Читати книгу - "Беладонна. Любовний роман 20-х років"

Бідна Таля! Вона була досі така безжурна… А той… і сьогодні, певно, в чаді алкоголю, в обіймах повії…

«Він мій, мій, мій», — знову почула Ганна голос повії й від болю скочила з місця.

Вона підійшла до люстра.

Бліде в зморшках обличчя, вицвілі очі… А в тієї запал.

Він ніколи, ніколи не повернеться!

Раптом дзвінок.

Ганна миттю побігла відчиняти.

— Свої! — хрипко промовив за дверима Нік.

Ганна відчинила й, не глянувши на Ніка, повернулась назад до Талі. Нахилилась над ліжком і застигла нерухомо, як надгробна кам'яна постать. Вона не могла ні тішитися з того, що приїхав Нік, ні ридати. Серце їй охололо й стало важке, як застиглий сплав.

Довго чулось шарудіння за стіною, потім стихло. Спить.

Але несподівано прочинились двері.

Нік стояв біля порога, як жебрак, принижений, змучений.

— Прости, як можеш…

Ганна дивилась закляклим поглядом кудись у простір. На її обличчі не помітно було жодного руху. Воно було таке бліде, що видавалося справді мармуровим. Але ось над чолом їй пройшла тінь, вуста болюче склепилися, пальці конвульсивно схопились за розріз сукні, ніби це було пругке кільце, що давило їй груди. Вона задихалась… Враз із грудей їй вирвався болісний стогін і сукня звисла клаптями, звільнивши від тиску груди.

Нік стояв нерухомо, як засуджений на кару.

Ганна беззвучно плакала, нахилившись над головою Талі. Сльоза лоскотно скотилась по обличчі й упала Талі на щоку. Таля ворухнулась, розплющила очі.

— Мамо, ти плачеш?

Ганна поцілувала Талю в лоб і болісно посміхнулась.

— Ні, Талочко, я не плачу… Я рада, що тато повернувся…

— Тато? Де він? — Таля, зрадівши, стрибнула білою кізкою з ліжка, підбігла до Ніка й почала його цілувати.

Нік похмуро відхилив:

— Спи, спи, Талочко!

Таля зніяковіла. Вона ніколи не бачила батька таким похмурим. Покірливо лягла.

Ганна, поцілувавши ще раз на добраніч Талю, вийшла разом із Ніком.

Таля допитливо дивилася їй услід. Щось діялося за завісою. З тривогою в грудях силкувалася відхилити край цієї завіси. Вона приклала вухо до стіни.

— Вечерять будеш?

— Дякую… Не хочу.

Більше нічого Таля не почула.

І другого дня було звичайно. Як звичайно, батько ходив на працю, а мати готувала обід. Але все ж у повітрі почувався гніт. За цілий день майже ніхто не посміхнувся. По обіді Таля спробувала була заграти, але відчула, що музика всім чужа й зайва.

Увечері батько почав жартувати з Талею. Хоч дотепи його нікого не смішили, проте Таля зробила висновок, що становище не таке вже страшне. Вона насмілилась зауважити:

— Ви з мамою сьогодні, мабуть, проковтнули по мусі, й того вас цілий день нудить?

Нік посміхнувся.

— Ми проковтнули пілюлю, гіркішу за хіну, і якщо нам вона не зашкодить, це буде наше щастя.

У цьому дотепі Ганна відчула щире каяття Ніка, і зараз уперше за цілий день у неї прокинулось тепле почуття.

— Тобі вже пора спати, — звернулась вона до Талі.

Таля інтуїтивно відчула згоду між батьками й радо погодилася залишити їх на самоті.

Сьогодні Нік поцілував Талю щиро й тепло.

У Талі розвіялась тривога. Вона скоро заснула.

Тоді Ганна сіла на канапу біля Ніка.

— Скажи правду, вона в тебе тільки перша?