Читати книгу - "Створи щось. Історії, які неможливо (не) прочитати"

Фелікс прагнув почути історії, які розповідають тільки пошепки, після опівночі, заливаючись сльозами. Йому конче було треба побачити щось за завісою реального, видимого світу. З цією метою він пригощав незнайомців елем, аби спромогтися висотати з них божевілля. Безвідмовний прийом у таких справах. Бо не можуть люди пізнати душу одне одного, якщо вони при здоровому глузді. Загальновживані слова радше заважають, аніж допомагають. Жодні жести не зарадять. Лише після того, як відмовляється працювати розум, виникає справжнє спілкування.

Ця книга стане його помстою, бо десь серед цих знедолених, поміж Манфредом-Уриналом, Прокаженою Марі Фрітц і Гермафродитом-Альбіносом Бруно, десь серед цієї братії був його батько, досі ним не пізнаний. Цей чоловік покинув лоно своєї родини заради плотського світу, і на знак відплати Фелікс М. проллє нищівне світло на все, що тут коїться. Коли Феліксові було не більше років, ніж зараз його синові, він був змушений стати сам собі за провідника в житті, та ще й єдиним слухачем безкінечних страждань і мук своєї матері. Цей довідник стане запорукою його успіху, а якщо пощастить, то остаточно зруйнує його батька.

Саме такі думки шугали в його голові, коли в загидженому шинку пролунав чийсь голос. Усі плотолюбні обличчя, усі роззявлені беззубі роти та гнійні очі, усі вони відірвалися від своїх справ, а тоді голос знову гукнув. Чоловічий дзвінкий голос, який було чутно попри гомін у шинку, спитав:

— Нумо, хто поставе перед мене склянку?

Хтось глузливо розсміявся.

— Просю випить, — не вгавав голос, — насипте випить, а взаміну я пред’явлю тому пану найжаскішу почвару в світі.

Спалахнув Феліксів інтерес. Ці нетрі, ці болота й вигрібні ями гріхопадіння й досі могли ховати в собі страхи, які він оминув. То було б чудове доповнення до його листа зовнішньому світу. Попри те що Фелікс не мав змоги роздивитися нового відвідувача, він гукнув у відповідь:

— Що за почвара?

Натовп замовк, притихнувши від цікавості, оскільки навіть скалічені й божевільні виявляють цікавість до справжніх монстрів, а Фелікс засунув руку в кишеню плаща й відрахував гроші на порцію розливного питва. Голос озвався, послуговуючись тим самим спотвореним діалектом:

— Почварка ся малесе, та, про мене, таке дитинча ще не ставало перед ваші очі.

З цими словами мовець зробив крок уперед і показався серед скупчення ницих, гріховних недо-дегенератів, що хиталися з боку в бік і стікали слиною.

Фелікс вирішив, що зустрів пройдисвіта найвищого ґатунку. До нього підійшов чоловік, який, на перший погляд, не виявляв жодних прикрих наслідків впливу розпусного оточення. Кінцівки рухалися справно. За віком і статурою він був подібним до Фелікса, і той збагнув, що перед ним постав хижак, який дурить слабкодухих і живиться за рахунок їх мізерних ресурсів. У його очах грали оранжеві бісики. Вирушити в порожню ніч із цим здорованем було б достоту нерозумно. Така екскурсія скінчиться лише тим, що Фелікса пограбують, одурманять, а потім його мертве тіло продадуть якомусь викладачу анатомії, що працює в місцевому хірургічному коледжі. Завтра на світанку його нутрощі буде викладено на мармурову лаву в науку когорті невиспаних медиків-першокурсників.

І все одно, все одно Фелікс запросив чоловіка приєднатися до нього та махнув шинкарю, щоб той обслужив клієнтів. Коли незнайомець присів на стілець впритул до Фелікса, той збагнув, що чоловік дійсно складений пропорційно. Попри неохайність його вбрання виказувало блудного джентльмена. Цей чоловік зі скуйовдженим волоссям, що спадало на плечі, скидався на пустельника-провидця зі Старого Заповіту. Фелікс уже наготувався зазнати розчарування, бо ж убачав у собі знавця гротеску, тож обіцянки незнайомця, скоріш за все, виявляться перебільшенням. У найкращому разі його винагородою стане щось подібне до Фіджийської русалки Барнума[191] — опудало, верхня частина якого належить одній бідолашній жертві, до неї прилагоджено задні кінцівки іншої, за руки йому правлять кігті ему, а лисячі вуха пришито до муміфікованої голови шимпанзе.

Менше з тим, Фелікс М. знав, що його успіх не так залежить від того, що йому покажуть, як від хисту, з яким він зобразить побачене. Хоч яким би звичним і буденним виявилося те жахіття, він зможе подарувати йому нове, величне життя на сторінках своєї книги. Він запасеться елем для цього нечупари та трохи прогуляється, щоб лицезріти так-звану почвару, але чим би воно не було, ця істота ніколи не зрівняється з образом, який вже починав з’являтися у Феліксовій уяві. То був покинутий напризволяще плід недоумкуватої повії та її калікуватого нападника. Дитя ґвалту, що мало вигляд суцільного кулястого кавалку плоті, в якому майже не лишилося рис, притаманних людині. Фелікс уже почав робити нотатки про те, як почвара тягне своє безхребетне тіло брудною підлогою якогось підвалу. Зацуране створіння намагалося вижити за всяку ціну. Наче безпритульна дворняга, воно харчувалося послідом інших тварин. Воно вилизувало сім’я, пролите під час актів онанізму, таке схоже на скисле молоко чи липкий яєчний білок. Аби насититися, воно смоктало ганчір’я, просякнуте засохлою менструальною кров’ю, а коли каналізаційні водостоки переповнювалися, Феліксовій почварі випадала нагода влаштувати справжній бенкет.

О, поки він прямував із шинка за незнайомцем, то встигнув сам собі заприсягтися, що приділить особливу увагу цьому потворному дитятку. Воно посяде центральне місце у Феліксовій класифікації, сама ідея про його порятунок стане резонансною справою. Під впливом його переказів жодне живе серце не залишиться байдужим. Надто спокусливим було бажання здійснити такий зухвалий задум. Рівень співчуття в суспільстві небувало підвищиться. Рятувальна операція, організована на вимогу Фелікса М. Але жодної почвари так і не знайдуть, принаймні такої, яка б могла зрівнятися