Читати книгу - "Таємна історія"

але, чесно, серед усіх відомих мені хлопців він завжди найменше переживав про моральні аспекти вчинків. А тут раптом починає лякати мене щирими питаннями про такі туманні речі, як Гріх і Прощення. Повір мені, він надумав воцерковитися з якоюсь релігійною громадою. Може, це якось пов’язане з його дівчиною?

Він говорив про Меріон. Усі вади Банні: ледарювання, погані настрої, несмак — він зазвичай прив’язував до неї.

— Мабуть, — стенув я плечима.

— Вона католичка?

— По-моєму, пресвітеріанка. — Джуліан ввічливо, але невідступно зневажав юдейсько-християнську традицію буквально в усіх її можливих проявах. Прямо він це заперечував і, тікаючи від теми в дискусіях, починав посилатися на свою любов до Данте і Джотто, але все, що мало надмір релігійне забарвлення, викликало в нього справжню язичницьку тривогу; по-моєму, як і Пліній, якого він нагадував у багатьох відношеннях, Джуліан потайки вважав християнство дегенеративним культом, що набув надзвичайного поширення.

— Пресвітеріанка? Справді?

— У мене склалося таке враження.

— Ну, хай би що там не казали про католицтво, це гідний і могутній супротивник. Таке навернення я міг би ще зрозуміти. А от якщо ми поступимося Банні перед пресвітеріанцями, мені буде дуже прикро.

На першому тижні квітня погода раптом стала нелогічно, нестерпно гарною. Голубіло небо, повітря дихало теплотою та безвітряним спокоєм, і сонце заливало промінням болото під ногами, ніби йому вже самому не терпілося, коли ж настане червень. На узліссі молоді деревця пожовтіли від першого листя, в гаях джерґотіли й деренчали дятли, і, валяючись у ліжку з відчиненим вікном, можна було почути, як цілісіньку ніч хлюпав і дзюрчав талий сніг у ринвах.

На другому тижні квітня всі нетерпляче чекали, чи втримається погода. Втрималася з безхмарною впевненістю. На клумбах розквітли гіацинти й нарциси, на луках — фіалки та барвінки. У живоплоті, ніби захмелілі, пурхали вкриті вологою та якимись брудними плямами метелики. Я закинув зимові пальто й черевики й у самій сорочці блукав надворі, сп’янілий від радості.

— Це ненадовго, — тільки й сказав Генрі.

На третьому тижні квітня, коли газони вкрилися райською зеленню й нерозважливо розцвіли яблуні, я сидів і читав у себе. Була п’ятнична ніч, вікна стояли розчинені, і прохолодний, вогкий легіт перебирав папери на столі. На галявині навпроти відбувалася якась гульня, і в нічному повітрі линули регіт і музика. Я вже куняв над книжкою, коли хтось прокричав трубним голосом моє ім’я під вікном.

Я стрепенувся й випростався, саме вчасно, щоб помітити черевик Банні, який летів у моє відчинене вікно. З глухим ударом він упав на підлогу. Я підскочив і перехилився через підвіконня. Далеко внизу непевно стовбичила скуйовджена постать, що намагалася втриматися, схопившись за стовбур невеличкого деревця.

— Що ж ти, в біса, робиш?

Він нічого не відповів, тільки підняв вільну руку в жесті, частково схожому на привітання, частково на помах, і зник зі світляного кола. Грюкнули двері чорного ходу, і за кілька секунд Банні вже гупав до мене в кімнату.

Коли я відчинив йому, він, шкутильгаючи в однім черевику, ввалився всередину, лишаючи по собі брудний нерівний слід. Окуляри перекосилися. Від Банні тхнуло віскі.

— Річі-Річардику, — пробурмотів він.

Складалося враження, що той спалах під вікном його виснажив і на диво позбавив усякої балакучості. Він стягнув із себе вимазану в болоті шкарпетку й незграбним рухом відкинув її геть. Вона полетіла до мене на ліжко.

Помалу я випитав у нього події того дня. Двійнята почастували його вечерею, а потім відвезли до бару в місто, де вони знову пили; він ходив повеселитися з гультяями перед моїм вікном, де голландець намагався його накурити, а першокурсниця пригостила текілою з термоса («Гарненька така. Але старомодна хіпанка. У дерев'яних лаптях — розумієш, про що я? І “вареній” футболці. Терпіти їх не можу. “Голубонько, — кажу я їй, — якщо ти вже така мила, то чого ж начепила на себе весь цей мотлох?”»). Аж раптом він покинув свою розповідь і, хитаючись, почалапав із кімнати, не зачинивши за собою двері. Почулися звуки шумного, дужого блювання.

Банні довго не повертався. А з'явившись знову, тхнув кислятиною і лякав спітнілим та дуже блідим обличчям. Проте, здається, тримав себе в руках.

— Хух, — він упав на стілець і протер лоба червоною банданою. — Мабуть, щось несвіже з'їв.

— Ти ходив у ванну? — непевно поцікавився я. Адже звуки блювання долинали зі зловісно близької відстані.

— Нєа, — тяжко видихнув він. — Добіг до комори з віниками. А дай мені попить води.

Двері, що вели з холу в комору, були прочинені й дозволяли краєм ока зазирнути всередину та вжахнутися смердючому хаосу, що тепер там панував. Я поквапився пройти на кухню.

Коли я повернувся, Банні подарував мені скляний погляд. Вираз його обличчя якось повністю змінився, і мені від цього стало незатишно. Я передав йому склянку, і він спустошив її одним великим жадібним ковтком.

— Не так швидко, — збентежився я.

Він чхати хотів на мої застереження й перехилив посудину до дна. Тремтячою рукою він поставив склянку на стіл. На його чолі проступили краплинки поту.

— О Боже, — проказав він, — Господи Ісусе.

Я перелякано підійшов до ліжка й сів поруч, намагаючись вигадати якусь нейтральну тему для розмови, та перш ніж я відкрив рота, він знову заговорив.

— Я більше не можу носити це в собі, — бурмотів він. — Просто не можу. Італійський Господи Ісусе.

Я мовчав.

Непевною рукою він провів по лобі.

— Ти навіть собі не уявляєш, про що я, в біса, говорю, правда ж? — уточнив він із незвично дошкульними інтонаціями в голосі.

Збентежений, я закинув ногу на ногу.

Я бачив, як наближається ця розмова, місяцями спостерігав її визрівання й боявся моменту. Мене під’юджувало бажання втекти з кімнати, лишити його тут на стільці, а він раптом упав обличчям у долоні.

— Усе правда, — бурмотів він і далі. — Усе правда. Христом-Богом клянуся. Тільки я про це знаю.

Мене досі не покидала абсурдна надія, що це фальшива тривога. А раптом вони з Меріон порвали? Від серцевого нападу помер його батько? Я сидів заціпенілий.

Він протягнув долоні по обличчю, ніби обтирав з нього воду, і поглянув на мене:

— Ти не розумієш, — проказав він. У нього очі налилися кров’ю й неприємно блищали. — Капець, ти ж, блядь, нічого не розумієш.

Я підвівся, не здатний терпіти це далі, і розгублено роззирнувся кімнатою.

— Слухай, — запитав я, — може, тобі аспірину? Я хотів запропонувати раніше. Якщо зараз вип’єш дві, то вранці тобі не буде…

— Ти, ма’ть, думаєш, що я сказився, правда? — раптом поцікавився Банні.

Чомусь я завжди знав,