Читати книгу - "Феномен Фенікса"

class="book">У двадцять чотири роки, рятуючись від епідемії чуми в селі, Ісаак Ньютон зробив одне з геніальних своїх відкриттів — вчення про всесвітнє тяжіння. За легендою він, сидячи в саду гарного літнього дня, звернув увагу на яблуко, що впало — і тут його осінило. Закон було відкрито. Звичайно, не все так просто і легенда з яблуком, що впало — всього лише дотепна легенда, не більше. Але знаменита яблуня довго зберігалася як повчання потомству, а коли засохла від старості, з неї зробили історичний пам’ятник у вигляді садової лави.

Все життя він був бідним і лише наприкінці його, коли став головним директором монетного двору й отримував 15 тисяч на рік, вирвався з нужди. Тоді вже не рахував грошей. Мав велику квартиру, шестеро слуг і багатий виїзд, але все одне залишався одиноким. Щедрість його — допомагав бідним та неімущим — не знала меж.

В день його похорон в Англії було оголошено національний траур. Його прах покоїться у Вестмінстерському абатстві, поруч з іншими найвидатнішими людьми Англії (сам король увів його в лицарське достоїнство).

Все життя вчений майже ніколи не відпочивав, не гарцював верхи, що було вельми престижно серед людей його кола (вищої аристократії), не грав у модні кеглі, майже не приймав гостей, спав не більше п’яти годин, старався навіть менше витрачати часу на їжу, він лише трудився, трудився, трудився, працюючи до сьомого, як кажуть, поту. Але всмак. У своє задоволення, вдовольняючи свій непомірний апетит до праці, виконуючи своє покликання — таким було його життя. (Прожив він за вісімдесят). Вчений майже не міняв своїх звичок, раз і назавжди встановлених правил. Вважається, що він був нелегкого характеру, дещо нелюдимий і потайний, але в той же час відзначався простотою і зовнішньо нічим не виділявся серед простих своїх співвітчизників, ніколи не говорив багато (навпаки, мова його була скупою), тим більше зайвого. Будучи від природи мовчуном, зосередженим у собі, він постійно думав-міркував — про свої науки, у яких він стільки зробив відкриттів.

А все тому, що беріг кожну хвилину свого часу (думання — щоденне і щомиттєве — теж було його напруженою працею), не розтринькувався на дріб’язки й суєту суєт (тому і встиг так багато зробити), на пустопорожню балаканину, що стільки дорогоцінного часу відчикрижує від нашого не такого вже й тривалого життя. Бодай і в стінах англійського парламенту, членом якого він довгий час був і який, як відомо, (а втім, як і всі парламенти світу, ради та думи) відзначався безконечною балаканиною. (До речі, в парламенті він таки виступив, але всього лише один раз, коли попрохав зачинити вікно, адже з нього тягло протягом). Вважається — принаймні, в нас, — що «визначальним у поглядах Ньютона на природу був стихійний матеріалізм. Як вчений— природознавець, він визнавав об’єктивне існування матерії, простору і часу, об’єктивність законів природи та їх принципову пізнаваність, Проте, виходячи з метафізичних позицій, Ньютон не міг пояснити причину виникнення руху і зводив її до акту «божественного першопочатку». (УРЕ, т. 7, стр. 445). Основоположники марксистської філософії, панівної в колишньому СРСРі називали це «історичною обмеженістю його світогляду».

Ісаак Ньютон не був обмеженим, він був релігійною людиною.

Ісаак Ньютон вірив у Бога (цього не дано було збагнути «основоположникам Марксової філософії»). І для того часу релігійність вчених не була чимось незвичайним — сьогодні теж багато фізиків щиро і переконливо вірять у Бога. Навіть великі.

Вважається, що брак фактичних знань про початковий період історії Сонячної системи і початковий період історії людини приводив вчених до винаходів фантастичних релігійних рішень цих питань. Мовляв, у його творчості відобразилась в якійсь мірі ситуація, що мала місце в історії розвитку всієї людської культури, коли релігія, віра в чудесні сили була викликана незнанням об’єктивних причин законів і природи суспільства».

Гм-гм… Круто сказано і головне, одним махом усіх побивахом! Хоча, можливо, тут і є якась частка рації — але лишень якась, — проте… Навіть за такої рації не треба з порогу відкидати початок, закладений Творцем у будову Всесвіту.

Ісаак Ньютон щиро і глибоко переконано вірив у Бога.

Він займався теологією та різними — важливим для нього — історико-богословськими дослідженнями.

Він вважав Бога визначальним у створенні світу, що саме Бог дав «першопоштовх» небесним тілам, а потім всі рухи у Всесвіті відбувалися за суворими фізичними законами. А Бог лише час од часу втручався в ті рухи — підправляючи небесний механізм Всесвіту, його «годинник» — якщо траплялися якісь погрішності.

Історики і вчені сходяться в одному: у своїх уявленнях І. Ньютон «залучав Бога кожного разу, коли не знаходив природного наукового пояснення походження Сонячної системи, пояснював походження початкових швидкостей руху планет. Так було і в спробах дати пояснення початку людської культури». Свої теологічні міркування І. Ньютон виклав у заключному розділі «Начал» — головної праці свого життя. Він вважав, що Бог безпосередньо спілкувався з людьми, але потім, коли закони буття були встановлені, він відсторонився від втручання у справи світобудови. І. Ньютон витратив величезні зусилля, щоб, мовляв, «підігнати історичні події під біблійні описи». Зусилля ці, звичайно, були даремні з наукової точки зору (цитата з далеких атеїстичних часів СРСРу та комуністичної панівної «безбожої» ідеології). І — дарма. Сьогодні багато вчених схиляються до думки про «божественний першопоштовх» у створенні Всесвіту і це є вельми серйозним аргументом. Принаймні, і таку точку зору не слід відкидати — вона може виявитися єдино вірною.

Але хто — Він?

Всемогутній, Всезнаючий і Всевидячий, нам незбагненний, Той, який усе може? Та незбагненна нам істота у Всесвіті, яка знає, яке було життя в кожного з нас — за ранішніх циклів розширення Всесвіту і яка звелить кожному з нас повторити його точно — за нових, за майбутніх циклів розширення Всесвіту?

Хто через мільярди й мільярди років пам’ятатиме достеменно, як кожен з нас, землян, жив, яке у кожного було життя, аби таким його повторити?

Ось тут ми й повертаємось до ідеї Розумного Всесвіту.