Читати книгу - "Мідний король"

У темній кімнаті стало тихо.

— Просто про всяк випадок — у нього меч гекса, — тихо сказав нагір у Розвіяра за спиною. — А кольчуга справді їхня. Я завважив.

— Я чув таке ім’я, — задумливо сказав Новко. — Люди з замку… різні люди, знайшли різну долю… Вони казали, що один на ім’я Розвіяр убив володаря.

— Їхня правда.

— А ти не брешеш? — спитав другий чоловік у півмороку. Він мав високий гострий голос.

— У чому? Що імператор націлився на Фер? Що ви не маєте шансів утримати місто, якщо скоряться нагори і не буде відновлено камінний замок? Що Фер потребує спілки зі звіруїнами? Що ви сидите й чекаєте, мов ситі печірки, щоб вас перестріляли з крилам? Що Нігтя, вашого барона, вбили імперські шпигуни? Може, Картуз брехав мені, коли розповідав, що й на Новка чинили замах?

Розвіяр говорив, відчуваючи, як палає обличчя. Йому траплялося насаджувати владу над людьми — над простими, нехитрими, розгубленими людьми за світла. Тепер він намагався провести те саме з нічним бароном Фер майже за повного мороку. Він не бачив Новкового обличчя й тому не знав, чи той зайдеться сміхом, чи розлютиться, чи накаже згодувати Розвіяра саможеркам.

Тиша була за відповідь на його мову. Розвіяр перевів дух і подумав про Лукса з Яскою.

— Я справді вбив володаря камінного замку, — сказав тихше. — Але тільки тому, що він… збожеволів після штурму й намагався вбити мене. Принести мене… в жертву своїм уявним богам. Я вбив його, рятуючи своє життя. Але перед цим… він відкрив мені один секрет. Ключ до відновлення замку. Тільки я, його наступник, можу зробити це.

Він напружив зір, намагаючись роздивитись обличчя в темряві. Новко та його спільник присунулись один до одного й тихо перемовлялись; Розвіяр чув шепіт, але не міг розібрати слів.

— Що саме він тобі відкрив? — сухо спитав Новко.

Розвіяр затримав віддих. Він має вірити в те, що каже, інакше викриють його брехню без ніякого мага.

— Певний секрет. Яким я можу скористатися, щоб відновити замок. У спілці з тобою та Фер.

Новко осміхнувся:

— А коли я візьму щипчики й попрохаю відкрити секрет негайно?

— Тоді ти залишишся без секрету, без мене й без замку, — твердо сказав Розвіяр.

— Ти певен?

— Цілком. «Проведи ворога через тортури так, щоб він дожив до наступного світанку. Він помре з твоєї волі, не зі своєї. Це його останнє прижиттєве приниження»… Нещодавно я навідував гекса, моїх родичів. Вони багато чого мене навчили.

І знову запала тиша. Розвіяр глибоко зітхнув. Змусив себе розслабитись. Повільно витягнув руки, поклав їх на коліна; він зробив що міг, тепер слово було за Новком. Або за долею.

Забурмотів у темряві власник гострого голосу. Він шипів і шелестів, схиляючись до вуха Новка; до Розвіяра долетіло роздратоване: «…таких, як оці!»

— Потішний хлопчина, — помовчавши, сказав Новко. — Що ж ти мені пропонуєш?

— Спілку.

— Спілка дракона й ляскуна? — нічний барон коротко розсміявся.

— І дракони не безсмертні. Хто знає, коли знадобиться ляскун.

Знов зашелестів чужий голос у темряві: «Вірити… пройдисвітові».

— Я знаю що робити і зроблю це, — сказав Розвіяр, уриваючи його. — Якщо обдурю — можеш убити мене.

— Я й так у будь-яку хвилину можу вбити тебе, — пробурмотів Новко.

— Навіть не спробувавши — а що коли я кажу правду? Навіть не спитавши в долі? Що коли я справді можу послужити тобі, як ніхто з твоїх бійців не послужить?

Новко мовчав.

— Чи ти маєш власний план, як зупинити Імператора? Це ж питання часу. Фер оголосять імперським містом, і вода навколо порту почервоніє від крові — вашої крові!

Розвіяр затнувся. На мить йому здалося, що він чує в своїй мові голос володаря. Темрява тиснула на нього, це була темрява всіх трюмів, підземель та катівень, у яких йому доводилось побувати. Розвіяр відчув, що впадає у відчай; відчай перед лицем нічного барона значив смерть.

Він уявив, як на краю плоту посеред гавані оце сидять Яска та Лукс, сидять і дивляться на темний порт Фер.

— Вогню, — велів Новко.

Нагір за спиною Розвіяра креснув чимось, чиркнув. Загорівся спершу вогник на кінці ґнотика, а тоді великий світильник на полиці. Розвіяр примружився; кімната насправді була схожа на аптеку, на стелажах стояли бутлі з зіллям, в одному була закоркована двоголова змія. Новко був чоловіком років сорока, коротко стриженим, з непримітним квадратовим обличчям. Його напарник, з гострим голосом, був смаглявий, з обвітреним зморшкуватим видом — напевно, колишній моряк. Обидва дивились на Розвіяра: моряк похмуро, Новко — пильно. У нічного барона були сірі маленькі очі, їхній погляд протинав, мов голка.

— Що ж ти збираєшся робити? — спроквола запитав Новко.

— Спершу будівництво. — Розвіяр говорив спокійно й просто, не спускаючи очей. — Треба купити багато міцних рабів. Найняти вмілих будівничих. І ще — буде потрібна деревина, багато хорошої деревини.

— Де ж ми візьмемо дерево в цю пору року?

— Я привів пліт, — недбало сказав Розвіяр. — Хороше дерево за низькою ціною. Лишилося його тільки викупити.

Розділ третій

Розвіярові вже доводилося бувати на рабському ринку порту Фер.

Тоді його, підлітка, виставили в торговому ряді разом із молодими, сильними, придатними до важкої роботи чоловіками. Його купили, не дивлячись в обличчя, а тільки помацавши м’язи, і разом з десятком рабів та іншими покупками — вугіллям, сталевими колодками, посудом та начинням — відправили в замок.

Тепер він ступав, щільно загорнувшись у плащ, поряд зі смаглявим Дол-Шертом — колишнім моряком, правою рукою нічного барона Новка, своїм лютим неприхильником. Новко повірив Розвіяру — «на час», і приставив до нього Дол-Шерта за помічника й наглядача.

Минув тиждень відтоді, як торгівець Ремиш дістав у тремку руку мішечок із золотом. Яску та Лукса замкнуто в найкращому міському готелі: Розвіяр хотів, щонайперше, забезпечити їхню безпеку.

Нагір-вершник, який служив Новкові, упізнав Лукса. Розвіяр не міг передбачити, як саме зустрінуть співвітчизники повернення втеклого звіруїна. Але Яска хвилювала Розвіяра набагато більше; добравши момент, сказав їй на вухо так тихо, щоб навіть Лукс не міг розчути:

— Нікому. Не слід. Знати. Про тебе.

Вона кивнула: зрозуміла.

Люди Новка були спритні й кмітливі. Грішми й погрозами нічний барон домігся свого: найкращий будівничий, якого можна було знайти у Фер, погодився допомогти з відновленням замку. Пліт Ремиша розібрали на частини, спеціальні механізми підняли колоди з води на завантажну дорогу; портові раби, відсапуючи, крутили коловорот і ходили в барабанах, що зрушували блоки. Дерево завантажили на величезні вози з потужними сталевими колесами, запрягли рогачів, і караван