Читати книгу - "Сліпий годинникар: як еволюція доводить відсутність задуму у Всесвіті, Річард Докінз"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Як це пов’язано з мутаціями в реальних тварин? Відповідь полягає в тому, що деякі реальні мутації спричиняють великі зміни, дуже подібні до зміни «DC8» на витягнутий «DC8», і деякі з них, хоча й у сенсі макромутацій, стали частиною процесу еволюції. Усі змії, наприклад, мають значно більше хребців, аніж їхні предки. У цьому можна було би переконатися навіть без жодних скам’янілостей, бо змії мають значно більше хребців, аніж їхні нині живі родичі. Більше того, різні види змій мають різну кількість хребців, а це означає, що ця кількість, мабуть, змінювалася в процесі еволюції з часів їхнього спільного предка, причому доволі часто.
Наголосимо, що для зміни кількості хребців у тварини треба зробити більше, ніж просто запхати всередину додаткову кістку. Кожен хребець має тісно пов’язаний із ним набір нервів, кровоносних судин, м’язів тощо, так само, як кожен ряд крісел в авіалайнері має набір подушок, підголівників, роз’ємів для навушників, лампочок для читання з відповідними кабелями живлення й т. п. Середня частина тіла змії, як і середня частина корпусу авіалайнера, складається з низки сегментів, багато з яких є абсолютно однаковими, хоч якими б складними вони були кожен окремо. Тому для додавання нових сегментів треба лише виконати простий процес дуплікації. Оскільки вже існує генетична техніка для створення одного сегмента змії — генетична техніка великої складності, для побудови якої знадобилося багато поколінь покрокової, поступової еволюції, — нові ідентичні сегменти можна легко додати за один-єдиний мутаційний крок. Якщо уявити гени «інструкціями для ембріона, що розвивається», то ген вставляння додаткових сегментів може читатися просто як «зробити тут іще раз те саме». Думаю, що інструкції зі створення першого витягнутого «DC8» були дещо подібними.
У цьому можна бути впевненими, адже у процесі еволюції змій кількість їхніх хребців змінювалася на цілі числа, а не на дробові. Неможливо уявити собі змію, що має 26,3 хребця. Вона має їх або 26, або 27, і очевидно, що траплялися випадки, коли потомство змії мало хоча б на один цілий хребець більше, ніж його батьки. Це означає, що воно мало весь додатковий набір нервів, кровоносних судин, м’язових блоків тощо. Тоді ця змія певною мірою була макромутантом, але лише в слабкому сенсі витягнутого «DC8». Легко повірити, що окремі змії, що мали аж на півдюжину більше хребців, ніж їхні батьки, могли виникнути за один-єдиний мутаційний крок. «Аргумент від складності» проти стрибкоподібної еволюції для макромутацій типу витягнутого «DC8» не придатний, бо, якщо уважно подивитися на природу задіяних змін, вони у прямому сенсі взагалі не є справжніми макромутаціями. Вони є макромутаціями, лише якщо наївно дивитися на кінцевий продукт — дорослу тварину. Якщо ж дивитися на процеси ембріонального розвитку, то вони виявляються мікромутаціями, в тому сенсі, що невеличка зміна ембріональних інструкцій привела до великого очевидного ефекту в дорослому організмі. Те саме справедливо для антенапедії у плодових мушок та багатьох інших так званих «гомеозисних мутацій».
На цьому завершу свій відступ щодо макромутацій і стрибкоподібної еволюції. Він був необхідним, бо теорію переривчастої рівноваги часто плутають зі стрибкоподібною сальтаційною еволюцією. Але це таки був відступ, бо основною темою цього розділу є теорія переривчастої рівноваги, і ця теорія насправді жодним чином не пов’язана з макромутаціями та справжньою сальтацією.
Виходить, що «пробіли», про які говорять Елдредж із Ґулдом та інші «пунктуалісти», не мають нічого спільного зі справжньою сальтацією і є значно меншими пробілами, ніж ті, що викликають жвавий інтерес у креаціоністів. Більше того, Елдредж і Ґулд спочатку представили свою теорію не як таку, що радикально та революційно суперечить звичайному, «традиційному» дарвінізму (як це пізніше подавалося), а як щось, що випливає з давно прийнятого традиційного дарвінізму, трактованого належним чином. Для отримання такого належного розуміння, боюся, нам знадобиться ще один відступ, цього разу щодо питання походження нових видів — процесу, відомого як «видоутворення».
Відповідь Дарвіна на питання походження видів загалом полягала в тому, що одні види походять від інших. Більше того, генеалогічне дерево життя є розгалуженим, а це означає, що до одного предкового виду можна простежити більше одного сучасного. Наприклад, леви й тигри сьогодні є представниками різних видів, однак і ті, й інші вийшли з одного предкового виду, причому, мабуть, не дуже й давно. Можливо, цей предковий вид не відрізнявся від одного з двох сучасних різновидів. Це міг бути якийсь третій різновид або й узагалі нині вимерлий. Так само людей і шимпанзе як види сьогодні чітко розрізняють, але їхні предки кілька мільйонів років тому належали до одного виду. Видоутворення є процесом, в ході якого з одного виду постає два, один з яких може не відрізнятися від первинного.
Причина, з якої видоутворення вважається складною проблемою, полягає ось у чому. Усі представники окремо взятого потенційно предкового виду здатні схрещуватися між собою (по суті, багато людей саме це й розуміють під словосполученням «окремий вид»). Тому щоразу, як починає «відбруньковуватись» якийсь новий дочірній вид, цьому відбруньковуванню загрожує небезпека бути придушеним вільним схрещуванням. Можна уявити, як потенційним предкам левів і потенційним предкам тигрів ніяк не вдається розділитися, бо вони продовжують схрещуватися між собою, а отже, й далі залишаються схожими один на одного. До речі, не перебільшуйте значення вжитих мною слів на кшталт «бути придушеним», немов предкові леви й тигри в певному сенсі «прагнули» відокремитись один від одного. Я просто хочу сказати, що зрештою види таки розійшлися в процесі еволюції і на перший погляд факт вільного схрещування заважає нам побачити, як ця дивергенція відбувалася.
Принципово правильна відповідь на це питання майже напевно здається очевидною. Жодної проблеми вільного схрещування не існуватиме, якщо предкові леви і предкові тигри опиняться в різних частинах світу, де вони не зможуть схрещуватися між собою. Звісно, вони не розходилися по різних континентах із метою реалізувати дивергенцію: вони не уявляли себе предковими левами чи предковими тиграми! Але, враховуючи, що окремий предковий вид так чи інакше поширився на різних континентах, скажімо в Африці та Азії, ті тварини, що опинилися в Африці, більше не могли схрещуватися з тими, яких занесло в Азію, бо вони ніколи з ними не зустрічалися. Якщо для тварин на цих двох континентах існувала якась тенденція еволюціонувати в різних напрямках (під впливом чи то природного відбору, чи то випадку), вільне схрещування більше не було перепоною для їхньої дивергенції і, зрештою, появи двох окремих видів.
Я говорю про різні континенти, щоб зробити приклад більш наочним, але принцип географічного відокремлення як перепони для вільного схрещування можна застосувати й до тварин
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сліпий годинникар: як еволюція доводить відсутність задуму у Всесвіті, Річард Докінз», після закриття браузера.