Читати книгу - "Пригоди в оргазмотроні"

через п’ять років Райх не побачить, що нацисти використовуватимуть рак, переслідуючи ті самі цілі, або ж що він і сам почне поділяти їхню риторику. Райх вважав, що нацизм поширював рак, так само як і нацисти вірили, що цим займалися євреї — вони звинувачували одне одного в одному і тому самому. У своїй книзі «Хвороба як метафора» Сьюзен Зонтаґ доречно зауважує, що «хоча він і вбачав страшенні напади на сифіліс у “Майн Кампф” як проекцію сексуальних та політичних фобій її автора, до Райха так ніколи і не дійшло, наскільки поширеною проекцією було вперте використання ним раку як метафори для опису недоліків ери прийдешньої». Рак, як пише Зонтаґ, був по-особливому гнучкою метафорою, якою можна було давати зрозуміти, що суспільство в небезпеці — тією, яку Гітлер та Райх розділяли; то була «хороша метафора для параноїків, для тих, хто звичайні політичні кампанії перетворював у хрестові походи».

Боротьба проти раку надала Райхові — теоретично — не лише зброю проти фашизму та психології мас; вона також збігалася з його власною психологією. Перебуваючи в Норвегії, Райх подався до аналізу із Олою Ракнес, аби його вилікували від надмірної залежності від Фрейда. Доволі цікаво інтерпретувати його пошуки ліків від раку як ще один із способів наблизитися до свого наставника. Варто зазначити, що він вважав, наче хвороба вдарила йому в те саме місце, що і Фрейду, у праву щоку. Райх одного разу зауважив: його інтерес у знаходженні вирішення проблеми раку проростав від того, як він бачив, як захворювання вражало Фрейда, яке в того діагностували 1923 року.

Райх вважав, що рак у Фрейда розвинувся радше як прямий наслідок його сексуального застою, аніж як наслідок його звички викурювати по коробці сигар щодня: «[Фрейд] жив дуже спокійним, тихим, пристойним сімейним життям, але немає жодних сумнівів, що він був дуже незадоволеним у генітальному плані, — казав Райх Куртові Айзлеру 1952 року. — І його утримання від сексу, і рак були підтвердженням цього. Фрейд, скоріш за все, здався як особа. Він, мабуть, пожертвував своїм особистим задоволенням, особистими насолодами, і саме у розквіті сил… якщо моє бачення раку є коректним, то людина просто піддається, подає у відставку, а потім всихається». «Фрейд був дуже красивим… коли говорив, — казав Райх, — а потім хвороба розбила йому обличчя. І саме тоді почався мій інтерес до раку».

Сам Фрейд також вбачав зв’язок між покращеним станом його скоробленої раком щелепи та відновленням сексуального життя. Фрейд сказав сексологу Гаррі Бенджаміну, що того ж року, коли дізнався про рак, одразу пройшов «операцію Стейнага» популярну тоді процедуру вазектомії, яка, як вважалося, підсилювала сексуальний потяг чоловіка й давала відчуття молодості шляхом продукування клітин Лейдіга, які виробляли гормони. В. Б. Єйтс описував результат його операції як «другий дивний пубертат». Фрейд вважав, що вазектомія додала йому жвавості і позитивно вплинула на перебіг раку щелепи.

Європа стояла на грані війни, його наставник помирав у Лондоні, а сповнений страху з’являтися на публіці Райх, якому ще й заборонили практикувати та викладати в Норвегії, ізолював себе у своїй лабораторії. Саме там у січні 1939 року він зробив відкриття, яке, на його думку, було так само важливим, як і відкриття радію. Один із його асистентів нагрів бактеріальну культуру, що помилково містила у собі океанічний пісок, — Райх подумав, що результуючі ПІГР (пісок-група)-біони, як він їх називав, сяяли куди яскравіше за голубі форми, які він спостерігав у своєму першопочатковому бульйоні. Коли він дивився на ці нові культури крізь мікроскоп («щодня по декілька годин»), у нього розвинулася гостра форма кон’юнктивіту, що давало йому зрозуміти: вони виділяли радіацію; притуливши скельце до свого зап’ястя, він спостерігав, що ПІГР-біони, попри наявність кварцового скельця, спричиняли червоне подразнення шкіри, що, здавалося, підтверджувало їхню потужність. Таке траплялося і з його друзями, які піддавалися впливу, лояльними прихильниками, які ще не кинули його. Райх так говорив про шкірний тест: «З-поміж них ті, що вегетативно міцні, були мобільними й постійно показували позитивний результат; ті, чия емоційна мобільність була на нижчому рівні, реагували не надто виразно або ж взагалі не реагували».

1901 року П’єр та Марія Кюрі споглядали такий же процес опіку, коли піддавали свої тіла впливу радіоактивних матеріалів (Райх точно симпатизував відданій, скромній, недооплаченій, й інституційно-невизнаній праці, що привела їх до відкриття, що виграло їм Нобеля: біографія Марії Кюрі, написана її донькою Євою Кюрі, котра створила цей романтичний портрет матері, була опублікована 1937 року). Райх, відтак, зробив висновок, що ПІГР-біони виділяли енергію, схожу на радій, й припустив, що ті, можливо, володіють рівносильно лікувальним та паралітичним ефектом і на ракові клітини. У журналі своїх досліджень він написав ґрандіозну заяву, що досяг успіху у вивільненні сонячної енергії, яку всотав у себе пісок. Він називав цю енергію «оргонною», і то була енергія сексуальна, названа на честь визнання ролі, яку оргазм зіграв у її відкритті. «Я жадаю красивої жінки без сексуальних тривог, яка просто візьме мене! — напише Райх невдовзі після свого сорок другого дня народження. — Я надихався забагато оргонної радіації»{347}.

Райх почав вводити собі курс ін’єкцій із бактеріальних культур, що містили ПІРГ-біони, у відросток на щоці, який, на його думку, був раковим. Також він раз на декілька хвилин прикладав тестову, насичену біонами трубку до шкіри, аби очиститися від плям псоріазу. Потім Райх охоче оглядатиме свою «луску», як він називав свою пластівчату шкіру, під мікроскопом, шукаючи доказів присутності мертвотних ракових клітин. Відросток якимсь дивом зник. «Ерозія по ліву сторону язика» вочевидь також зійшла таким же чином. Райх був таким упевненим в успіху, що переконав трьох своїх прихильниць поекспериментувати із цікавими тестовими трубками, наповненими ПІРГ-біонами, вставляючи їх у свої вагіни як профілактичний засіб проти раку шийки матки.

Дослідити культуру за допомогою електроскопа переконали й одного фізика-ядерника з Госпіталю раку в Осло. Він не отримав жодної реакції і зробив висновок, що ПІРГ-біони взагалі не були радіоактивними. Науковець з Інституту Нілля Бора у Копенгагені стверджував, що Райхові заяви приходять «з царини фантастики». У січні