Читати книгу - "Тато для двійняток, Галлея Сандер-Лін"

– Обіцяєш, що без мене не втечеш? – він струсив з лиця чергову порцію води.

– Обіцяю, – майже прогарчала вона. – Ось, я під ліхтарем, ти мене звідти будеш бачити. Іди давай швидше, бо потім на ліках розоримося.

– Добре, я швидко! – Ярослав пересмикнув плечима і побіг назад до автомобіля, шляхом декулька разів озирнувшись.

Забравшись на заднє сидіння, благовірний зачинив дверцята, а Віола зробила кілька глибоких вдихів і підвела обличчя, ловлячи їм цівки дощу. Обміркувати... сьогодні їй належить все дуже серйозно обміркувати і вирішити, як жити далі і в якому напрямку рухатися. І природа, ніби погоджуючись з ураганом в її душі, додала вітру, і десь там, в глибині парку, смачно хруснула зламана гілка, ніби символізуючи те, що все попереднє життя Віолетти теж зламане і тепер все буде по-новому. Повинно бути…

Задні дверцята машини знову відчинилися, Ярослав швидко вискочив, дістав щось із багажника і знову сховався в авто. Переодягався він порівняно недовго, якщо врахувати, наскільки зручно робити це в машині, та ще й будучи промоклим майже до нитки. Чоловік з'явився під парасолькою в сухому одязі, хоча волосся було все ще вологим і стирчало в різні боки: здається, він старанно витирав його рушником з похідного набору, який завжди лежить у них в багажнику.

– Зачіску поправ, людей сполохаєш, – автоматично сказала Віола і попрямувала по алеї в бік супермаркету, який знаходився на іншому кінці парку.

Яр наздогнав її, однією рукою пригладжуючи волосся, а іншою тримаючи над дружиною парасольку. Віолетта не стала тікати і ставати в позу, просто продовжувала йти, дозволяючи йому робити все, що заманеться. Хоче накривати її парасолькою і щоб у самого при цьому мокло плече – його справа, у неї більше немає сил лаятися, принаймні поки вона ґрунтовно їх не відновить.

Увійшовши до магазину, вона знову-таки не стала чекати, поки благовірний закриє і струсить з парасольки воду, а вирушила прямісінько до відділу солодощів. Так, ось ця шоколадка, і ось ця, а ще он та, плюс печиво і заварні тістечка... Віолетта брала те, що любила, сьогодні не час думати про фігуру. Якось непомітно поруч матеріалізувався візок, на якому лежала рука Яра, і Віола стала автоматично складати туди продукти. Вона настільки звикла до таких спільних походів у магазин, що чисто машинально не протестувала проти його допомоги. Гаразд, нехай везе.

«О-о, ще можна ірисок взяти, давно їх не їла, – Віолетта пригальмувала біля полиці зі всілякими варіантами ірисок. – Треба ж, навіть з горіхами є ».

– Я піду візьму ватяні диски... – обернувся Ланін.

Вона нічого не відповіла, і він поїхав уперед. В результаті Яр віз візок із продуктами, а Віола йшла трохи віддалік, розглядаючи дату виготовлення на пачці ірисок. З боку, здається, було схоже, що вони не разом. Цим і скористалася гарненького виду дівчина. Кинувши пару оцінюючих поглядів на Ярослава (Віолетта якраз підняла голову від смаколиків і помітила її маніпуляції), брюнетка пошарила очима по найближчим полицям і трохи розгублено, з видом безпорадної жертви, звернулася до нього з проханням.

– Вибачте, чи не подасте, будь ласка, о-о-он ту пачку серветок. Я не дістану, занадто високо.

І дійсно, пачка була акційна і лежала біля самої стінки на верхній полиці, тому що інші вже розхапали.

«Хижачка!» – з миттєвим роздратуванням подумала Віолетта і відчула пекуч неприязнь.

Ярик, добра душа, на автоматі правою рукою дістав брюнетці серветки, а личко дівчини помітно скисло, коли побачила у нього на пальці обручку. Втім, вона швидко взяла себе в руки, мило йому dсміхнулася і розсипалася в подяках, заглядаючи в очі. Але Яр ковзнув по ній байдужим поглядом, мовчки кивнув і продовжив оглядати полки в пошуках ватних дисків.

І тоді в гру вступила Віола. Вона й сама не до кінця зрозуміла, навіщо так вчинила і що її до цього підштовхнуло, але підійшла до чоловіка, по-хазяйськи поклала руку йому на передпліччя, паралельно пристроюючи у візку іриски, і бічним зором зазначила, що дівчина розчаровано запихкала, однак капітулювала. Ото ж бо! Тому що нема чого...

Віолетта обірвала себе на думці і прибрала долоню з руки Ярослава, який спостерігав за нею уважним поглядом. Не треба так дивитися, не треба! І сподіватися теж не треба! Це був усього лише швидкоплинний порив, у неї просто раптово виникло почуття власниці, нічого такого. Та тільки не кохання це зовсім, не кохання! Можливо, просто звичка... Стоп, все, досить. Досить бути собакою на сіні: і самій не кусати, й іншим не давати! Чудово, що все саме так вийшло, якраз вчасно. Так що ця ситуація послужила для Віолетти останньою краплею. Якщо вже сьогодні день одкровень, час поставити всі крапки над «і».

Прийшовши додому, Віола не стала тягнути:

– Яре, нам треба поговорити...

– Ти ж солодкого накупила, – він зашурхотів пакетами, немов відстрочуючи неминуче. – Я поставлю чайник...

Поставив, заварив, розлив по чашках, але сам до смаколиків не доторкнувся, сидів як на цвяхах. А Віола пила чай і один за іншим кидала в рот шматочки шоколаду, які дбайливо наламав Ярик, але радості в цьому не знаходила: улюблені солодощі були немов позбавлені смаку, майже «ніякими» і проходили повз, абсолютно не приносячи заспокоєння. Коли Віолетта зрозуміла, що почала поглинати вже третю плитку, то зупинилася і відсунула чашку. Ні, від себе не сховатися.