Читати книгу - "Багряні ріки"

— Ви казали, що змовники вибирали дітей, виходячи з фізичних даних їхніх батьків. Вочевидь вони шукали найміцніших і найспритніших серед горян. Володарів вершин, таких собі «снігових барсів». І вони не могли не спинити око на Фаб’єнн та Сільвенові Еро, молодому подружжі, що мешкало в Таверле, на схилі гори Пельву, на висоті тисяча вісімсот метрів.

Вона — висока, могутня, розкішна жінка. Сумлінна вчителька. Віртуозна піаністка. Мовчазна й делікатна, сильна й поетична натура. Словом, Фаб’єнн уже сама собою була дивовижним поєднанням тіла й духу.

Про її чоловіка, Сільвена, мені відомо значно менше. Час він проводив переважно на гірських вершинах, вишукуючи серед скель рідкісний кришталь. Він теж був справжній велет, який, не вагаючись, підкорював найнебезпечніші, найнеприступніші гори.

Комісаре, коли б змовники мали викрасти лише одне немовля на всю околицю, вони б викрали дитину цієї дивовижної пари, чиї гени містили ефірні таємниці високогірного життя.

Можу тільки уявляти, як нетерпляче ці «генетичні вампіри» очікували на народження дитини в цього подружжя. Аж ось, 22 травня 1972 року, настає довгоочікувана ніч. Сільвен і Фаб’єнн Еро приїжджають до Ґернонського медичного центру; висока вродлива жінка ось-ось має народити, хоча закінчується лише сьомий місяць вагітності. Пологи передчасні, але акушерки запевняють, що все буде гаразд.

Однак сталося не так, як гадалося. Дитина лежить неправильно. Потрібне втручання лікаря. Прилади, що стежать за станом плода, пищать не змовкаючи. Друга година ночі, двадцять третє травня. Лікар і акушерки нарешті усвідомлюють, у чому річ. Фаб’єнн Еро має народити не одну, а дві дитини — дві однояйцеві дівчинки-близнючки, притулені одна до одної, як дві половинки горіха.

Фаб’єнн дають наркоз. Лікар робить кесарів розтин і дістає діточок із материного лона. Дві крихітні дівчинки схожі одна на одну, як дві краплинки води. Але в них проблеми з диханням. Дівчаток доручають санітарові, який має терміново помістити їх до спеціального інкубатора для недоношених дітей. Ньємане, ці руки в латексних рукавичках, які схопили дівчаток, я бачу їх так виразно, наче сам був присутній під час цього! Хай їм грець! Це ж бо руки Рене Серті, батька Філіппа.

Негідник збитий з пантелику. Він збирався цієї ночі підмінити дитину Еро, але він не міг передбачити, що дітей буде двоє. Що ж робити? Серті обливається холодним потом, доки обмиває двох недоношених дівчаток, два справжніх досконалих дива природи, що мають у собі свіжу кров для нового покоління мешканців Ґернона. Зрештою, він поміщає маляток до інкубатора й вирішує підмінити лише одну. Ніхто докладно не розглядав їхніх личок. Ніхто в скаженій метушні операційної не звернув уваги, подібні між собою немовлята чи ні. Тож Серті вирішує ризикнути. Він забирає з інкубатора одну з близнючок і замінює її іншою дівчинкою, що народилася в родині викладачів і більш-менш схожа на дітей Еро: той самий зріст, та сама група крові, майже та сама вага.

Йому скручує всі нутрощі від страшної думки: тепер треба вбити цю дівчинку-заміну. Він мусить це зробити, адже фальшива близнючка не має жоднісінької схожості зі своєю «сестрою». Отож, Серті душить дівчинку, а потім здіймає ґвалт і кличе лікарів та медсестер. Він уміло грає свою роль: панікує, докоряє собі. Він не розуміє, що могло статися, їй-богу, він нічого не знає…

Ані акушер-гінеколог, ані педіатри не можуть чітко встановити причину. Ще одна з тих раптових смертей, що ось уже кілька останніх десятків років незбагненним чином вдаряють по родинах горян. Медичний персонал утішається думкою, що хоча б одна із сестер вижила. Серті радіє потай у душі: інша донечка Еро зостанеться в новій родині й відтепер належатиме до клану ґернонської інтелігенції.

Це все, Ньємане, я збагнув завдяки вашим відкритям. Тому що жінка, з якою я розмовляв кілька годин тому, Фаб’єнн Еро, досі нічого не знає про змову безумців. А тої ночі вона взагалі нічого не бачила й не чула, бо була під наркозом.

Коли наступного ранку вона прокинулася, їй повідомили, що в неї двійня, але вижила тільки одна дитина. Чи можна оплакувати когось, про чиє існування навіть не підозрювала? Фаб’єнн покірно сприймає новину: вона та її чоловік геть спантеличені. За тиждень жінку виписують із лікарні разом із маленькою донечкою, яка швидко набирає сили.

Десь із вікна лікарні за подружжям, яке відходить, спостерігає Рене Серті. Вони несуть на руках одну з близнючок, точну копію дівчинки, яку він викрав. Але Серті знає, що вони живуть на відлюдді, за п’ятдесят кілометрів звідси, і не мають жодної причини повертатися до Ґернона. Серті ризикував, коли залишив живою цю другу близнючку, але ризик був мінімальний. Він думав тоді, що обличчя дівчинки ніколи не загрожуватиме їхньому задуму.

Він помилився.

Вісім років по тому школу в Таверле, де вчителювала Фаб’єнн, закривають. Жінку переводять — і це єдина випадковість у всій історії — до Ґернона, до престижної школи імені Ламартіна, де навчаються діти університетських викладачів.

Саме тоді Фаб’єнн стикається з неймовірним, незбагненним відкриттям. У другому початковому класі, де вчиться Жюдіт, є ще одна Жюдіт, точнісінька копія її доньки. На фотографії їхнього класу можна побачити двох дівчаток, кап-у-кап подібних між собою. Відійшовши від першого шоку, Фаб’єнн обмірковує все й доходить єдиного можливого висновку. Ця дівчинка, точна подоба її доньки, — не хто інший, як сестра-близнючка Жюдіт, що вижила після народження і якимось загадковим чином була підмінена іншою дитиною.

Учителька йде до пологового відділення Університетського медцентру й викладає свою справу. Її вислуховують холодно і з недовірою. Але Фаб’єнн — жінка сильна, її не так легко змусити відступити. Вона звинувачує лікарів у крадіжці дітей, обіцяє повернутися. Рене Серті, поза всяким сумнівом, присутній під час цієї сцени. Він відчуває небезпеку. Але Фаб’єнн уже далеко: вона вирішила навідатися до родини викладачів, цих начебто батьків її другої донечки, що привласнили чуже дитя. Жінка сідає на велосипед, бере з собою Жюдіт і вирушає до кампусу.

Аж раптом починається жахіття. У сутінках якась машина намагається їх збити. Фаб’єнн разом із дівчинкою скочуються гірським узбіччям до рову. Мати, притуливши до себе дитину, лежить незрушно в канаві й бачить убивць. Із машини виходять якісь чоловіки з рушницями напоготові. Зарившись у землю, розгублена Фаб’єнн не може нічого збагнути. Звідки цей раптовий сплеск ненависті?

Нарешті вбивці кидають пошуки і їдуть геть, либонь вирішивши, що жінка з дитиною розбилися, впавши на дно урвища. Тої самої ночі