Читати книгу - "З різних світів, Вероніка Суховська (Shannon)"

— Іноді кожного дня, іноді біля тижня може бути затишшя. Мої видіння зʼявляються лише тоді, коли те чи інше рішення прийняте остаточно. Наприклад, ми бачили Кору з… Хм, думаю, Еріком і Марелієм. Однак про тебе і Грега довідалися лише сьогодні, тут, в Ісоліві. Тоді як про інших знали з пів року. 

Погляд Мірти знов ковзнув у кінець вулиці. Туди, де за містом починався ліс. 

— Тобі не варто так перейматись, — мовив Ерік. — Марелій…

— Знадобиться час, аби я змогла йому довіряти. Зустріти тут його… Було неочікувано.

Елайза поряд пирхнула, та, побачивши строгий погляд чоловіка, тут же закрила рота. 

— Він не видав Джоста тоді, купу років тому, і вже точно не буде дуркувати зараз, коли й сам ризикує. Елайза тут, і він… Його відправлять на досліди, якщо залишиться тут. Жоден з нас не захоче повертатись до Центру. 

Побачивши його погляд, важко було не повірити. Не тоді, коли в його очах відображався той самий біль, що сотні разів дівчина бачила в очах свого компаньйона. 

— Не думаю, що твої аргументи варті чогось, якщо ти ставиш мене і той ваш Центр на одну сходинку, — пирхнула Елайза, витираючи руки. Вона єдина взагалі не мала уяви, про що ті говорять. Ну Центр і Центр. Ну дали людям здібності, то хіба вони ними не залюбки користувались? Чого тоді так похмуро дивитись одне на одного кожного разу? Вона знизала плечима, навіть не збираючись шукати відповіді на ці питання. 

— Ні. Ти ще не розумієш, про що говориш, — мовила Мірта. — Тепер ви повʼязані і…

Елайза нічого не відповіла. Просто не вірила у це все. Дівчина погодилась на цю авантюру лише тому, що так вбачала свій порятунок від Марелія. Чи можна це назвати успішним рішенням? Навряд, бо ж капітан також прийняв пропозицію. Але він отримав попередження не чіпати дівчину, а вона не мала іншого плану, й, більш того, побоювалась, що якщо змінить рішення, Марелію ніщо не заважатиме її вбити. 

— Стривайте! Невже ми підемо через ліс прямо зараз? — почувся чийсь голос поряд із ними. 

Мірта тут же взяла обох — Еріка й Елайзу — за руки та потягнула на себе, ховаючись за їхніми спинами від людей у лілово-золотих мантіях. Кольори Механікоса.

— Ну звісно! Маємо наздогнати інших, вони вже у селі й можливо, їм треба підкріплення. 

— Нащо, — застогнав хтось із них.

— Тобі нагадати, що ми полюємо на істоту з бозна-якими магічними здібностями?

Кора. Механіки прийшли за нею.