Читати книгу - "Менсфілд-парк"

Фанні не наважилася навіть сказати, що згодна. Втома, викликана, певно ж, надміром тих переживань, у яких він зізнався сьогодні вранці, вимагала особливої поваги, і вони танцювали обидва танці з такою стриманістю, що ніхто, спостерігаючи за ними, не зміг би подумати, наче сер Томас виховав дружину для свого молодшого сина.

Вечір був невтішним для Едмунда. Міс Кроуфорд була дуже весела, танцюючи з ним перший танець, але не така її веселість могла б його порадувати; вона радше збентежила його, ніж заспокоїла; а потім, — адже він просто не міг не запросити її знову, — вона завдала йому болю своєю манерою говорити про його майбутнє служіння, якому він мав віддатися так скоро. Вони і говорили, й мовчали; він наводив розумні докази, з яких вона продовжувала глузувати, і розійшлися вони, однаково роздратовані. Фанні не могла втриматися, щоб хоч краєчком ока за ними не простежити, і побачила досить такого, що певною мірою її задовольнило. Це було справжнє варварство — почуватися щасливою, коли Едмунд страждає; та все ж певність у тому, що він страждає, могла — й повинна була — подарувати їй хоч крихту щастя, і так воно й сталося.

Коли ж їхні два танці скінчилися, Фанні вже й не хотіла, і не була в змозі танцювати більше; і сер Томас, бачачи, що вона, задихана, притискаючи руку до грудей, уже просто походжає кімнатою, а не танцює, звелів їй сісти. Від тієї миті містер Кроуфорд також сидів на місці.

— Бідна Фанні! — вигукнув Уїльям, підійшовши на хвильку її провідати і ні на мить не перестаючи обмахуватися брязкальцем, — оце так скоро ти втомилася! Усе ж тільки починається. Я думаю, в нас ще години дві. Як це ти встигла втомитися так скоро?

— Так скоро? Любий друже, — мовив сер Томас, з усією належною обережністю витягаючи годинника, — зараз уже третя година, а твоя сестра не звикла до такої пізньої пори.

— Ну, тоді, Фанні, ти не вставай завтра, як я їхатиму. Спи, скільки проспиш, і не зважай на мене.

— О, Уїльяме!

— Що? Вона збиралася встати до того, як ти поїдеш?

— О так, сер, — вигукнула Фанні, схоплюючись з місця, щоб бути ближче до дядечка. — Я повинна встати й поснідати з ним. Це ж буде востаннє; наш останній ранок.

— Краще б тобі не вставати. Він поснідає і буде готовий не пізніше як о пів на десяту. Містере Кроуфорд, я гадаю, що ви заїдете за ним о пів на десяту?

Фанні, однак, благала так слізно й гаряче, що відмовити було просто неможливо; і завершилося все великодушним «Ну, гаразд», що означало дозвіл.

— Так, о пів на десяту, — мовив Кроуфорд до Уїльяма, коли той збирався відійти від них, — і я буду вельми пунктуальним, бо люба сестричка не вставатиме заради мене. — І додав тихіше, звертаючись до Фанні: — Мені доведеться прощатися лише з покинутим будинком; тож для мене час завтра збігатиме зовсім інакше, ніж для вашого брата.

По недовгому роздумі сер Томас запросив Кроуфорда приєднатися до них за раннім сніданком, замість того щоб снідати на самоті; він також розділить з ними трапезу; і готовність, з якою було прийняте це запрошення, переконало сера Томаса, що підозри, через які — мусив він зізнатися самому собі — і було влаштовано оцей бал, виявилися небезпідставними. Містер Кроуфорд був закоханий у Фанні. Сер Томас мав приємне передчуття щодо того, чим це завершиться. Племінниця, втім, не була йому вдячна за це запрошення. Вона сподівалася цього ранку востаннє побути наодинці з Уїльямом. Це була б для неї неоціненна милість. Але, хоч її бажання не справдилося, їй і на думку не спало б виказувати, що вона невдоволена. Навпаки, вона настільки не звикла до того, щоб хтось прислухався до її бажань, що зараз була радше приємно здивована хоча б частковим успіхом, аніж засмучена несподіваною перешкодою.

Трохи згодом сер Томас знову втрутився, порадивши їй негайно йти спати. Але ця так звана порада насправді являла собою беззаперечний наказ, і їй лишалося тільки встати і, вислухавши сердечні прощальні слова містера Кроуфорда, тихесенько вийти; у дверях вона зупинилася, мов леді з Бренксхолм-холу, «лише на мить, не більше», щоб кинути останній погляд на це втішне видовище п'яти-шести невтомних пар, які продовжували завзято витанцьовувати, а потім стала повільно підніматися головними сходами, й услід їй линув невгамовний контрданс, і її лихоманило від надій та тривог, від супу та негусу; вона ледь стояла на ногах від утоми, змучена, стривожена, — та попри все це відчувала, що бал видався на славу.

Відсилаючи її спати, сер Томас, можливо, дбав не лише про її здоров'я. Йому могло здатися, що містер Кроуфорд вже надто довго сидить біля неї, а може, хотілося показати містерові Кроуфорду, яка покірна з неї вийде дружина.

Розділ двадцять дев'ятий

Бал минув, а невдовзі минув і сніданок; і, поцілувавши сестру на прощання, Уїльям поїхав. Містер Кроуфорд з'явився, як і обіцяв, у призначений час, і сніданок пройшов скоро та приємно. Фанні не зводила очей з Уїльяма до останньої миті, а після прощання повернулася до кімнати, де вони снідали, і тяжко було їй на серці від такої сумної зміни; і тут дядечко великодушно залишив її поплакати на самоті, бо, певно ж, гадав, що погляд на порожні стільці обох молодих людей збудить в ній ніжні почуття, а кістки від холодної свинини й гірчиця на Уїльямовій тарілці зворушать її не менше, ніж яєчна шкаралупа на тарілці Кроуфорда. Вона сіла й заплакала con amore,[12] але con amore до брата і ні до кого більше. Уїльям поїхав, і тепер їй здавалося, що за його гостювання вона згаяла надто багато часу в дріб'язкових клопотах і себелюбних тривогах, не пов'язаних із ним.

Вдача Фанні була такою, що, навіть подумавши про тітоньку Норріс, про злиденне та невеселе життя в її тісному будиночку, вона одразу ж починала картати себе за якийсь дрібний вияв неуваги до тітоньки під час їхньої останньої зустрічі; і тим паче не могла вона бути певною, що за ці два тижні встигла зробити для Уїльяма, сказати йому й подумати про нього стільки, скільки була б повинна.

День був тоскний, смутний. Невдовзі після другого сніданку Едмунд на тиждень попрощався з усіма і вирушив верхи до Пітерборо, — отже,