read-books.club » Інше » Морські казки: Казки про Mелюзину і морських людей 📚 - Українською

Читати книгу - "Морські казки: Казки про Mелюзину і морських людей"

167
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Морські казки: Казки про Mелюзину і морських людей" автора Автор невідомий - Народні казки. Жанр книги: Інше / Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 79 80 81 ... 87
Перейти на сторінку:
дістану.

Поїхав і другий.

Нема і того вже рік, а старшого два роки.

Тепер каже третій:

– Тату, я поїду, аж я вам тої води дістану.

Відповідає йому тато:

– Іди, дурню! Ті розумні поїхали та й стільки часу їх нема.

Почав просити тата. І дозволив йому цар їхати. Поїхав він, взяв собі лиш двох стареньких жовнірів.

Ну їдуть вони морем, їдуть місяць, ба й два місяці, нема ніде чужої землі. Їдуть далі, побачили гору, таку високу, що аж страшно дивитись на неї. Каже царевич до своїх вояків:

– Будемо під нею ночувати.

Приїхали під неї, стали і уздріли світло в тій горі. Прив'язали корабель, а царевич пішов до того світла. Приходить туди, бачить старого чоловіка і каже:

– Добрий вечір, татуню!

Той відповів йому і питається його, звідки він там узявся. Царевич почав йому розказувати всю правду, який татові сон снився.

Каже йому той пустельник:

– Є така вода, але далеко; я тут уже сто років живу, а ще не видів я ні пташки, ні мурашки, аж тебе перший раз. Що б тобі подарувати? Подарую тобі це весло – що раз погорнеш ним, то й сто миль проїдеш.

Подякував старому, а той каже:

– Їдь попід цією горою, там іще мої два брати живуть, щось і вони подарують тобі.

Подякував і поїхав.

Приїхав до другого знов надвечір.

– Добрий вечір!

Відповів йому старий і питає його так, як той перший.

Він і тому всю правду каже. А старий йому відповідає:

– Є вода, але ще далеко. Двісті років тут живу, не видів нікого, аж тільки ти до мене в гості прийшов. Треба тобі щось подарувати. На тобі цю сопілочку. Як приїдеш до тої води (а та вода на дуже високій горі), то заграєш, і все зсунеться на долину.

Взяв царевич ту сопілку і пішов. Але, як відходив, казав йому той дідок:

– Їдь до мого найстаршого брата, він також тебе нагородить, а як усе зробиш, поверни до нас звідти.

Він пообіцяв, що поверне.

Поїхав королевич до третього діда. Приїздить він до нього, той вздрів та й каже:

– Куди ти, королевичу, в далеку дорогу пустився?

А він зачав розповідати, що за молодильною водою татові.

Старий каже йому:

– Є вода молодильна, вже не дуже далеко. На ж тобі три пляшечки: як приїдеш до тої води, набереш одну – буде миша, – кинь; набереш другу – буде щур, – кинь і другу; набереш третю – буде чиста, – сховай!

Іще каже:

– Королевичу дорогий, триста літ тут живу, не видів ні пташки, ні мурашки, аж тебе, королевичу. Будеш вертатись назад, вступи знов до мене.

Ну, і поїхав. Приїздять під гору, як подивився на неї, а вона така висока, більше як тисячу сажнів. Наказав від'їхати кораблем трохи, вийняв ту сопілочку, що йому дав дідок, як заграв у неї, а гора ізсунулася на долину. Приїздить королевич до берега, виходить з корабля, бере одного вояка з собою і йде на ту гору. Приходить до криниці, зачерпнув однією пляшечкою – є миша, – кинув; зачерпнув другою – щур, – знову кинув; зачерпнув третьою – чиста вода, – сховав її до кишені.

Їде уже звідти, дивиться: такий палац – самим сріблом і золотом оббитий, що він аж здивувався, та й каже до того вояка:

– Мій тато який багатий і не має такого палацу. Ану, зайду подивлюся.

Приходить до палацу, відкриває, входить до покоїв. В одному покої лежить сіно, в другому – жито і пшениця в великих мішках. Входить до третього покою – стоїть стіл, на нім стоїть три пляшки вина і лежить три хлібини. Сідає коло столу, п'є з одної пляшки і крає одну хлібину, п'є з другої, крає і другу хлібину, і так третю, і хліба знов, напився і наївся.

Дивиться – лежить панночка в ліжку, спить.

Будить – не встає. Тоді бере перо в руки, пише картку, що такий-то був тут, і виходить до корабля. Сідає і їде додому, утішений тим, що є вода.

Як раз погорне веслом, то сто миль проїде. Їде він, їде і приїхав до заклятої гори і вздрів здалека своїх братів на ній, що вже там пасуться, бо не було у них ні хліба, ні до хліба.

Тоді крикнув він до них:

– Видіте, аж я татові дістав молодильної води. Ну, ходіть уже додому і нате вам їсти.

Посідали разом і їдуть. Але старіш радяться між собою.

– Тато нас похвалять за воду, – каже старший до середульшого, – будемо татові казати, аби зробили бал, та й, може, уп'ється найменший, а ми вкрадемо у нього тую воду. Інакше як з'явимося на очі татові.

Той, бідолаха, дуже стомлений заснув. Брати добралися-таки до тої пляшки і вкрали, а йому положили іншу.

Приїжджають додому, каже той наймолодший:

– Аж я вам, тату, дістав воду.

Тато каже:

– Ану, дай, умиюся!

Дав, умився тато – однаково старий.

Тепер кажуть ті:

– Що ви, тату, дивитесь на дурного! То ми воду дістали, а не він.

Дали татові, умився – став молодий.

Тоді тато зненавидів того наймолодшого. Такий став він татові бридкий, що не хоче тато й дивитися на нього. Біда йому…

Одного разу пішов тато з мамою на прогулянку і забув ключі від каси. Наймолодший син взяв три череси, набрав повні самих червоних дукатів. (А тато уже наказав старшому синові, аби стратив наймолодшого.) Той царевич обперезався одним чересом наголо, другим поверх сорочки, а третім поверх камізельки і хотів іти в світ. Коли входить кат до покою і каже:

– Прошу царевича, підем на полювання.

Той царевич утішився (гадав, що тато подобрішав до нього).

І пішли. Ідуть лісом, зайшли уже далеко. Тепер каже той кат:

– Знаєте, королевичу, що з вами маю робити?

Питається той:

– Що?

– Мушу вас стратити.

Царевич відповідає йому:

– Знаєш що, маємо тут пса, серце з нього виймем, а я палець дам утяти. Я до тата не признаюся ніколи.

І так зробили.

Царевич замотав руку, на якій відрізали палець, і пішов у світ. Той кат взяв серце і палець, приніс і віддав цареві.

Пішов царевич далеко в світ, найнявся в одного купця, який мав три кам'яниці. Перепродував різні речі, пустив дешево все. Як почули люди, що так дешево, то йшли дуже покупці. Спродав він усе до вечора і замкнув склеп. Тоді зняв з себе черес червоних дукатів і додав до виручки.

Прийшов додому,

1 ... 79 80 81 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Морські казки: Казки про Mелюзину і морських людей», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Морські казки: Казки про Mелюзину і морських людей"