Читати книгу - "Граф Дракула"

Коли ми замкнули за собою двері, професор сказав:

— Багато вже зроблено. Якщо все інше буде виконане так само легко і вдало, то ще до заходу сонця обличчя пані Міни засяє в своїй колишній чистоті; з неї зникне ганебне тавро.

Проходячи дорогою до станції через луки, ми могли бачити фасад нашого будинку. Я поглянув пильніше і помітив у вікні моєї кімнати Міну. Я послав їй рукою привіт і кивком голови показав, що наша робота виконана вдало. Вона кивнула на знак того, що зрозуміла мене.

Я з глибоким смутком дивився, як вона махала рукою на прощання. Ми з важким серцем дісталися до станції і мало не пропустили потяг, який уже наближався, коли ми виходили на платформу.

Ці рядки записані мною в потязі.

Пікаділлі, 12 година 30 хвилин.

Перш ніж ми дісталися до Фенчероуз-стріт, лорд Годалмінг сказав мені:

— Ми з Квінсі пошукаємо слюсаря. Краще, якщо ви залишитеся тут, оскільки можуть виникнути деякі ускладнення, а за таких обставин нам, можливо, не вдасться увірватися до покинутого будинку. Але ви належите до адвокатського стану, який може зауважити вам, що ви добре знали, на що йшли.

Я заперечив, що не зважаю на небезпеку і навіть на свою репутацію, але він продовжував:

— До того ж, чим менше нас буде, тим менше ми привертатимемо увагу. Мій титул допоможе нам під час переговорів зі слюсарем і у разі втручання якогось полісмена. Буде краще, якщо ви з Джоном і професором підете, до Грін-парку, звідки спостерігатимете за будинком. Коли побачите, що двері відчинені і слюсар пішов, тоді заходьте всі. Ми чекатимемо і впустимо вас до будинку.

— Добра порада! — сказав Ван Хелзінк.

І ми не заперечували. Годалмінг і Моріс поїхали в одному кебі, а ми в іншому. На розі Арлінгронської вулиці ми залишили кеби й зайшли до Грін-парку. Серцем моє закалатало, коли ми побачили будинок, на який ми покладали нашу останню надію. Він стояв похмурий і мовчазний, всіма покинутий, вирізняючись серед своїх веселих і ошатних сусідів. Ми сіли на лаву, не зводячи очей із вхідних дверей, і закурили сигари, прагнучи не привертати до себе уваги перехожих. Хвилини в очікуванні наших друзів спливали страшенно повільно.

Нарешті. ми побачили екіпаж, із якого вийшли лорд Годалмінг і Моріс, а з козел зліз товстий приземкуватий чоловік із ящиком. Моріс заплатив кучерові, який вклонився і поїхав. Обидва піднялися сходинками, і лорд Годалмінг показав, що треба зробити. Робітник зняв піджак і повісив його на паркан, сказавши щось полісменові, який проходив повз них. Полісмен ствердно кивнув головою, слюсар опустився на коліна і присунув до себе інструменти. Порившись у ящику, він вибрав з нього щось і поклав поряд себе. Потім підвівся, подивився в замкову шпарину, подув у неї і, звернувшись до удаваних господарів, сказав їм щось, на що лорд Годалмінг відповів із посмішкою, а слюсар узяв велику зв'язку ключів, вибрав один ключ і спробував ним відчинити двері. Покрутивши ним трохи, він спробував другий, потім третій. Раптом двері широко відчинилися і вони всі троє зайшли до будинку. Ми сиділи мовчки і збуджено палили свої сигари; Ван Хелзінк залишався спокійним. Ми теж заспокоїлися і чекали терплячіше, коли побачили, що робітник зі своїм інструментом вийшов. Він причинив двері, впершися у них колінами, поки лаштував до замка ключ, який він нарешті і вручив лордові Годалмінгу. Той вийняв гаманця і заплатив йому. Слюсар зняв капелюха, взяв ящик з інструментами, надів піджак і пішов; жодна душа не звернула на це ані найменшої уваги.

Коли робітник пішов, ми перейшли через дорогу і постукали в двері. Квінсі Моріс відразу відчинив їх; поряд із ним стояв і лорд Годалмінг, палячи сигару.

— Тут погано пахне, — сказав він, коли ми зайшли. Дійсно, пахло дуже погано — як у старій каплиці Карфакса; на підставі нашого попереднього досвіду ми зрозуміли, що граф дуже часто користується цим притулком. Ми вирушили обстежувати будинок, тримаючись на випадок нападу всі разом, оскільки знали, що маємо справу з сильним ворогом; до того ж нам не було відомо, в будинку граф чи ні. В їдальні за передпокоєм ми знайшли вісім ящиків із землею. Всього тільки вісім із дев'яти, які ми шукали. Наша справа не завершиться і не буде ніколи доведена до кінця, якщо ми не знайдемо останнього ящика. Спершу ми відкрили віконниці; вікно виходило на маленький, вимощений камінням двір. Прямо навпроти вікон знаходилася стайня, схожа на крихітний будиночок. Там не було вікон, і нам не могли завадити нескромні погляди. Ми не гаяли часу і взялися за ящики. За допомогою принесених з собою інструментів ми відкрили їх один за одним і вчинили так само, як і з тими, що знаходилися в старій каплиці. Було зрозуміло, що графа немає в будинку, і ми почали шукати його речі. Оглянувши уважно інші приміщення, ми дійшли висновку, що в їдальні знаходяться деякі предмети, що належать, мабуть, графу. Ми їх ретельно обстежили. Вони лежали на великому обідньому столі в безладі, в якому, проте, існувала якась система. Там лежали документи, що засвідчували купівлю будинку на Пікаділлі, папери, що фіксували продаж будинків у Мейл-Енді та Бермондсі; крім того, нотний папір, конверти, пера, чорнило. Всі вони були захищені від пилу обгортковим папером; потім ми знайшли щітку для одягу, гребінку й умивальник із брудною водою, червоною від крові. Врешті-решт ми натрапили на зв'язку різних ключів, мабуть, від інших будинків. Після того як ми оглянули останню знахідку, лорд Годалмінг і Моріс записали точні адреси будинків на сході і на півдні міста, прихопили з собою ключі та вирушили на пошуки. Ми ж — решта — повинні були залишитися і терпляче чекати на їхнє повернення або прихід графа.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТІЙ

Щоденник лікаря Сьюарда

3 жовтня.

В очікуванні повернення Годалмінга і Моріса час тягнувся страшенно повільно. Професор усіляко прагнув підтримувати в нас бадьорість духу; але Харкер був пригнічений горем. Ще минулої ночі це був веселий, життєрадісний чоловік, повний енергії, із здоровим молодечим обличчям і темно-русявим волоссям. Тепер же він перетворився на похмурого старого із сивим волоссям, що цілком відповідало його запалим щокам, очам і глибоким зморшкам, що свідчили про пережиті страждання. Але все-таки він ще не зовсім втратив енергію. Цій обставині Джонатан, можливо, і буде зобов'язаний своїм порятунком,