Читати книгу - "Клас пані Чайки"

«Міхал…» — подумки повторила Каміла й раптом збагнула, що давно не думала про Міхала, немовби він перестав для неї існувати. А про кого думала? Хто був для неї важливий? Цього дівчина не знала.

— …ти мене слухаєш? — Єва штурхонула її ліктем.

— Пробач, задумалася.

— Найближчим часом щось змінить твоє життя. Це буде такий поворотний момент. Але… буде важко. Та вже коли це станеться, здійсняться всі твої мрії. Дуже вдала комбінація. Ну, кінець! Тільки не дякуй, а приготуй найдрібнішу монетку, яку знайдеш. За ворожіння треба платити, — мовила Єва й сунула Камілі під ніс скарбничку, у якій бряжчали монети. Каміла дістала грошик і кинула до скарбнички.

Євина мама принесла дівчатам чай і печиво. Подружки гомоніли, кидаючи Латці шматочки. Раптом Каміла глянула на годинника.

— Ой леле, я вийшла з дому майже три години тому.

— Якби батьки чогось хотіли, вони б зателефонували на мобільний, — сказала Єва, і, немовби у відповідь, задзеленчала Камілина мобілка.

— Так, мамо. Я вже повертаюся… Ні, гуляю, — проказала дівчина в слухавку. — Зараз буду, па.

Каміла бігла додому, тягнучи за собою Латку, яка, зрадівши, що може нарешті побігати, голосно гавкала.

Раптом дівчина помітила пару по той бік дороги. Високий, із гарною статурою хлопець і струнка дівчина. Олек і Каська. Каміла шарпонула поводок. Притягла до себе Латку і, відстібаючи поводок, прошепотіла:

— Будь тихо й біжи додому.

Латка, мабуть, зрозуміла, бо помчала у напрямку Камілиного подвір’я.

Захоплена розмовою пара навіть на неї не глянула. Жваво жестикулюючи, Олек та Каська йшли в напрямку Касьчиного будинку. За мить Каміла почула Олеків баритон, який на всю вулицю виспівував:

— У Каськи класні груди!

Потому розляглося тупотіння, і відразу ж — цокіт туфельок Каськи, котра, сміючись і вигукуючи: «Ти свинтус!» — намагалася наздогнати його.

— Ну, загладила ти свою провину! Собака нарешті вибігалася! Аж три години на вулиці! Іноді на тебе все-таки можна розраховувати. Шкода, що лише тоді, коли на тебе спершу нагримаєш, — сказала мама й поцілувала доньку в чоло.

Каміла відчувала, що обличчя в неї аж палає від сорому, але нічого не сказала. У вухах лунала пісня, яку переробив колись Олек. Зовсім нещодавно це була їхня пісня. Перед очима була Каська, яка бігла за Олеком вулицею. І три тузи, котрі, за словами Єви, віщували здійснення мрій. «От тільки яких саме?» — подумала дівчина й зачинила за собою двері кімнати.

Олек укотре замислювався над стосунками з Каською. Зустрівся з нею лише декілька разів і мав враження, що для Каськи ці побачення означають зовсім інше, ніж для нього. Учора вона так його обіймала, аж занадто відверто. Крім того, вирішила прогулятися неподалік Камілиного дому. Йому начебто й самому хотілося там пройти, але… З іншого боку, він не знав, як поводитися, якщо зустріне Камілу. Бо про те, що вона була неподалік і бачила, як видурняється Каська, Олек ні сном, ні духом не відав.

Каська була зовсім не схожа на Камілу. Їй постійно треба було говорити компліменти. Дівчина весь час чепурилася. Це його дратувало. Олекові здавалося, що вона демонстративно з ним кокетує. А зовсім не тому, що він, Олек, значив для неї щось особливе. Каська не була такою життєрадісною, як Каміла. Колишня Каміла. Його. Каська була весела, але за цими веселощами крилася порожнеча. Єдиною «людською» рисою було оте накульгування після травми, але решта… Він і сам не знав, навіщо зустрічається з Каською. А найгірше, що та мала от-от до нього прийти.

Каська з’явилася навіть раніше, ніж домовлялися. Коли вона вішала в передпокої свою куртку, відчинилися двері й зі своєї кімнати вибігла Мальвіна, яка, побачивши гостю, вигукнула:

— Олек — мавпа! І дурень! Мій брат дурень! І мавпа!

— Мальвіно, вгамуйся! — дорікнув їй Олек, почервонівши аж по вуха.

Сестричка вже не вперше примушувала його наїстися сорому.

— Ти дурень! — вигукнула Мальвіна й показала йому язика. — І мавпа! У тебе волосся під пахвами росте!

— Мамо, забери Мальву! — загукав Олек у глиб квартири.

Але зайнята на кухні мама його не почула.

— Мавпа, волохата мавпа! Дурень, йо-лоп! — продовжувала своєї Мальвіна і, киваючи на брата, жваво жестикулювала, пояснюючи, як в Олека росте волосся під пахвами.

— Мальво! — Олек кинувся до сестри, але та швиденько показала йому язика й ушилася до себе.

Каська насилу стримала сміх й увійшла вслід за Олеком до його кімнати.

Каміла нишпорила в інтернеті. У пошуку набирала прізвища однокласників і дивилася, чи не з’явиться якась інформація. Не було нічого, а якщо щось і вискакувало, то стосувалося зовсім інших людей, тезків та однофамільців. Лише набравши «Александр Маєвський», побачила сторінку секції дзюдо, на яку він ходив. Клікнула, з’явилися Олекові фотки. Каміла кілька хвилин їх розглядала. Сама не знала, навіщо вона сюди зазирнула. Може, тому, що нині в гімназії Каська щебетала, яка вона з Олеком щаслива, і постійно зиркала в бік Каміли? Розповідала, як він її на руках носить, який він дужий і мускулястий. Так, наче вона, Каміла, цього не знала. І показала одну річ. Та ще й таку, яка вразила Камілу більше, ніж Касьчине базікання. Кулончик. Такий самісінький, як той, що колись подарував їй Олек.

«Яка нетактовність, — подумала вона. — Але мені яке діло?» Каміла знизала плечима й закрила сторінку з фотками.

На моніторі миготіло віконечко чату,