Читати книгу - "Драконяча відьма, Настуся Соловейко"

Друг невесело посміхнувся.

– Ну і тупоголовий же ти, Айване! Вона бачила твою відьму! Поміркуй над цим.

Арман розвернувся і пішов геть, а я раптово згадав червоний слід на щоці відьми.

То, це Іветта її вдарила?

Я трухнув головою. Яке це має значення?

Дівка налякала моїх гостей, використала магію у мене під носом, побувала в моїй лабораторії, а потім ще й реготала дивлячись на те, що накоїла.

Нічого, я її навчу слухатись!

Підходячи до кімнати відьми, побачив, що двері відчинені. Прискорившись, влетів всередину.

Нікого! Тільки нежить у клітці.

– Де твоя хазяйка? – проричав.

– Гадки не маю. – меланхолічно відповів Холодний.

– Я тобі зараз всі кістки переламаю! – гаркнув.

– То й вперед, довбень, я все одно не знаю, де вона. До кімнати не повернулася.

– Якщо ти брешеш – я дізнаюся.

– Та пішов ти! Чхав я на твої погрози, виродок! Даная в житті нікому нічого поганого не зробила! Треба було ще тоді самому всадити кинджал тобі в серце!

– Ти зараз договоришся!

Нечисть демонстративно відвернувся від мене.

Зачинивши двері на замок, я пішов до холу. Через Дранові Ріарони, що висіли скрізь, не міг вловити запах дівчини.

Я вже майже спустився, коли мій погляд зачепився за широко відкрите вікно на другому поверсі. Підійшовши ближче, глянув униз.

Невже вона зістрибнула?

Ступивши на підвіконня, легко зіскочив на землю.

На свіжому повітрі запахи змішувалися, та прикривши очі, все ж таки вловив той, що став для мене справжнім прокляттям. Отже, вона таки це зробила. Глянувши на землю, побачив синю туфельку у купі листя.

Дран би взяв цю дівку!