав роботу на якогось іншого слідчого. Здається це був Захар. Він принаймні виявився більш інтелектуально розвиненим і опитав нас. Про ворогів , друзів і те що належало б. Також перевірив телефон Макса котрий, попри дощ залишився робочим. Правда нічого там так і не знайшов крім останнього дзвінка з номера, і скинутого номера Каміли. Як вияснив Петро, номер належить одному з айтішників котрі працюють самі на себе. Тепер принаймні картинка склалася, чому Макс з Камілою посварилися на відеозаписі з ресторану. Макс дізнався, що це вона дзвонила мамі перед смертю. Я і досі не розумію чому Макс не чув як з-за спини до нього підійшли. Захар сказав, що він просто не звернув уваги на це. А ще у вирі емоцій міг просто не чути цього.
Приїхавши додому я сіла на диван і заплющила очі. Господи, за що це все? Макс чудовий брат, та й у батьковій компанії він показав себе не гірше. Але чому викрали саме його? Я розплющила очі коли відчула руку на своєму плечі підняла погляд і побачила Лідію.
На моїх очах зібралися сльози.
- Тшшш. Не плакати.- сказала вона застережливо але я не стрималася.
Моя голова опинилася на її плечі. Все це надто складно. І надто боляче.
Георгій
Хоча я показував що не хвилююся, та всередині мене була надто велика буря. Як все могло зайти настільки далеко? Маким мав рацію коли казав, що я для нього ніколи не був батьком. Так, я більшість часу проводив з Катею, але причина такого відстороненя ... гаразд, я не буду себе виправдовувати бо це зараз зовсім неможливо. Лідія разом із Катею лишилися внизу а я зайшов у нашу спальню знімаючи цю кляту сорочку. Зараз я жалів, дійсно жалів що так жодного разу і не поговорив з Максом нормально. Я цілий час хотів його виховати, виростити з нього...кого? Тільки зараз я задумався над цим. Розумінння що я хотів зробити його ідеальним почало тиснути на мене. А треба було інакше... Хоча, тільки один єдиний раз я відпустив те чуття. Одної ночі на кухні. Тиждень тому, після того як він привіз Камілу. В той момент я бачив перед собою не Макса, а... Влада. Зразкового старшого брата, котрий завжди в усьому був кращим за мене на думку батьків. Я так і з Настею познайомився. Він так же як і Максим одного вечора привіз дівчину. Потім виявилося що він, як майбутній лікар врятував її. Брат щиро ненавидів мене, що я завів з нею стосунки. Я чітко бачив що він біситься. І це мене ще більше захоплювало.
Максим мав рацію, він сказав мені гірку але правду. Я ненавидів. Тільки не його... Але зараз, я б все напевно віддав щоб побачити його і сказати все як є. Без тих вічних зауважень котрі були при кожній зустрічі. Так, для тих хто мене не знає це хдасться дивним. Фраза, котру я чув багато разів стала зрозумілою тільки зараз
"Ми починаємо цінувати, коли втрачаємо..."
Напевно, коли син був я просто не цінував його. А зараз...
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вороги чи майбутні коханці, Mary Kons», після закриття браузера.