Читати книгу - "Мережевий ефект"

Мій безпілотник показав Оверса, який якраз підходив до дверей на балкон. Він впав на коліна і поповз до низької стіни. Я перейшов на наш спільний канал і сказав: "Чисто, можна продовжувати".

Тьяго підготувався.

Коли Оверс активував три поппери, я почав бігти. Він кинув їх через поручні за дві секунди до того, як я пробіг арку в камеру прибуття. Все ще падаючи, попперси увімкнулися. Вогні спалахнули, як блискавка, у біозоні, а зі стін камери залунало відлуння. Я налаштував слух і відфільтрував зір, щоб все бачити і чути наслідки. Не так драматично, але цілі по обидва боки камери кричали, бігали, падали і випадковим чином стріляли зі зброї. Я пробіг п’ятнадцять метрів уздовж задньої стінки камери і звернув за скляну перегородку, що закривала дверний отвір вестибюля підйомників.

Коли я оббіг стіну, Айріс відскочила назад і ледь не випала з укриття. Я зупинився і сказав: "Не підходьте до лінії вогню, Айріс". (Я знаю, що я був поганий у цій частині. У контракті я міг би сказати: Будь ласка, не лякайтеся, я ваш контрактний SecUnit. Ви знаходитесь у небезпечній ситуації. Будь ласка, припиніть це робити: вставте дурну річ сюди: Негайно.) Відступаючи з камери коробки, цілі сліпо стріляли одна в одну, кожна сторона була переконана, що інша запустила попперси як прелюдію до швидкої атаки. Решта екіпажу АРТа, яка все ще перебувала у задній частині фойє та працювала над управлінням стручків, відреагувала на шум, але не почула, як я зайшов у фойє. Я додав: "Вас тут всього п'ятеро — де інші?"

"Хто ви?" Важко дихаючи, Айріс відсунулася від стіни, але не запанікувала. Я побачив зміну її виразу, коли вона почала впізнавати костюм, у який я був одягнений. (Лице від праведно розлюченого і переляканого перетворилося на розгублене.) "Як ви отримали цей костюм?"

Оверс і його безпілотник мчали верхніми коридорами щоб повернутися до капсули технічного обслуговування і підготувати її до нашої втечі. Тьяго чекав у коридорі, одне його коліно нетерпляче підстрибувало. Я сказав: "Я позичив його на вашому транспорті. Він послав мене забрати вас. Де інші троє?"

Вона нахмурилася, непевна і насторожена. "Вони не вийшли з корпоративного корабля. Одна колоністка допомогла нам втекти, коли вони переводили нас у космічному доці. Ми не могли… — Її самовладання було на висоті, але сильний біль змусив її голос перериватися. "Вона сказала, що для них вже пізно. Потім її вбили у доці, перш ніж я змогла дізнатися, що трапилося… — Вона зупинилася, витріщившись. "Якщо наш корабель надіслав вас — звідки? Звідки ви прийшли?"

Сканування виявило відсутність аномалій-джерел. Я сказав: "Вони не поставили вам імплант, чи не так? Покажіть мені свою потилицю".

Зрозуміло вона розлютилася. "Я не збираюся обертатися і показувати тобі свою шию, дивна людина, яку я щойно зустріла на ворожій планеті".

Так от, я міг би зазначити, що я був тим, хто мав зброю, але я не хотів здійснювати першу взаємодію з однією з людей АРТа тим, щоб почати погрожувати їй, коли я не мав наміру цього робити. В принципі, це здавалося малопродуктивним. Я сказав: "Так сказав би хтось з імплантом, — дивна людина, яку я щойно зустріла на ворожій планеті, — і яку я намагаюся врятувати".

Вона мала вираз обличчя десь поруч із сердитою жорстокістю і робила це досить непогано, але я бачив, що вона знала, що це небезпідставне прохання. "Ні, я без імпланта. Я знаю, що вони зробили це з командою Дослідника, але не з нами". Вона обернулася, піднявши волосся, щоб показати мені потилицю.

— Я коротко торкнувся її спини. Потім підійшов достатньо близько, щоб задерти її футболку і переконатися, що її спина чиста. Я відступив назад. "Ясно. Тепер приблизно за п’ять хвилин мені потрібно, щоб ви та інші пішли за мною звідси, повернули ліворуч і побігли по першому коридору. Ви зустрінете людину в одному з костюмів Перигелія. Ідіть за ним і виконуйте те, що він каже".

Вона обернулася, опустивши волосся і подивившись на мене враженими очима. "Ви — SecUnit?"

Це ніколи не неприємне питання. І мій перший поштовх полягав у тому, щоб збрехати, оскільки вона була невідомою людиною, за винятком того, що вона була людиною АРТа, тому з мене вийшло таке: "Що змушує вас так думати".

(Я знаю, я знаю.)

Вона виглядала впевненіше. "Ви — SecUnit Пері".

О, люди АРТа мали для нього миле ім’я, як для домашньої тваринки. Я негайно зберіг це в постійний архів. І сказав: "Я не штатна одиниця Перигелія". Тоді я зруйнував довіру, додавши: "Те, що він говорив про мене, неправда".

Вона підняла брови. — "Все, що Пері розповідав нам про вас?"

Отже, є АРТ, який розповідає всім цим людям про мене. — "Якщо так, то ти зробиш те, що я скажу, щоб я вивів вас звідси?"

Вона вагалася, не визначившись, але їй хотілося вірити. — "Зроблю, якщо ти покажеш мені своє обличчя."

"Він показував вам моє лице?" — Що за чорт, АРТ?

"Очевидно. — Вираз її обличчя став рішучим. — Якщо ти справді друг Пері, покажи мені своє обличчя."

Ну добре. Я наказав костюму втягнути лицьову панель і скласти капюшон вниз. Її погляд загострився, і мені довелося дивитися на вигнутну кам'яну стіну повз її голову. Моє обличчя було практично таким же, оскільки АРТ допоміг мені змінити конфігурацію, хоча я зробив волосся та брови густішими. Але дрон, який стежив за обличчям Айріс, показав, що вона впізнала мене.

Трохи напруги зійшло з її тіла. "Дякую." Її обличчя тепер виглядало молодшим. Вона виглядала так, ніби раніше лише вдавала надію, і тепер їй більше не потрібно було вдавати.

(Час сповіді: той момент, коли люди або люди-імпи розуміють, що ви тут, щоб дійсно допомогти їм. Я не ненавиджу цей момент.)

Айріс сказала: "З Пері все добре? Де він? І як ви сюди потрапили? Ви слідували за нами до цієї системи?"

"Все добре. Ми були на космічному доку, але він пішов переслідувати Дослідника. Це… — Я не збирався розповідати їй про всі ці викрадення. На відміну від деяких гігантських дослідницьких транспортів-придурків я не стукач. — це довга історія. Будь ласка, візьміть інших і скажіть їм, що ми забираємось звідси".

Вона різко зітхнула і побігла за іншими.

Тож тепер, окрім Айріс,