Читати книгу - "В Багдаді все спокійно"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
- Так і літня дружина теж може і вколоти, і прикласти.
- Не кажіть! По-перше, може ліки переплутати. По-друге - інструментарій. Ну і нарешті - не туди голку увіткнути. А у молодої рука не здригнеться.
- Складні у вас в медицині стосунки… добре, повернемося до протоколу. Отже, тобі до, сам знаєш, чого, ще рости і рости - і раптом вона запрошує тебе до себе в гості. Нехай навіть на каву, але це ж не за правилами. Чому?
- У мене дві півставки. Обидві у морзі. На Оранжерейній і у нас в клініці. Дурні закони: забороняють по сумісництву повну ставку на одному місці брати. Але мені навіть краще. На Оранжерейній, звісно, марудно, важко, але там досвід - більш ніде не знайдеш. Кого тільки не привозять! А в клініці…
- Чого замовк?
- Шукаю слова, щоб під обехаесес не під’їхати.
- Знайшов чого боятися, борців зі спекуляцією! До тебе що - не дійшло? Ти ж мало з «вищою мірою» не поцілувався!
- Умовили. Отже, клініка у нас республіканська, спеціалізована, пацієнти серйозні не тільки за діагнозами, а й за анкетами. Помирають, звісно, у нас частіше, ніж у районних чи обласних лікарнях, але по-перше, нас не б’ють за смертність, а по-друге, як це не смішно, врізати дуба у нас вважається престижним.
- Ти ще скажи - модним…
- А що? Може бути. Отже: померла людина, її куди? - в морг. Звісно, розтин робить наш головний прозектор, доктор наук, заслужений, відзначений і так далі, і так далі. Але після його художеств небіжчик потрапляє до кого? До мене. Я його так споряджаю, що він у труні лежить, як живий. І це не перебільшення. У нас, на відміну від Оранжерейної, родичі від запахів свідомості не втрачають. У нас клас!
- Зрозумів. Можеш мені не пояснювати щодо Оранжерейної. А у вашій клініці, я так зрозумів, ти і швець, і жнець, і на дуду грець, і прачка, і швачка, і попова собачка. Одне слово - художник.
- Ясна річ! Бо хто ж буде обмивати, голити і гримувати? Заслужений доктор наук? Ні, такі, як я. Звісно, родичі померлих якось намагаються нам віддячити. Хоча офіційно ці процедури у нас безплатні, як уся медицина.
- Розумію. Можеш далі не пояснювати. Переходь до того дня, який цікавить мене.
- Зараз. Ще одне, але теж суттєве. Санітари моргу у нашій престижній клініці - це як каста недоторканних у Індії. Ні, явної дискримінації немає. Звертаються виключно на ви. Але якщо у нашій їдальні будуть два вільних місця, так це за столиком, де сидимо ми з напарником.
- І це второпав. Я сам, коли після філософського факультету пішов працювати до міліції, то майже всіх студентських друзів втратив. І з жіночим питанням проблеми. Від мене не сахаються тільки лімітниці або дуже страшненькі. Тож я тебе розумію.
- Ну от, тоді ви зрозумієте і це. Красуня, богиня, майбутня вдова якогось дуже небідного академіка, на яку я тільки здаля та й то через вікно позираю, раптом зупиняє мене на території, перша вітається, зверніть увагу, по імені! І пропонує провести її додому, бо, мовляв, усі старі цапидла десь ділись, а їй, як порядній дівчині, не випадає самій пішки бандитським Святошином гуляти.
- І знову я тебе розумію. У твоєму віці я би застрибав, як тенісний м’ячик. У моєму - замислився б, чого цій богині треба від такого смертного, як я… слухай, а може вона в тебе закохалася? Щось мені з курсу античної міфології пригадується.
- Яке закохалася, товаришу капітан? Ви знаєте, що таке оргазм?
- Ображаєте, юначе. Переживаю регулярно, особливо на партійних зборах.
- Пробачте, я не це мав на увазі. У нас хоч і столична клініка, але тут як у селі: всі все про всіх знають. І про нашу ударницю якоїсь там п’ятирічки - теж. Єдиний мужчина, який збуджував її по-справжньому - це Ленін Ве-І на асигнаціях Держбанку СРСР номіналом від двадцяти п’яти карбованців і вище. Тому я одразу збагнув, що я їй для чогось позасексуального потрібний. Не приховую - цікаво стало. По дорозі, щоправда, теревені правила, чи варто їй зараз до медінституту вступати, чи наступного року, коли там начебто спеціалізацію «пластична хірургія» відкриють. Але коли прийшли і сіли до кави, вона мені й запропонувала. Відкритим текстом.
- Ну, я ж тобі казав, що навіть серед богів…
- Та до чого тут боги. Це ж сатана в спідниці, а не жінка. Вона мені запропонувала красти золоті зуби у померлих. Каже, пацієнти у нас культурні, покійним родичам до рота не заглядають, бо це ж не село, де можуть і пальцями помацати. А як і помітять випадково, то скандалити не стануть. А мені від цього потрійна вигода: матиму непогані гроші, покупців вона сама знайде - чи навіть уже знайшла. А крім того - в ліжко пустить.
- Це що, в порядку тринадцятої зарплати?
- Ні, надбавка в натурі.
- Я так розумію, ти відмовився.
- Моралі читати не став, бо знав, що то дурна справа. Конкретно для неї.
- Стоп! Чому?
- Можна - трохи пізніше скажу?
- Можна. А як ти їй відмовив?
- Найпростіше.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В Багдаді все спокійно», після закриття браузера.