Читати книгу - "Любов у спадок"

Як не дивно, щира молитва додала їй рішучості. У голові проясніло, навіть дихати ніби легше стало. Еріка зітхнула й дістала з-за пазухи простенький срібний хрестик. Колись він належав матері. Минуло шістнадцять літ звідтоді, як Дугласів кинджал перерізав горло юній Ейлін. Їй тоді ледве сповнилося двадцять років…

Не відриваючись, дівчина дивилася на цей хрестик, і в її душі поступово здіймалася справжня буря.

— І ви хочете, щоб я стала нареченою вбивці власної матері? Ніколи, — крізь зуби прошепотіла вона.

Еріка швидко поцілувала хрест і знову обережно сховала на грудях. Вона не чекатиме покірливо, коли по неї з'явиться Дуглас. Їй не потрібна ця проклята спадщина, через яку загинули її батько та брати. Вона подасться до короля й відмовиться від Нортумберленда! Тільки б їй вибратися звідси…

— Ви ще погано мене знаєте, — з погрозою промовила вона в порожнечу.

По тому підбігла до єдиного віконця, що було на рівні її грудей, легко скочила на широке кам'яне підвіконня. Ще вчора вона з острахом дивилася з цього вікна на рівну стіну, яка обривалася десь далеко внизу, й думка про втечу в такий спосіб викликала в неї справжній жах. Відверто кажучи, й зараз острах брав, коли дивилася вниз. Але іншої ради не було.

Вона гарячково заметалася по кімнаті, вишукуючи бодай щось, аби спуститися вниз із його допомогою. Двадцять ярдів — це високо, а в неї нема ні мотузки, ні драбини. Еріка трішки поміркувала, нарешті відкинула віко дерев'яної скрині, що стояла під стіною. Там зберігався зимовий одяг, якісь теплі хутряні плащі, і все це було ретельно пересипане духмяними травами. А просто згори лежав сувій полотна, з якого тітонька Мег недавно доручила Еріці нашити простирадел — на посаг для Мері.

Дівчина видала переможний клич. Це було те, що треба! Міцне лляне полотно цілком годилося, щоб замінити мотузку. Вона взялася обома руками за краї тканини, посмикала, перевіряючи на міцність. Якщо порізати полотно на смуги та зв'язати, можна спокійно спуститися по стіні. Так, саме спокійно…

Вона переривчасто зітхнула, але відразу вперто насупилася. Не можна витрачати дорогоцінного часу на пусті сумніви. Тільки б тітоньці чи Дженет не спало на думку перевірити, що вона тут поробляє.

Цікаво, скільки в неї часу? У кожному разі, доведеться чекати темряви, інакше її помітять зі стін. Вона пожалкувала, що не має під рукою ножа — робота швидше посувалась би. Своїми міцними білими зубами Еріка заходилася надгризати полотно з країв, а потім розривати його руками на широкі смуги. За якийсь час плоди її праці мальовничо просте лилися на підлозі. Вона сіла та взялася якнайміцніше зв'язувати довгі пасмуги, через рівні проміжки роблячи на них вузли, щоб не ковзати по тканині. Виходила доволі міцна мотузка… Вона працювала вже кілька годин без перерви. Руки саднило, на долонях червоніли пухирі, але вона затято працювала далі. За вікном потроху темнішало, слід було поквапитися. Нарешті останній вузол зав’язано; вона стомлено прихилилася до стіни.

Та знову змусила себе квапитися. Вечоріло, тітка напевне збиралася прислати Дженет із їжею для неї, а заодно перевірити, як поводиться арештантка. Дівчина ледь устигла застелити ліжко та сховати мотузку в скриню, як почула знайому важку ходу тітоньчиної камеристки.

— Що, певне, зголодніла? — запитала товстунка, впливаючи до кімнати з тацею, на якій щось апетитно парувало. — Чого в темряві сидиш?

Служниця поставила тацю, неквапом викресала іскру, піднесла запалену губку до свічки, що стояла на столі, й кімнату осяяло непевне світло.

— От же недотепа, — спокійно промовила камеристка.

Еріка мовчки проковтнула образу. Не на часі вступати в суперечки зі служницею; іншим разом вона показала б їй «недотепу»!

— Дякую, Дженет, — замість цього чемно озвалась вона.

Служниця пирхнула, розставляючи на столі тарілки.

— Дуже мені потрібне твоє «дякую». Дякуй краще нашій добрій пані за все, що вона для тебе робить. Уже я б не панькалася з тобою, повір.

— Я вдячна леді Маргарет за все, що вона для мене зробила, — серйозно сказала Еріка й, піддавшись раптовому пориву, додала: — І передай тітоньці… що я не гніваюся на неї.

Дженет уперлася в боки своїми повними білими руками та глянула на неї, як на божевільну.

— Не гнівається вона, це ж треба! Ви тільки погляньте на неї!

Більше вона нічого не сказала, тільки обурено сопла, і далі виставляючи посуд на стіл. Еріка замислено покрутила в руках ложку та заходилася поїдати рідкий вівсяний суп. Невідомо, коли доведеться попоїсти по-людськи наступного разу… Так само мовчки служниця вийшла, хряпнула дверима й ретельно замкнула їх на засувку. Видимо, вірну Дженет так обурила її відповідь, що та вирішила не розмовляти з «невдячною».

Тим часом зовсім смеркло, у небі спалахнули яскраві зірки. З кімнати дівчина чула, як перегукується варта на стінах замку. Почулося рипіння мотузок: це на ніч підняли міст. Уже час. Погано, що ніч ясна… Еріка дуже сподівалася, що зі стіни її не помітять. Досить сумнівів. Якщо вже зважилася, то втікати потрібно зараз. Еріка ретельно зібрала своє відросле волосся у вузол, підіткнула сукню… Дістала з-під подушки люстерко, сховала його за пазуху, перед цим ретельно загорнувши в ганчірку. Всього й скарбу…

Залишалося прив'язати мотузку. Дівчина взяла в руки держак від смолоскипа та простромила його в ручку дверей. Вони відчинялися назовні, на додачу їх тримала міцна засувка з того боку. Еріка закріпила мотузку,